Опозиційна журналістка Масіх Алінеджад ділиться враженнями від відвідування прийому, де був присутнім і постійний представник Ірану при ООН. Фото взяте з Instagram М.Алінежад [1].
Іранська журналістка Масіх Алінеджад, що проживає у Нью-Йорку, створила фейсбук-сторінку [2], яка висвітлює новий суспільний рух за права жінок в Ірані. Паблік носить назву «Моя таємна свобода [3]» [анг] і розповідає про жінок, які не покривають голову у громадських місцях, протестуючи проти закріпленого в законодавстві зобов'язання для жінок носити хіждаб. Публічный дрес-код, який включає обов'язкове носіння жінками хіджабу, діє в Ірані з часів Ісламської революції 1979 року.
На Різдво Масіх Алінеджад написала в Instagram [1] колючий пост, описуючи свою зустріч із послом і постійним представником Ірану при ООН Голамалі Хошру [4] [анг]. Вона побачила його на святковій вечірці в резиденції постійного представника Фінляндії при ООН Кая Сауера.
Коли Масіх підійшла до постпреда, той відмовився потиснути їй руку і не дивився їй в очі. Свої враження про захід, запрошення на яке опозиційна журналістка у вигнанні отримала в одному ряду з офіційним представником країни, вона виклала в Instagram разом зі світлиною з господарем вечора.
عكس ها در اينستاگرام سفير فنلاند در سازمان ملل همسرش برای یک مهمانی پایان سال دعوتم کردند به خانه شان…من و همسرم رفتیم….تا وارد شدیم آقاي خوشرو سفیر ایران و همسرش را دیدیم…همس سفير در حجاب و البته لباسی آراسته. میان سفرای کشورهای مختلف من همین که یک ایرانی دیدم دلم پر کشید. رفتم سراغ شان دست دراز کردم همسر سفیر ( نامش را نمی دانم) با مهربانی و لبخند دست داد* دستم را به سمت آقای خوشرو دراز کردم و گفتم شما لابد دست نمی دهید گفت نه نمی دهم…لبخند زدم و گفتم مهم نیست، من هر جا یک ایرانی می بینم دلم پر می کشد خواستم سلام کنم. آقای سفیر نگاهش را فقط به زمین دوخت و اصلا نه یک کلمه حرف می زد و نه لبخند اما همسرش پر از لبخند بود و مهربانی. با خودم گفتم ببین تفاوت های سیاسی چه بلایی سرمان آورده….آنها مهمانی را خیلی زود ترک کردند و من باز هم با پررویی گفتم سلام برسونید…جوابی نشنیدم. شاید آقای سفیر هم می دانست که سلامم به درد هیچ کسی نمی خورد. به کی سلام برساند به روحانی و ظریف یا به دلواپسانی که می خواهند سر به تن هیچ کدام مان نباشد؟ یا به پدر و مادرم که فکر می کنند دنیای کفر دنیای استکبار بد است و اصلا نمی دانند من همان جایی زندگی می کنم و به همان مهمانی هایی می روم که مسولان خود جمهوری اسلامی هم دعوت می شوند ولی برای آنها خوب است و برای ما بد…..آنها اگر بروند در این مهمانی ها عین وطن دوستی است و ما اگر برويم لابد وطن فروشی؟…. سفیر فنلاند و همسرش پرسیدند سفیر ایران را ديدي؟ گفتم بله دیدم ولی آنها نمی خواهند ما را ببینند گفت لابد نگران اکستریمیست ها یعنی همان دلواپسان هستند ….. سفیر فنلاند و همسرش در مورد کمپین آزادی های یواشکی هم می دانستند و تبريك گفتند و می دانستند که شصت درصد دانشگاه های ایرانرا زنان تشکیل می دهند….به آنها گفتم که ایران یک روزی چنان می درخشد که سفیر ایران بدون ترس و با افتخار با زنان و خبرنگاران ایرانی حتي فارغ از اختلافات سياسي دست می دهد و از اینکه در یک قاب عکس با آنها بنشیند نمی هراسد و نگران نمی شود…..
Постпред Фінляндії при ООН і його дружина запросили мене додому на святкування з приводу закінчення року. Ми з чоловіком приїхали, і лишень увійшли, як я побачила посла Ірану Хошру і його дружину, яка була в хіджабі і дуже стильній сукні. Коли я побачила своїх співвітчизників серед дипломатів різних країн, я була у захваті. Я підійшла до них і простягнула руку. Дружина (її ім'я я не знаю) з усмішкою її потиснула. Після цього я простягнула руку пану Хошру і сказала: «Ви, скоріш за все, не будете тиснути мені руку». Він відповів: «Ні, не буду». Я усміхнулась і відповіла, що це не важливо: щоразу, коли я бачу іранців, я радію, і я просто підійшла привітатися. Пан посол дивився у підлогу, не піднімаючи очей, не проронив ні слова і навіть не усміхнався, але його дружина була сама доброзичливість. Я сказала собі: «Поглянь, до чого нас довела політика».
Вони пішли зі свята дуже рано, і знову з моєю наполеглевістю зав'язати спілкування я сказала їм: «Мої найкращі побажання». Відповіді я не почула. Можливо, пан посол знав, що мої побажання нікому не потрібні. Кому меня слати побажання? Рухані [6] і Заріфу [7] [Хасан Рухані – президент Ірану, Мохаммад Джавад Заріф – глава МЗС Ірану – прим. перекл.] або тамтешнім «яструбам», які мріють, щоб подібні мені люди ніколи не існували? Або моїм батькові та матері, які вважають, що світ невірних повний високомірності і брехні? Вони не знають, що я живу в цьому світі невірних і відвідую ті ж заходи, що й офіційні представники Ісламської республіки. Очевидно, для них це нормально, а для мене – гріх. Якщо вони відвідують ці заходи, вони залишаються патріотами, а якщо ідемо ми – то зраджуємо нашу країну?!
Посол Фінляндії та його дружина запитали, чи бачила я посла Ірану [і його дружину], на що я відповіла, що ті не хотіли мене бачити. Мої співрозмовники припустили, що вони, ймовірно, боялись можливої реакції з боку іранських радикалів або «яструбів» у владній еліті Ірану.
Посол Фінляндії і його дружина знають про кампанію «Моя таємна свобода», і привітали мене. Вони також знають, що 60% студентів іранських університетів — жінки. Їм я сказала, що одного прекрасного дня Іран зміниться, і посол країни буде без остраху і з честю вітати жінок і жруналістів, навіть тих, з ким у нього є політичні розбіжності. Він буде вітатися з ними за руку, не боячись «засвітитися» на фото, як не відчуваємо хвилювання або страху і ми самі.