[1]Filming conditions in Kolyma, far in Russia's northeast: -55C outside. Photo: Yuri Dud's YouTube channel, screencapped by Runet Echo.
Юрій Дудь здається малоймовірною фігурою, здатною розбудити сумління Росії щодо темних розділів своєї історії. Колишній спортивний репортер зараз веде власне шоу на YouTube, де він бере інтерв'ю в знаменитостей та інших публічних осіб. Кожне інтерв'ю збирає мільйони переглядів, що робить Дудя серйозним конкурентом навіть телебаченню, яке належить державі. Хоча Дудь брав інтерв'ю у відомих активістів і політиків, таких як антикорупційний агітатор Олексій Навальний [2], він вважається скоріше суспільним оглядачем, ніж «серйозним» репортером.
Ось чому тема останнього фільму Дудя шокувала його 5-мільйонну аудиторію і широку громадськість: двогодинний документальний фільм про Колиму, територію на крайньому північному сході Росії, що фактично є синонімом репресій сталінської доби.
Ця морозна, в основному непрохідна арктична пустка, була домом для найбільш горезвісних таборів ГУЛАГу, радянської мережі примусових трудових колоній, в якій зникли тисячі дрібних злочинців та політв'язнів. Важко точно сказати, скільки людей загинуло від екстремальних холодів (температура взимку звичайно опускається нижче -50С) або від голоду та праці в шахтах, але навіть за найскромнішими офіційними підрахунками [3] цифра складає 150 тисяч осіб, що стали жертвами лише одного з найбільших Колимських таборів за період з 1932 по 1957 роки.
Дудь усвідомлює контраст між звичною темою його програм та чутливою темою цього фільму. Він пояснює на початку:
А почему вообще после рэперов, юмористов, музыкантов, актеров и режиссеров мы двинулись к такой сложной и тревожной теме? Причины две. Первая: в октябре 2018 года ВЦИОМ опубликовал социологическое исследование, которое привело нас в ступор. Почти половина молодых людей в возрасте от 18 до 24 лет никогда не слышала о сталинских репрессиях. Мы восприняли это как вызов и ждали момента, чтобы этот вызов принять.
А чому взагалі після реперів, гумористів, музикантів, акторів і режисерів ми перейшли до такої складної і тревожної теми? Причини дві. Перша: у жовтні 2018 року ВЦИОМ [Всеросійський центр вивчення громадської думки] опублікував соціологічне дослідження, яке привело нас у ступор. Майже половина молодих людей у віці від 18 до 24років ніколи не чула про сталінські репресії. Ми сприйняли це як виклик і чекали моменту, щоб цей виклик прийняти.
Дудь додає, що його батьки завжди попереджали: «Не привертай зайвої уваги. Не виділяйся. Ми прості люди, ми нічого не вирішуємо», навіть за умови очевидної несправедливості. Він завжди замислювався над причинами цього страху серед росіян старшого покоління, і пришов до висновку, що «цей страх зародився у першій половині XX століття і дійшов до нас через покоління». Колима, каже Дудь, «є батьківщиною нашого страху».
Слова Дудя зачепили саме ту аудиторію, до якої він прагнув: молодші росіяни не звертають уваги або лише ледве усвідомлюють жорстоку недавню історію своєї країни.
Смотрю выпуск #дудь [4] по репресси, мне папа и дедушка рассказывали как все плохо было, но я даже не думал что на столько.
— Aleksei Korotkov ⭕️ (@theonephobos) 24 апреля 2019 г. [5]
Дивлюсь випуск #дудь [4] [Дудя] про репресії. Мені тато і дідусь розповідали, як все було погано, але я навіть не думав, що настільки.
Фільм побудований як тревел влог: команда Дудя проїжджає дві тисячі кілометрів по трасі Колима [6], в основному неасфальтованій, грунтово-щебеневій дорозі між двома столицями регіону — Магаданом і Якутськом. Під час будівництва цієї траси у 1930-х роках загинуло так багато в'язнів, що її називають «дорогою кісток».
Уздовж дороги Дудь доїжджає або майже доїжджає до місць деяких найбільш смертельних таборів, включаючи Бутугичаг, [7] де ув'язнені змушені були видобувати уранову руду без захисного спорядження. Він зустрічається з місцевими активістами, які борються за збереження спогадів загиблих в цих таборах від громадської байдужості та непереборного характеру заперечення.
Дудь також опитує нащадків ув'язнених ГУЛАГу, таких як Наталія Корольова, дочка Сергія Корольова [8], українського конструктора, батька радянської космічної програми. Корольов був заарештований у 1938 році, провів кілька місяців у трудовому таборі на Колимі, і, наблизившись до смерті від голоду та виснаження, до його звільнення в 1944 році був переведений у Шарашку — секретний тюремний заклад для дослідників та розробників [9] у Москві. Корольов вижив, але не був повністю звільнений до 1957 року.
Донька Корольова з усіх сил намагається стримувати сльози, коли вона описує тортури, яких батько зазнав на допитах та в ув'язненні. І все ж Дудь приголомшений думкою Корольової про Йосипа Сталіна. Її відповіді дають зрозуміти, наскільки складне питання репресій епохи Сталіна в сучасній Росії, навіть для людей, які гостро усвідомлюють жах, який ці репресії завдали мільйонам. Визнаючи жахливі наслідки системи ГУЛАГу, в тому числі і для її власної родини, Наталія Корольова каже:
Но многое было сделано, конечно, и хорошего. Например, при Сталине была дисциплина более стойкая. Потом, то, что Сталин не уехал из Москвы, когда враги, фашисты, стояли буквально у стен Москвы. Парад на Красной площади состоялся. Трудно судить, конечно.
Але і хорошого було зроблено, звичайно, багато. Наприклад, при Сталіні була дисципліна більш міцна. Потім, те, що Сталін не поїхав із Москви, коли вороги, фашисти, стояли буквально під стінами Москви. Парад на Красній площі відбувся. Складно судити, звичайно.
Передчуваючи критику після виходу цього документального фільму, Дудь закінчує епізод, підкреслюючи, що жахи минулого все ще мають наслідки в суспільстві сьогодні:
Некоторые из тех, кто досмотрел наше видео до конца, скажут: «Дудь, ну что тебе этот Сталин? Что ты так часто о нем говоришь? Тебе же недавно сказали, в чем одна из главных проблем в России: в том, что она живет прошлым, что до сих пор постоянно обсуждает, был Сталин прав, не был Сталин прав?» Мы проехали трассу «Колыма» не чтобы обсуждать, прав Сталин или нет. Дать правильный ответ на этот вопрос совсем не сложно и без нашего участия. Мы проехали трассу «Колыма», потому что это […] про наше настоящее. Страх — главный враг свободы. […] Не бойтесь. Уважайте себя. И, возможно, тогда периодов, когда к людям относятся хуже, чем к животным, в нашей стране больше никогда не случится. Всем мир.
Дехто з тих, хто додивився наше відео до кінця, скажуть: «Дудь, ну що тобі цей Сталін? Що ти так часто про нього говориш? Тобі ж недавно сказали, в чому одна з головних проблем Росії: в тому, що вона живе минулим, що досі постійно обговорює, був Сталін правий, не був Сталін правий». Ми проїхали трасу «Колима» не для того, щоб обговорювати, правий Сталін чи ні. Дати правильну відповідь на це питання зовсім не складно і без нашої участі. Ми проїхали трасу «Колима», тому що це […] про наше теперішнє. Страх — головний ворог свободи. […] Не бійтесь. Поважайте себе. І, можливо, тоді періодів, коли до людей ставляться гірше, ніж до тварин, в нашій країні більше ніколи не буде. Миру всім.
Документальний фільм Дудя про Колиму став миттєво хітом навіть для його високих стандартів: за перший тиждень після його виходу він отримав майже 12 мільйонів переглядів. Але з такою складною, суперечливою темою документальний фільм передбачувано привертав увагу критиків. Відзначений нагородами письменник Захар Прилєпін в позаредакційному огляді [10]звинватив Дудя в тому, що він проплачений агент Заходу, мета якого — дискредитувати величну історію Росії та підірвати патріотизм. Інші заперечували цифри, згадані у фільмі, стверджуючи, що реальна кількість жертв ГУЛАГу була меншою.
По интернету бегают красные уроды с историями, что Дудь налажал с цифрами, тут мол пару миллионов накинул лишних, здесь на 25% преукрасил.
Тогда ладно! Раз уж есть неточности и гора русских трупов на 25% меньше оказалась, черт с ними – прощаем красным. Спасибочки им за гуманизм!— историк-алкоголик (@AlcoHistory) 25 апреля 2019 г. [11]
По інтернету бігають червоні уроди з історіями, що Дудь накосячив з цифрами, тут пару мільйонів накинув зайвих, тут на 25% накрутив.
Тоді гаразд! Раз уже є неточності, і гора російських трупів виявилась меншою на 25%, то й грець з ним — вибачимо червоним. Дякуємо їм за гуманізм!
Деякі, повторюючи Наталію Корольову, визнали, що багато невинних людей загинули в трудових таборах, але стверджують, що ситуація все ще не така погана порівняно з сьогоднішнім (як сприймається) беззаконням:
По поводу лагерей: да, многие сели за хуй собачий и было очень жестко…каждый боялся что-то спиздить (сейчас этого не хватает). Но блять, наше время ничем не отличается, наказание проще стало, можно украсть 30 лярдов и посидеть лет 5, никакого расстрела
— Evgeny Zorin (@Valeez) 24 апреля 2019 г. [12]
Почав дивитися Дудя і вимкнув на 30-ій хвилині, весь фільм пронизаний ненавистю до Радянського Союзу та Сталіна. Я б не здивувався, якби наприкінці Дудь сказав: «Жаль, що Гітлер не переміг».
Що стосується таборів: так, багато хто опинився в тюрмі за х*й собачий, і було дуже жорстоко… кожен боявся щось вкрасти (зараз цього нам дуже бракує). Але дідько, наш час нічим не різниться, тільки покарання легші стали: можна вкрасти 30 мільярдів і посидіти років п'ять, ніякого розстрілу.
Такі коментарі досить поширені серед сучасних захисників політики Сталіна. Рекордні 51 відсоток росіян заявили незалежному виборчому агентству Левада-Центр у березні 2019 року, що позитивно ставляться до Йосипа Сталіна. «»Сталіна розглядають як постать, яка забезпечувала соціальну справедливість, те, що росіяни все частіше шукають на тлі невдоволення падінням рівня життя та урядовою пенсійною реформою», — сказала Bloomberg [13] Карина Піпія, аналітик Лавада-Центру.
Незважаючи на всі зусилля Юрія Дудя, я і багатьох інших громадських активістів, Росія, ймовірно, ще довгі роки залишатиметься глибоко конфліктною через спадщину Сталіна. Прихильність росіян до Сталіна та ностальгія за його епохою не можна просто віднести до того, що уряд «обілив» минуле. Насправді більшість сучасних зусиль щодо вшанування Сталіна — це приватні ініціативи [14], тоді як багато високопосадовців, таких як Марія Захарова, речниця міністерства закордонних справ Росії, легко засуджують Сталіна та його репресії. У 2017 році Володимир Путін відкрив [15] меморіал жертвам ГУЛАГу, заявивши, що «це жахливе минуле не повинно бути стерто з нашої національної пам'яті і не може бути виправдане».
Негативний погляд на спадщину Сталіна може бути однією з небагатьох речей, які поділяють і Путін, і його багато критиків, дехто з яких з'являлися у шоу Юрія Дудя.
Фільм Юрія Дудя про Колиму з англійськими субтитрами на ютубі: