- Global Voices по-українськи - https://uk.globalvoices.org -

Як у 1980-х роках угорські села боролись із будівництвом ядерних могильників

Категорії: Центральна та Східна Європа, Угорщина, громадські медіа, економіка і бізнес, історія, навколишнє середовище, політика, права людини, розвиток
[1]

Зустріч громадськості в угорському селі Офалу (Ófalu) в 1990 році. Фото Atlatszo.hu, CC BY-NC-SA 2.5.

Ця історія була опублікована угорською [2] та англійською [1] мовами неприбутковою організацією з розслідувальної журналістики Atlatszo з Угорщини. Відредагована версія опублікована нижче в рамках партнерства з Global Voices.

Кілька разів повідомлялося, що біля угорського села Бода [3] проводяться геологічні дослідження для того, щоб визначити, чи підходить територія для довгострокового сховища радіоактивних відходів (РАВ). Угорщині потрібне сховище, де можна розмістити відпрацьоване паливо з АЕС «Пакш» і нових реакторів на енергоблоках «Пакш-2» (Paks2) [4], оскільки відпрацьоване ядерне паливо не може бути повернуто в Росію.

Дослідження селища Бода щодо його придатносі для будівництва ще не є остаточним рішенням, проте є люди, які пам'ятають, що «ідеальне» місце для ядерного могильника вже двічі було знайдено в Угорщині. Але жодне з них не було збудоване, тому що місцеві жителі організувались і виступили проти держави і потужної атомної станції. Це історія про те, як «маленьким людям» вдавалося боротися проти величезних сил в період останнього десятиліття соціалізму в Угорщині.

Антиатомний рух за залізною завісою

З 1960 року в Угорщині існує два сховища для зберігання радіоактивних відходів, що утворюються в медичних і освітніх установах та деяких відходів з атомної електростанції «Пакш». Сховище Шоймар (Solymár) працювало з 1960 по 1974 рік, а інше було побудоване у селищі Пюшпоксилядь (Püspökszilágy), і воно все ще працює. [5]

Журналісти-розслідувачі організації «Átlátszó» об'єдналися [6] з експертами Асоціації «Енергіяклуб», щоб перевірити чутки [6]про безлад в документації щодо упаковки та зберігання відходів, які зберігалися до падіння соціалізму, високого радіаційного фону та шкідливих речовин, що витікають у підземні води навколо сховища ядерних відходів в угорському селі Пушпоксилядь.

Вони вивчили офіційні документи, відвідали село та сховище відходів і дійшли висновку, що рівень фонового випромінювання, якому піддаються місцеві жителі, не відомий, і що потрібно ще 15-20 років для ретельного вивчення відходів, які включають тритій та радіовуглеці.

Проте, було потрібно більше сховищ для захоронення ядерних відходів — і розпочався пошук іншого місця; процес задокументував журналіст і адвокат Янош Хавасі, який опублікував книгу на цю тему в 1989 році.

У дослідженні, опублікованому в 1981 році, було рекомендовано чотири можливих локації. Три були відкинуті, а одна залишилася: село Мадьярегредь (Magyaregregy). Воно могло би бути місцем захоронення радіоактивних матеріалів низького і середнього рівня АЕС «Пакш».

Місцеві жителі були шоковані і здивовані — особливо тому, що їх офіційно не поінформували. Ходили чутки про плановане будівництво. Дехто з них почали таємно організовуватися. Одним з таких людей був Лайош Біхарі, місцевий лікар. Вперше з того часу він розповідає про події, що відбувались.

Він розказав, що територія, яка розглядалася для сховища радіоактивних відходів, багата вугіллям та іншими корисними копалинами, які не можна було б видобувати, якщо в цьому районі збудують ядерний могильник. Він вважав, що для майбутнього дітей та онуків необхідно захистити мінеральні ресурси.

Він переконав місцевого партійного секретаря, відповідального за промисловість, підтримати цю справу. Вони переконали заступника міністра Ласло Капої (László Kapoly) проінспектуватии територію; під час візиту місцеві жителі переконали Капої, що село непридатне для ядерного могильника.

У 1982 році дослідження, замовлене Міністерством промисловості, показало, що територія не підходить для сховища ядерних відходів.

Причина полягала в тому, що ґрунт легко переміщувався, вода просочувалася, і в цьому районі було кілька водних джерел; все це і зробило територію непідходящою для об'єкта.

Тепер очевидно, що, підкріплене геологічними дослдженнями, рішення про скасування планів було науково обґрунтовано в той час. Проте деякі місцеві жителі згадують це інакше. Старожили казали, що дехто з еліти комуністичної партії любили полювати в цьому районі, і якщо би тут з’явилися ядерні відходи, полювання було б неможливим.

Ще одне село протистоїть

Слідом за Мадьярегредь увагу до себе привернуло інше село, Офалу. Місцеві жителі, які мешкали біля нового запропонованого місця, також не були проінформовані про рішення. Вони просто помітили кілька вантажівок, що з'явилися в їхньому районі для проведення геологічних досліджень. Після кількох зустрічей в місцевій ратуші плани відкрились.

[1]

Представники комуністичної партії Угорщини біля Офалу, 1989 рік. Фото Atlatszo.hu, CC BY-NC-SA 2.5.

Незважаючи на те, що багато вчених поставили під сумнів придатність району для зведення могильника, роботи тривали, і 150 мільйонів угорських форинтів було витрачено на дослідження та підготовку до будівництва. Здавалося, все зроблено.

Однак кілька місцевих жителів запустили петицію, включаючи Ференца Веклера і його дружину. Згідно з інтерв'ю, яке він дав журналу Beszélő, його дружина примусила його виступити проти будівництва. Спочатку вони намагалися заснувати НУО, але це виявилося неможливим у 1985 році. Однак його дружина не здавалася — вона організувала зустрічі громадськості, просила вчених писати незалежні думки і заснувала «соціальний комітет» з місцевими жителями інших чотирьох сіл поблизу запропонованого місця будівництва.

«Ми зробили багато речей, які були дуже новими в той час», — сказав він.

Веклер сказав, що їхньому успіху сприяло багато факторів. Одним з них було те, що політична обстановка вже змінювалась у 1987 році. Також їм вдалося знайти авторитетих експертів, які відстоювали свою думку і були настільки відомі, що їх не можна було ігнорувати.

Веклер також згадує про роль преси, яка підтримувала місцевих жителів в Офалу. «У преси нарешті з'явилася можливість розповісти історію про маленьку людину, яка протистоїть владі», — сказав він. Місцеві жителі навіть попросили висловити свою думку щодо ситуації Ганса Блікса, тодішнього генерального директора Міжнародного агентства з атомної енергії.

Зрештою, сховище ядерних відходів не було побудовано. Останнє слово було сказано після того, як група незалежних експертів зробила висновок, що територія була геологічно непридатною для об'єкта.

Остаточне рішення не надавати дозвіл на запропонований об'єкт було оголошено у квітні 1988 року, а міністр охорони здоров'я та соціальних питань заявив у 1990 році, що в Офалу не буде ядерного могильника.

Geological research near Ófalu in 1987. Photo by Atlatszo.hu, CC BY-NC-SA 2.5. [1]

Геологічні дослідження біля Офалу в 1987 році. Фото Atlatszo.hu, CC BY-NC-SA 2.5.

Представники АЕС «Пакш» провели прес-конференцію в лютому 1990 року, де сказали, що «місцеві жителі в Офалу краще займаються політикою і краще використовують поточні політичні реалії Угорщини в своїх інтересах». Вони також додали, що засвоїли уроки і що більше ніколи не намагатимуться побудувати подібний могильник, не отримавши згоди місцевого населення. Проте вони підкреслили, що вважають, що рішення про скасування будівництва об'єкта було політичним, а не науковим.

Село Бода — наступне місце для захоронення ядерних відходів

Під час тієї ж прес-конференції було оголошено, що уряд починає дослідження біля села Бода, щоб визначити, чи підходить воно для довгострокового об'єкта.

Крім того, в Батаапаті (Bátaapáti), лише в кількох кілометрах від Офалу, було побудовано тисчасове сховище відходів. Завод офіційно відкритий у 2012 році.

Однак будівництво в Батаапаті також було спірним. НУО «Енергіяклуб», що працює над питаннями енергетики, у 2008 році звернулася до Уповноваженого з питань майбутніх поколінь з проханням розглянути будівництво в Батаапаті.

За словами експертки з енергетичної політики НУО «Енергіаклуб» Естер Матяш (Eszter Mátyás), омбудсмен виявив порушення у процедурі ліцензування Батаапаті — чиновники кілька разів незаконно надавали дозвільні документи. Крім того бочки з ядерними відходами на об'єкті були встановлені ще до того, як була доведена його геологічна придатність, і до завершення будівництва підземних сховищ.

Матяш повідомила, що Енергіяклуб уважно стежить за тим, що відбувається в селищі Бода. Ставки високі, оскільки до сьогодні Угорщина будувала сховища тільки для ядерних відходів низької або середньої активності.

Новий об’єкт, запланований у Боді, буде довгостроковим сховищем для високорадіоактивних матеріалів, у тому числі відпрацьованого ядерного палива з АЕС «Пакш» та пізніше з реакторів «Пакш-2».

Ця стаття написана Ессером Катусом (Eszter Katus) і адаптована на англійську мову Анітою Кьомувеш (Anita Kőműves), була підготовлена Atlatzo.hu у співпраці з Energiaklub [7], у рамках спільного розслідування енергетичних питань в Угорщині. Інформація про компанії була надана Opten.