Від Нігерії до Занзібару, Африка непомітно відігравала ключову роль у висадці США на Місяць

Кано, Нігерія: хлопчик верхи на верблюді на тлі космічної станції NASA, однієї з 18 космічних станцій проекту «Меркурій», стратегічно розміщених вздовж навколоземної орбіти. Станції були частиною широкої світової мережі зв'язку, необхідної для відстеження космічних кораблів та передачі інформації назад до Центру управління проекту «Меркурій» на мисі Канаверал, штат Флорида, США. Знімок, опублікований NASA 21 травня 1962 року.

9 липня 1969 року космічний корабель «Аполлон 11» увійшов у світову історію, коли він приземлився на Місяць. Але до сьогодні мало хто знає про космічні станції в Кано, північній Нігерії та Тунгу, Занзібарі, які допомогли закласти основу, що в кінцевому підсумку зробила можливим успішне виконання місії «Аполон 11».

Холодна війна між СРСР та США особливо проявлялася у великих космічних перегонах. Перш ніж вдалося здійснити успішну посадку на Місяць, США потрібно було протестувати пілотований та безпілотний космічний апарат. У жовтні 1958 року Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (NASA) запустило проект «Меркурій», п'ятирічну програму вартістю 400 мільйонів доларів, з метою оцінити можливість космічних подорожей людини.

Для виведення космічного корабля на орбіту необхідний наземний контроль у країнах, розташованих вздовж його навколоземної орбіти. NASA побудувало загалом 18 станцій у стратегічних місцях по всьому світу, включаючи Нігерію, яка щойно стала незалежною від британського правління, та Занзібар, яким потім управляв Оманський султанат під британським протекторатом.

Рисунок 8-1. Карта із позначенням розташування наземних станцій проекту «Меркурій». Архів NASA.

Проект «Меркурій» підготував перших сім астронавтів, відомих як команда «Меркурій 7», і в кінцевому підсумку виконав декілька орбітальних польотів на початку 1960-х: 20 непілотованих, включаючи Меркурій-Атлас-4, два польоти з шимпанзе на борту (по імені Хем і Енос), і шість пілотованих орбітальних польотів, від МА-6 до МА-9). Таким чином, польоти проекту «Меркурій» довели, що космічні подорожі людини можливі.

У 1960 році NASA побудувала космічну станцію супутникового відстеження в Тунгу, Занзібар, трохи менше ніж за 10 миль від столиці Стоун-Таун. Через рік вони закінчили останню з 18 станцій у Кано, Нігерія, кожна з яких оцінювалась у 3 мільйони доларів США.

Британці разом із тодішнім султаном Занзібару Халіфою бін Харубом надали велику підтримку американській космічній станції та схвалили продаж ділянки сільської землі в Тунгу для проекту в 1960 році.

Протягом проекту США освоїли понад 1000 тонн вантажів через спеціально збудовані депо, які організовували морську доставку до Нігерії та Занзібару, а також через інші об’єкти, включаючи два на кораблях. На станціях розміщували електронне обладнання, градирні, водоохолоджувачі, гідропневматичні резервуари і дизель-генератори для резервного живлення.

Космічна станція супутникового відстеження NASA, Тунгу, Занзібар, 1961 р. Фото зі статті Торренса Роєра (Torrence Royer), використовується з дозволу.

NASA уклало контракти з американськими та британськими інженерами, а також місцевими спеціалістами та будівельниками в Кано і Занзібарі. Як свідчать історичні записи NASA, необхідно було обстежити землю, щоб встановити найточніші ракурси для радіолокаційних антен, які використовувались для зв'язку з космічними кораблями, коли вони проходили над і під лінією горизонту.

Кано, де знаходилося стародавнє Королівство Кано, і Занзібар, центр торгівлі в Індійському океані впродовж тисячоліть, тепер були життєво важливою ланкою глобальної мережі для досягнення зірок.

Перша у світі глобальна мережа зв'язку

До того, як з'явився Інтернет, був проект «Меркурій». Космічні гонка вимагала, щоб перша світова мережа зв'язку давала можливість спілкуватися між космічними станціями, космічними кораблями та космонавтами. Згідно історичних архівів NASA, мережа зв'язку проекту «Меркурій» включала 102 000 миль телевізійних ліній, 60 000 миль телефонних ліній і 15 000 миль високошвидкісних ліній передачі даних.

NASA оснастило станції «функціями телеметрії, відстеження та обчислення», а також можливостями «управління та моніторингу польоту» та «багаточастотними приймачами класу повітря-земля та пультами дистанційного управління». Система внутрішнього зв'язку дозволяла декільком людям спілкуватися, а іншим слухати.

Спілкування між персоналом космічної станції та космічним кораблем було ретельно спланованим процесом. Після запуску космічного корабля минало від 5 до 90 хвилин, перш ніж судно проходило над станцією (в залежності від місця). Центр управління проекту «Меркурій» на станції ВПС США «Мис Канаверал» у штаті Флорида, надсилав телетайп повідомлення станціям із часом та координатами, використовуючи дані, зібрані в момент проходу космічного корабля над попередньою станцією.

Рисунок 8-20. Орбітальні графіки MA-9 з архіву NASA.

Торренс Роєр — американець, чий вітчим, Роджер Локк, працював на космічній станції у Занзібарі. Торренс провів там кілька років свого дитинства. Він пише:

The high-tech equipment, and the ‘reach-for-the-stars’ attitude’  intrigued many young Zanzibaris. I recall students in my school learning the schedules of the satellite launches and I remember young people would lay on the beach at night, on schedule, looking up, waiting for the spacecraft to pass overhead. One friend who had just heard about this phenomenon joined the beach-watchers … only to be somewhat disappointed by the small, slow-moving, star-like object that he witnessed. He expected a close fly-by of a ‘flying saucer’ perhaps.

Високотехнологічне обладнання та прагнення досягнути зірок інтригувало багатьох молодих занзібарців. Пригадую, як учні моєї школи напам'ять вивчали розклад запуску супутників, і пам’ятаю, як молоді люди лягали на пляжі вночі, за розкладом, дивлячись в небо, чекаючи, коли космічний корабель пройде над головою. Один друг, який щойно почув про це явище, приєднався до пляжних глядачів… але дещо розчарувався, побачивши маленький, повільний предмет, схожий на зірку. Мабуть, він очікував побачити пролітаючу над головою «літаючу тарілку».

Революція — і зміни

Діло йшло до загальних виборів у Занзібарі 1961 року. Почали виникати сумніви щодо намірів американської космічної станції, і назрівав невеликий опір проти її присутності. Дехто побоювався, що Занзібар може стати потенційною мішенню у ядерній війні.

На цьому графіті у Занзібарі зображено як півень (пов’язаний з уже не існуючою партією Афро-Ширазі) виганяє американського ковбоя (що представляє американський імперіалізм) з острова і кричить на суахілі: «Мені нічого від тебе не потрібно! Йди геть!». Фото з колекції Торренса Роєра, використовується з дозволу.

Тим не менше, космічна станція залишилася відкритою, і 15 травня 1963 року остання місія Меркурій-Атлас-9 стартувала з мису Канаверал, виконала 22 проходи по навколоземній орбіті та завершилась напруженим ручним пілотуванням тривалістю 34 години з посадкою в Тихому океані силами астронавта Гордона Купера. Безпрецедентний успіх цієї фінальної місії фактично завершив проект «Меркурій» і створив підґрунтя для більш амбітних проектів, таких як «Аполон» та «Близнюки».

Того року у Занзібара був короткий момент незалежності, коли в грудні 1963 року англійці залишили острови як конституційну монархію під врядування султанів Оману.

Але 12 січня 1964 року кровопролитна революція в Занзібарі повалила султанів, закінчивши два століття правління. Коли все заспокоїлось, новий революційний уряд заявив, що фінансована США космічна станція справді створювала загрозу національній безпеці, і вимагав її знесення.

Протести проти проекту «Меркурій» на вулицях Стоун-Тауну, Занзібар, 12 квітня 1964 р. Фото з колекції Торренса Роєра, використовується з дозволу.

7 квітня 1964 року уряд США оголосив, що закриє космічну станцію в Занзібарі на вимогу нового уряду Занзібару. «Ми дуже шкодуємо про необхідність це зробити, оскільки станція використовувалась виключно в мирних цілях, що сприяло б розширенню наукового знання людства», — заявило NASA, додавши, що вони шукатимуть нові місця у Східній Африці вздовж орбітальної доріжки Землі. Вони перебралися на Мадагаскар.

Через роки під британським та арабським впливом Занзібар почав розглядати союзи з китайським, східнонімецьким та радянським урядами — і його соціалістичні нахили стали дипломатичним спалахом. У той же час, щойно ставши незалежною материкова частина Танганьїки злилася із Занзібаром у 1964 р., щоб утворити Об'єднану Республіку Танзанія із Занзібаром як напівавтономним регіоном.

Сьогодні колишня космічна станція — це іржавий ангар, заповнений графіті, без будь-яких важливих ознак, що свідчили б про її важливу роль у космічній гонці. Але точка Занзібара вздовж навколоземного орбітальної треку означає, що місцеві астрономи-любителі все ще можуть спостерігати Міжнародну космічну станцію, коли вона проходить над островом. Останній прохід був у вівторок, 23 липня, об 17:11, і був видимий протягом однієї хвилини.

Занедбана космічна станція проекту «Меркурій» в Тунгу, Занзібар, 2004. Фото з колекції Торренса Роєра (Torrence Royer), використовується з дозволу.

Космічна станція Кано залишалася відкритою ще два роки і закрита у грудні 1966 р. Але уряд Нігерії продовжив працювати над запуском власної космічної програми із супутниками у космосі з 2003 року.

Нігерія планує відправити астронавтів у космос до 2030 року.

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.