Заново відкриваючи багатства мусульманської спадщини Петербурга

Фото Соборної мечеті в Санкт-Петербурзі, побудованої у 1913 році. Автор невідомий. Фото з архіву Рената Беккіна, використовується з дозволу.

«Вікно у Європу», як назвав його засновник Петро Перший, місто Санкт-Петербург і до сьогодні вважається найбільш «європейським» містом Росії. Але, будучи столицею царської Росії, місто також було домівкою для незліченної кількості етнічних та релігійних груп з більш віддалених районів імперії.

Однією з таких груп були татари, переважно тюркські мусульмани, які сьогодні становлять одну з найбільших етнічних груп Росії. Татари — поряд з іншими мусульманами, такими як афганці, азербайджанці, чеченці, дагестанці, перси та узбеки — жили, навчалися та працювали в місті і відігравали важливу роль у його розвитку.

У 2016 році історик Ренат Беккін написав перший путівник по мусульманській і татарській спадщині Петербурга. Ця тема особливо близька його серцю: Беккін — сам татарин із «північної столиці Росії». Філіп Нубель узяв інтерв'ю у Рената Беккіна, щоб дізнатися більше про цей захоплюючий, але досі ігнорований аспект історії Петербурга. Далі йде скорочена стенограма їхньої розмови.

Філіп Нубель: Як у вас виникла ідея написати путівник по мусульманській — переважно татарській — історії Петербурга?

Ренат Беккин: В детстве я рассматривал семейные фотографии, сделанные в 1910–1920-х гг., и спрашивал маму, кто на них изображен. К сожалению, она не всегда могла обшить мне какие-либо сведения об этих людях.  Я гордился тем, что мы – коренные ленинградцы. Моя прабабушка умерла в блокаду, бабушка была блокадницей, затем участником войны. Когда у меня вызревала идея книги в конце 2000-х гг., я часто встречал в СМИ и в Интернете высказывания о мусульманах в Петербурге в стиле «понаехали тут черные всякие». Как это часто бывает, такие высказывания исходили от людей, приехавших в Петербург в поисках более сытной жизни из российской глубинки, и не имевших никакого представления о том, что такое многонациональный мегаполис. Я понял, что нужна книга, которая бы показала, что мусульмане не только не гости в Петербурге, но самые настоящие хозяева, одни из первых его жителей, участвовавшие в его строительстве. Мусульманский Петербург – это не чужеродное явление для города,  это органическая часть того, что мы понимаем под петербургской культурой. 

Ренат Беккін: В дитинстві я розглядав сімейні фотографії, зроблені в 1910–1920-х роках, і питав маму, хто на них зображений. На жаль, вона не завжди могла повідомити мені хоч якісь відомості про цих людей. Я пишався тим, що ми — корінні ленінградці. Моя прабабуся померла в блокаду, бабуся була блокадницею, згодом — учасницею війни. Коли у мене визрівала ідея книги наприкінці 2000-х рр., я часто зустрічав у ЗМІ та інтернеті висловлювання про мусульман в Петербурзі в стилі «понаїхали тут чорні всякі». Як це часто трапляється, такі висловлювання йшли від людей, які приїхали у Петербург у пошуках кращого життя з російської глибинки, і не мали жодного уявлення про те, що таке багатонаціональний мегаполіс. Я зрозумів, що потрібна книга, яка би показала, що мусульмани не тільки не гості в Петербурзі, але і справжні господарі, одні з перших його жителів, що брали участь в розбудові міста. Мусульманський Петербург — це не чужорідне явище для міста, це органічна частина того, що ми розуміємо під петербурзькою культурою.

ФН: Як вам вдалося зібрати для книги такий багатий архівний матеріал, включаючи безліч історичних фотографій?

РБ: Изначально я думал, что мы напишем эту книгу вместе с краеведом Альмирой Тагирджановой. Она к тому времени уже несколько лет вела экскурсии по основным объектам мусульманского Петербурга. Прийти к общему знаменателю мы так и не смогли, и я стал писать книгу самостоятельно. Однако в знак благодарности за консультации Альмиры Наимовны я посчитал необходимым указать ее имя на обложке книги. Тот, кто возьмет в руки путеводитель, может подумать, что перед ним компилятивный труд. На самом деле за каждой страницей в книге стоит работа в архивах, как государственных, так и частных. И конечно работа в поле: интервью, поиск надмогильных камней, установление местоположения самих кладбищ и др. Работа над путеводителем сопровождалась целым рядом находок и открытий. Установлено местоположение ряда ныне утраченных мусульманских кладбищ в Ленинградской области.

РБ: Спочатку я думав, що ми напишемо цю книгу разом з краєзнавцем Альмірою Тагірджановою. Вона на той час уже кілька років вела екскурсії по основним об'єктам мусульманського Петербурга. Дійти згоди ми так і не змогли, і я став писати книгу самостійно. Однак на знак вдячності за консультації Альміри Наімівни я вважав за необхідне вказати її ім'я на обкладинці книги. Той, хто візьме в руки путівник, зможе подумати, що перед ним компілятивна праця. Насправді ж за кожною сторінкою книги стоїть робота в архівах, як в державних, так і приватних. І звичайно робота в полі: інтерв'ю, пошук надмогильних каменів, встановлення місцерозташування самих кладовищ та інше. Робота над путівником супроводжувалась ціим рядом знахідок та відкриттів. Встановлено місцезнаходження низки вже втрачених нині мусульманських кладовищ в Ленінградській області.

ФН: У вашій книзі описані не лише пам’ятки, а й життя відомих мусульман, які жили в Петербурзі з XVIII століття до 1930-х років. Вони були надзвичайно різноманітні — від членів парламенту, офіціантів, поетів та доглядачів слонів до релігійних лідерів. Кого ви вважаєте найбільш видатним?

Доньки імама Халекова (Самія в центрі), Санкт-Петербург, 1928. Автор невідомий. Фото з архіву Рената Беккіна, використовується з дозволу.

РБ: Например, зодчий Степан Кричинский, который был одним из трех архитекторов, строивших Соборную мечеть. Исследователь Северного Полюса Исхак Ислямов, присоединивший к России Землю Франца-Иосифа. В ресторане «Самарканд», владельцем которого был купец Рахматулла Халитов, бывал Л.Н. Толстой. В Луна-парке, созданным на деньги другого татарского купца Хабибуллы Ялышева, любил бывать поэт Александр Блок. 

Но более всего мне запомнились встречи с живыми людьми, свидетелями эпохи. Так, например, мне посчастливилось общаться с дочерью Якуба Халекова – имам-хатиба Соборной мечети в 1921–1931 гг. Самія апа родилась в 1922 г. и конечно помнила многое из того, что происходило в 1920–1930-е гг. в мечети и вокруг нее.

Однако как я ни пытался разговорить ее, она упорно молчала. Дело в том, что отец ее был репрессирован. Чувствовалась, что она до сих пор не верит, что на дворе другое время, и можно беспрепятственно говорить о тех, кто был незаслуженно отправлен в ГУЛАГ.

РБ: Наприклад, будівничий Степан Кричинський, який був одним з трьох архітекторів, що зводили Соборну мечеть. Дослідник Північного Полюсу Ісхак Іслямов, який приєднав до Росії Землю Франца-Йосифа. В ресторані «Самарканд», власником якого був купець Рахматулла Халітов, бував Л.М.Толстой. В Луна-парку, створеному на гроші іншого татарського купця Хабібулли Ялишева, любив бувати поет Олександр Блок.

Але більше вього мені запам'ятались зустрічі з живими людьми, свідками епохи. Так, наприклад, мені пощастило спілкуватись із донькою Якуба Халекова — імам-хатиба [настоятель] Соборної мечеті у 1921–1931 рр. Самія апа [“Ім'я + апа” — це форма звертання до жінок в татарській мові; “апа” буквально означає “сестра”. — Прим. перекладача] народилась у 1922 р. і звичайно пам'ятала багато з того, що відбувалось у 1920–1930-і рр. у мечеті та навколо неї.

Одначе як я не намагався її розговорити, вона уперто мовчала. Справа в тому, що її батько був репресований. Відчувалося, що вона й досі не вірить, що за вікном інший час, і можна вільно говорити про тих, хто був безневинно відпрвлений в ГУЛАГ.

ФН: Санкт-Петербург це місце, де мусульмани Російської імперії намагалися здобути визнання від колоніальної влади, наполягаючи на представництві своїх мов, релігії та політики, а також архітектурної присутності. Чи вдалося їм це?

Татарський хлопчик. Знімок зроблений у Санкт-Петербурзі, десь у 1905 році. Автор невідомий. Фото з архіву Рената Беккіна, використовується з дозволу.

РБ: Я бы не сказал, что мусульмане все время пытались чего-то добиться. Первые последователи ислама попали в Петербург не по своей воле – это были пленные турки, привлеченные к строительству города. Есть поговорка, что Петербург построен на костях. Так вот в основание города было положено немало костей мусульман. Что касается признания, то как раз в столице империи добиться его было сложнее, чем в регионах с преимущественно мусульманским населением. С конца XVIII века мусульмане добивались разрешения на строительство мечети в Петербурге, но смогли сделать это только в начале XX столетия. Почти сто двадцать пять лет понадобилось, чтобы мусульмане смогли хоронить своих единоверцев не где придется, а в месте, специально выделенном под мусульманское кладбище.

РБ: Я б не сказав, що мусульмани весь час намагались чогось добитися. Перші послідовники ісламу потрапили в Петербург не з власної волі — це були полонені турки, які залучались до будівництва міста. Кажуть, що Петербург побудований на кістках. Так от в підвалини міста було закладено немало кісток мусульман. Що стосується визнання, то якраз у столиці імперії домогтися його було важче, ніж у регіонах з переважно мусульманським населенням. З кінця XVIII століття мусульмани добивалися дозволу на будівництво мечеті в Петербурзі, але змогли зробити це лише на початку XX століття. Майже сто двадцять п'ять років знадобилося, щоб мусульмани змогли ховати своїх одновірців не де припало, а в місці, спеціально відведеному під мусульманське кладовище.

ФН: Хто сьогодні опікується мусульманською спадщиною міста?

РБ: Этим занимаются отдельные энтузиасты. Официальные структуры, в том числе татарские, этими вопросами, к сожалению, не очень интересуются. Например, в 2019 г. в Левашовской пустоши под Петербургом был открыт памятник татарам – жертвам репрессий 1930-х гг.  Инициатива установить памятник принадлежала мне, но она бы так и осталась мечтой, если бы ее финансово не поддержал татарский меценат, коренной ленинградец Шамиль Измаилович Акбулатов. Что касается новых мигрантов – из Средней Азии, Закавказья и Северного Кавказа, – то для них тот мусульманский Петербург, который ассоциировался на протяжении трех веков истории города по преимуществу с татарами, – совершенно чуждое явление. Для них Соборная мечеть – это всего лишь место для совершения намаза, а не культурный объект, не символ национальной гордости как для татар.

РБ: Цим займаються окремі ентузіасти. Офіційні структури, в тому числі татарські, цими питаннями, на жаль, не дуже цікавляться. Наприклад, у 2019 році на Левашовському меморіальному кладовищі під Петербургом був відкритий пам'ятник татарам – жертвам репресій 1930-х рр. Ініціатива встановити пам'ятник належала мені, але вона так і залишилась би мрією, якби її фінансово не підтримав татарський меценат, корінний ленінградець Шаміль Ізмаілович Акбулатов. Що стосується нових мігрантів — з Середньої Азії, Закавказзя і Північного Кавказу, — то для них той мусульманський Петербург, який протягом трьох століть історії міста асоціювався переважно з татарами, — абсолютно стороннє явище. Для них Соборна мечеть — це всього лише місце для намазу [молитви], а не культурний об'єкт, не символ національної гордості як для татар.

Пам'ятник татарам жертвам сталінських репресій на меморіальному кладовищі Левашово, Санкт-Петербург. Фото з архіву Рената Беккіна, використовується з дозволу.

ФН: Що жителі Петербурга — немусульмани знають про ісламську історію свого міста?

Татарка. Фото зроблене в Санкт-Петербурзі приблизно в 1905 році. Автор невідомий. Фото з архіву Рената Беккіна, використовується з дозволу.

РБ: Можно сказать, что большая часть немусульманского населения города почти ничего не знает о мусульманском Петербурге. О самих же мусульманах господствует представление, что это были либо дворники, либо официанты. Об ученых, просветителях, врачах, меценатах, военных и других слышали совсем немногие. Не случайно в своей работе я уделял внимание не столько зданиям, сколько людям, которые в них жили и работали.

 

РБ: Можна сказати, що більшість немусульманського населення міста майже нічого не знає про мусульманський Петербург. Про самих же мусульман панує уявлення, що це були або двірники, або офіціанти. Про вчених, просвітителів, лікарів, меценатів, військових та інших чули зовсім небагато. Не випадково в своїй роботі я приділяв увагу не стільки будівлям, скільки людям, які в них жили і працювали.

 

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.