Бачите всі ці мови? Ми перекладаємо історії Global Voices, щоб зробити громадські медіа світу доступними для всіх.

Дізнайтесь більше про Проект Lingua  »

«Свідки Путіна»: фільм про прихід Путіна до влади

Фрагмент з афіші документального фільму Віталія Манського 2018 року «Свідки Путіна». Зображення надане Kharkiv MeetDocs та Віталієм Манським. Використовується з дозволу.

Березень 2000 року, виконуючий обов'язки президента Володимир Путін та його колеги спостерігають за результатами президентських виборів. Російська громадськість досі мало знає про Путіна, призначеного виконуючим обов'язки президента, крім того, що він є помазаним наступником слабкого Бориса Єльцина. Коли остаточні ресультати голосування оголошені, Єльцин п’є шампанське з родиною. Оператор запитує його, чому б не подзвонити Путіну, щоб привітати нового президента з обранням. Коли Єльцин робить це, Путін не бере трубку — і більше не передзвонює своєму попереднику.

Ці яскраві сцени відкривають фільм Віталія Манського 2018 року «Свідки Путіна» — архівну документальну стрічку, яка здобула нагороду як найкращий документальний фільм на минулорічному кінофестивалі в Карлових Варах. Фільм показує, як нинішній президент Росії піднявся до верхніх щаблів влади майже 20 років тому, коли Борис Єльцин подав у відставку наживо в телевізійному ефірі в новорічну ніч 1999 року. Манський, тепер визнаний і відзначений нагородами режисер і документаліст, ідеально підійшов на роль оповідача цієї історії: він був оператором цього вечора і подій, що за ним послідували. Протягом кількох років він користувався безпрецедентним доступом до російської політичної еліти завдяки роботі над створенням фільмів для державного телебачення.

Зараз він, схоже, шкодує про таку свою роль; «Свідки Путіна» — це така собі розплата за цей тягар сумління.

Ці ніколи не бачені раніше відеозаписи з архіву Манського якнайкраще дають уявлення про людину, яка протягом двох десятиліть продовжує домінувати в російській політиці. В одній з неофіційних розмов Путін закидає Манському те, що той не розуміє його рішення повернути державний гімн Росії до старої радянської мелодії. Новий гімн відновить довіру до держави в суспільстві, яке все ще ностальгує за стабільністю пізнього радянського періоду, вважає Путін, таким чином, це найкращий крок для держави, незалежно від того, що відчувають окремі громадяни. Пізнього вечора на президентському кортежі Путін пізніше замислюється про межі виборчої демократії, хоча, прямо в камеру Манського, запевняє, що у нього немає «монархічних амбіцій».

Коли ці амбіції проявилися, Манський вирішив покинути Росію і оселився у столиці Латвії Ризі у 2014 році. Його фільми, такі ж численні, як і критичні, не приймаються російською владою. Наприклад, кільком московським кінотеатрам було заборонено показувати стрічку «В променях сонця» — фільм Манського 2015 року про пропаганду в Північній Кореї.

Я говорив з Манським після показу його фільму на Третьому Східноукраїнському кінофестивалі в Харкові. Відомий режисер поділився своїми думками про те, що означає бути свідком сходження Путіна та чи очікує він бути свідком його падіння.

Максим Едвардс: Як ви вирішили зняти фільм на цю тему? Чи був якийсь момент, який надихнув вас на це?

Виталий Манский: Для меня толчком к моему собственному возвращению в прошлое было возвращение Путина в президентское кресло после короткого периода властвования Медведева. И меня, как и многих моих соотечественников, очень оскорбила форма, в которой это было объявлено. По сути дела, власть сказала, что её вообще не интересует наше мнение. Что у них есть свои проекты, а мы выполняем роль таких статистов, пусть даже формально соблюдая выборную процедуру. Это было сделано настолько нагло и так бессовестно, как и всё. И я стал вспоминать: откуда он взялся, каким он был, как его посадили в это кресло, где была та ошибка, которая сейчас материализируется в такой форме. Тогда я почувствовал что в принципе материалы, которые у меня есть, могут меня позволить рассказать эту историю. Она не уникальная, мы знали что это так происходило, но одно дело знать, а другое дело — видеть.

Віталій Манський: Моментом, коли я вирішив повернутися в минуле, було повернення Путіна в президентське крісло після короткого правління [Дмитра] Медведєва. Я, як і багато моїх співвітчизників, був глибоко ображений тим, як це було оголошено. По суті, влада сказала, що наша думка взагалі їх не цікавить. Що у них були власні проекти, а ми граємо роль таких собі статистів, навіть коли вони формально дотримуються виборчих процедур. Це було зроблено так нахабно і так беззоромно, як і все. І я почав згадувати: звідки він взявся, яким він був, як його посадили в це крісло, де була та помилка, яка тепер матеріалізувалася таким чином. Тоді я відчув, що матеріали, які я вже мав, дозволять мені розповісти цю історію. Це не унікальна історія, ми знаємо, що все так і відбувалося, але одна справа знати, інша справа — бачити.

МЕ: А як вам вдалося отримати такий неймовірний рівень доступу до Путіна – президента?

ВМ: Нужно учитывать, что это была принципиально другая страна, с другими законами и правилами. И в той стране это было более вероятно, чем, допустим, в современной России. И потом, мне кажется, что всегда доступ зависит от профессионального обстоятельства, кто и как делает. Может быть, он не сталкивался раньше с авторами документарного кино, работал только с журналистами, у которых принципинально другая задача, цель, и степень независимости. Когда он добирается до первого лица, журналист всё-таки более зависим от какого-то издания и руководства, и это на него давит. В тот момент я был достаточно самостоятельным и малозависящим от государства режиссером, и он для меня был одним из героев, а не каким-то недосягаемым лидером нации.

ВМ: Слід розуміти, що тоді це була принципово інша країна, з іншими законами і правилами. І в тій країні це було більш імовірно, ніж, припустимо, в сьогоднішній Росії. Мені здається, що завжди доступ залежить від професійних обставин, хто що робить і як. Можливо, він не стикався до цього з авторами документальних фільмів, а працював лише з журналістами, у яких зовсім інші завдання, цілі та рівень незалежності. Коли журналіст потрапляє до першої особи, він все ще залежать від редакції та її керівництва, і це чинить тиск на нього. У той час я був самостійним і мало залежним від держави режисером, і він був просто одним із героїв мого фільму, а не якимось недосяжним лідером нації.

МЕ: Гаразд, але якщо я не помиляюсь, у той час ви також тісно працювали з командою Путіна. Ви про це жалкуєте зараз?

ВМ: Конечно я жалею, что, может быть, тогда еще не оценил всю опасность происходящего. Это не значит, что я могу сказать сегодня, как нужно было поступать тогда. Но то, что я все равно находился так или иначе в этой команде, это — моя отвественность, которая никуда не денится. Даже если никто мне не предъявит претензию, я сам себя считаю отвественным. Это достаточно серьезное обстоятельство.

ВМ: Звичайно, я шкодую, що, можливо, тоді я не оцінив усю небезпеку того, що відбувається. Це не означає, що я сьогодні з впевненістю можу сказати, як тоді я мав би діяти. Але те, що я все-таки був частиною тієї команди, є моєю відповідальністю, і ця відповідальність нікуди не дінеться. Навіть якщо мене ніхто ні в чому не звинувачує, я сам себе вважаю відповідальним. Це дуже серйозна обставина.

МЕ: То чому ви обрали титул «Свідки Путіна» (англ. “Putin's Witnesses”)? Слово «свідок» може означати, що ці люди бачили злочин, порушення закону, а не просто історичну подію. Чи є «свідками Путіна» для вас люди, які бачили його підйом до влади зблизька, чи кожний громадянин, який був свідком цього здалеку, але нічого не робив, щоб протистояти цьому?

ВМ: Да, свидитель на суде, может быть. Свидитель на стороне обвинения, на стороне защиты. Я полагаю, что у Путина есть разные круги свидителей. Есть ближний круг, есть средный круг. Но я позволю себе такое утвержение, что «свидетели» означает и «соучастники». Это все люди, которые на момент появления Путина [у власти] достигли совершеннолетия и имели, условно говоря, право голоса. Даже когда в советском тоталитарном обществе была осуществлена агрессия по отношению к Чехословакии в 1968-ом году, восемь человек вышли на Красную Площадь и тем самым проявили свое несогласие с политикой Кремля. Когда Ельцин, по сути, отменил выборы и назначил президента, никто не выступил против, ни один человек. Поэтому мы все были и свдетелями и соучастниками. Когда появился в России род Романовых (это произошло при Борисе Годунове) Пушкин написал классичекое произведение [«Борис Годунов»], где описывается этот процесс смены династий, смены власти. Финальная фраза у Пушкина в «Борисе Годунове» звучит так: «Народ безмолвствует». Вот он как безмолвствовал, так и безмолвствует. И пока народ молчит, в России можно совершать любые «чудеса».

ВМ: Так, свідок у залі суду, можливо. Свідок на стороні обвинувачення, свідок на стороні захисту. Я думаю, що у Путіна є різні кола свідків. Є найближче коло, є середнє коло. Але я дозволю собі таке твердження, що «свідки» означає і «співучасники». Це всі люди, які на момент появи Путіна [у владі] досягли повноліття і мали, умовно кажучи, право голосу. Навіть коли у радянському тоталітарному суспільстві була застосована сила до Чехословаччини в 1968 році, вісім людей вийшли на Красну Площу в Москві і висловили свою незгоду з політикою Кремля. Але коли [Борис] Єльцин, по суті, скасував вибори і призначив президента, ніхто не виступив проти, жодна людина. Отже, всі ми були свідками та співучасниками. Династія Романових вийшла на чільне місце в Росії при Борисі Годунові. Пушкін написав класичний твір [«Борис Годунов»], де описує цей процес зміни династій, зміни влади. Заключна фраза у Пушкіна гласить: «Народ німує». Ось він як мовчав, так і мовчить. І поки народ німує, в Росії можна творити будь-які «дива».

МЕ: Один з найпомітніших моментів у вашому фільмі для мене — це ваша коротка розмова з Путіним про новий державний гімн Росії. Що сказали вам його слова про його світогляд та сприйняття стосунків між державою та громадянами?

ВМ: Он является ключевым для понимания психологии Путина как великодержавника. Он четко в этом разговоре формулирует свое политическое кредо. Оно заключается в следующем. Первое: нужно задабривать консервативное большинство, дабы укреплять свою политическую власть. Второе: в укреплении своей политической власти можно откатывать историю назад. То есть, не идти по принципу той политики, которая опредилилась после окончания второй мировой войны, когда подходящий политик ставил своей целью движение вперед. Здесь Путин четко сформулировал, что для обеспечения персональной власти можно двигаться назад. И до этого разговора и до этого путинского жеста это не позволял себе ни один политик крупных государств мира. Потому что это было за рамками политической этики. И, кстати, после этого путинского разворота и введения в политику такого прикладного популизма, пошла волна популистов во всем мире. Мне кажется, что в конечном счете отчасти благодаря Путину появился Трамп. Потому что вряд ли бы американский политик решился на такой радикальный жест, если это не было апробировано в политической практике в других странах.

ВМ: Це дало ключове розуміння психології Путіна як великодержавника. Під час цієї розмови він чітко формулює своє політичне кредо. Воно полягає в наступному. По-перше: потрібно задобрювати консервативну більшість, щоб укріплювати свою політичну владу. По-друге: у процесі консолідації політичної влади можна відкатувати історію назад. Тобто не слідувати принципам, які визначились у політиці після Другої світової війни, коли гідний політик ставив собі за мету рух в перед. Тут Путін чітко сформулював, що заради посилення персональної влади можна рухатись назад. До цього моменту [правління Путіна] жоден правитель жодної крупної держави такого собі не дозволяв. Тому що це було просто поза межами політичної етики. І, до речі, після такого путінського розвороту і впровадження прикладного популізму в політику, хвиля популізму прокотилася по всьому світу. Мені здається, що Трамп частково виник завдяки Путіну. Тому що навряд чи американський політик зважився б на такий радикальний жест, якби він не був вперше випробуваний у політичній практиці інших країн.

МЕ: Мені здається, що за останні два десятиліття Путін майже перестав бути звичайною людиною, політиком і став своєрідним симулякром держави в російській суспільній свідомості. І як говориться, влада змінюється і розбещує тих, хто її тримає. Як, на вашу думку, за останні 20 років змінився Путін як людина і політик?

ВМ: В государственной идеологии формулируется, что Путин — это Россия, и Россия — это Путин. Теперь что касается самого Путина. Не случайно в демократических госсударствах закладываются ограничения срока пребывания у власти. Потому что общество защищает себя от своего правителя и общество защищает правителя от начала необратимых процессов разрушения личности. Власть конечно же разрушает человека, любая власть. Тем более византийская система власти в России, которая изначально человека выводит в принципально иной формат его существования. И удержаться в этом формате мало кому удавалось. История России так говорит, что мало кому удавалось. Может быть только Горбачёву, и то не до конца, и то потому что он очень короткое время правил.

ВМ: Державна ідеологія формулює, що Путін — це Росія, а Росія — це Путін. Що стосується самого Путіна, то не випадково демократичні держави встановлюють обмеження щодо терміну перебування у владі. Таким чином суспільство захищає себе від свого правителя і захищає правителя від незворотніх процесів руйнування особистості. Влада звичайно ж руйнує людину, будь-яка влада. Особливо візантійська система управління в Росії, яка з самого початку спонукає правителя до принципово іншої форми існування. Мало кому вдалося провести себе втримати себе цих обставин. Про це свідчить історія Росії; можливо, єдиним винятком є ​​[Михайло] Горбачов, і то не до кінця [йому вдалося втриматися], і то тільки тому, що він дуже недовго правив.

МЕ: Які ваші прогнози щодо наступного етапу правління Путіна? Чи піде він по шляху сусіднього Казахстану і перейде на новостворену посаду, зберігаючи владу? Або він висуне офіційного спадкоємця і відійде від політики?

ВМ: Прежде всего будет процесс стагнации. Когда идет эта стангация, там уже не важно как она [власть] формально распределяется. Через переформатизации конституции, власти, даже самого государства (потому что есть еще вариант объединения с Беларусью.) Это уже вторично. Первично — отсутствие цивилизованного избирательного процесса, способного регулировать общественную жизнь. Конечно будет какая-то форма формального соответствия законодательству, но мы эти формальные решения наблюдаем уже на протижении двадцати лет.

ВМ: Перш за все буде процес застою. Коли йде стагнація, вже не важливо як [влада] формально розподіляється. Через переформатування конституції, влади, навіть самої держави.  (тому що є ще варіант об'єднання Росії з Білоруссю). Але це — другорядне. Найважливіше питання — це відсутність цивілізованого виборчого процесу, здатного регулювати суспільне життя. Звичайно, що б не трапилося, йому буде надана певна форма легітимності, відповідності закону, але ми подібні формальні рішення спостерігаємо протягом останніх 20 років.

МЕ: Як ви думаєте, чому Путін особисто віддає перевагу? Залишитися на посаді президента чи обійняти нову посаду?

ВМ: Здесь очень мало зависит от его желания. Он построил такую систему, в которой у него нет другого выбора кроме как сохранять свою персональную власть. Потому что это единственный залог его личной бесопасности.

ВМ: Тут дуже мало залежить від його бажання. Він побудував таку систему, в якій у нього немає іншого вибору, крім як зберігати свою персональну владу. Тому що це єдина запорука його особистої безпеки.

МЕ: Ціле покоління сьогодні в Росії виросло, не знаючи іншого президента, крім Путіна, і я включаю в цей період коротке правління Медведєва. Як цей факт відображений у політичній атмосфері в Росії сьогодні? Ми останніми тижнями бачили, що молоді росіяни все ще готові виходити на вулиці на захист своїх виборчих прав. Але чи не існує також ризику, що подовження цієї системи призведе до апатії та байдужості?

Эта система, как бы сдерживания, будет создавать определенные напряжения, которые будут прорывать. Но они будут фрагментарны, потому что система подавления столь сильна, что при Путине вряд ли будет создана какая-то действенная структура. Это как лесные пожары — то тут, то там. И поэтому ожидать какого-то результата снова не приходится. Но то, что будут отдельные прорывы, какие-то всплески общественной активности — это безусловно. Но они так жестоко подавляются, не случайно за практически брошеный бумажный стаканчик человека сажают в тьюрму, потому что власть хочет дать четкий сигнал — никто не смеет сопротивляться, никто не смеет проявлять свой голос. Мы здесь власть, и мы — вечны.

Ця система, навіть якщо виявляє стриманість, створить сильну напруженість [у суспільстві], яка час від часу вибухатиме. Але вони будуть розрізнені, оскільки система репресій настільки сильна, що за правління Путіна навряд чи виникне якась функціональна структура [для опозиції]. Це буде як лісові пожежі — то тут, то там. Ось чому не варто чекати якогось результату, серйозно загрозливого для  системи. Але без сумніву, будуть певні вибухи, спалахи громадянської активності.Але їх так безжально придушують; не випадково людей саджають до в'язниці практично за кинутий паперовий стаканчик. Влада хоче дати чіткий сигнал: ніхто не повинен насмілитися протистояти, ніхто не сміє проявити свій голос. Ми тут влада, і ми — вічні.

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.