[1]Кандомбле [2]. Фото з Flickr користувача Luciano Paiva. CC BY-NC-ND 2.0
Коли работоргівля прийшла у Бразилію в XVI столітті, африканські релігійні вірування та ритуали пережили довгу і підступну подорож разом з нею. Протягом століть такі вірування об'єднували багатьох нащадків близько чотирьох мільйонів рабів, завезених у країну, допоки не сформувались сучасні афро-бразильські релігії кандомбле та умбанда [3].
У той самий період колонізації 700 000 португальських іммігрантів оселилися у Бразилії, принісши також свій особливий вид католицизму. Дехто з цих поселенців спробували осісти у невблаганній пустелі Сертао (Сертан).
Дві етнічні групи поділили між собою не лише велику частину одного регіону — північного сходу Бразилії — але й важливий аспект їхніх релігій — ритуал, відомий як fechamento de corpo, або «закриття тіла».
Дія fechamento de corpo заснована на захисній молитві, в результаті проголошення якої тіло «закривається» (corpo fechado). Ритуал призначений відганяти зло — духовне, фізичне або і те, і інше. Після такого ритуалу людина може вважати себе захищеною від будь-яких небезпек фізичного світу, будь то зброя, чи ножі, чи пістолети, чи навіть зміїна отрута.
То як же ритуал fechamento de corpo зумів стати тією єдиною ниткою, яка пронизала такі різні релігійні традиції у Бразилії? Історія починається понад 500 років тому.
Католицизм як прикриття
У XV столітті португальці відправились в Африку у пошуках шляху до Індії, там почали виробляти цукрову тростину, а потім переключились на більш прибутковий бізнес — работоргівлю. У цей же період в Африку на південь від Сахари прибували місіонери з Португалії, щоб навертати місцевих жителів у свою віру.
Наступні прояви фариканських систем вірувань у Бразилії говорять про те, що зусилля місіонерів були не до кінця успішними. Замість того, щоб повністю змінити свої релігійні переконання, африканці лише доповняли та/або маскували їх під елементи католицизму — релігії своїх португальських рабовласників. Одним з африканських повір'їв, яке приховувалось під мантією католицизму, був ритуал «закриття тіла».
Бразильский журнал Mundo Estranho написав про це [4] [прт] прикриття у статті від січня 2014 року:
Naquela época, chegaram ao país os primeiros africanos de origem iorubá, um povo que ocupava a região onde hoje ficam Nigéria, Benin e Togo. A religião dos iorubás era o candomblé, mas eles aportaram no Brasil como escravos e não podiam cultuar suas divindades livremente […] Por causa dessa proibição, os escravos começaram a associar suas divindades com os santos católicos para exercerem sua fé disfarçadamente. Como os santos católicos são bem numerosos, existem divindades que são identificadas com mais de um santo. Por exemplo: Oxóssi, o rei da caça, é associado a São Jorge e a São Sebastião.
У той час перші африканці, нащадки народу йоруба, прибули у Бразилію — це були вихідці з території сучасних Нігерії, Беніну і Того. Ці люди практикували релігію кандомбле, але оскільки у Бразилію вони прибували як раби, вони не могли вільно поклонятися своїм богам […] Через цю заборону раби стали асоціювати своїх богів з католицькими святими і практикували свою релігію таємно. Оскільки у католицизмі багато святих, деякі божества ототожнювались одразу з кількома праведниками. Наприклад, Ошосі, бог полювання, асоціювався зі Святим Георгієм і Святим Себастьяном.
Кандомбле як релігія оформилася у XIX столітті. У XX столітті з'явилась умбанда — релігія, яка великою мірою є поєднанням кандомбле і спіритизму, що сам по собі є релігійним рухом з його віруваннями у духів та реінкарнацію.
Згідно блогу [5] [прт] Tenda de Umbanda Filhos da Vovó Rita, який випускає храм умбанда у Санта-Катарині, ці дві африканські релігії — «такі ж порівнювані, як християнство та іслам», оскільки вони також «мають зовсім різні основи, обряди, погляди та інтерпретації». Втім, пояснює блог, кондомбле та умбанда мають дещо спільне, у тому числі відданість богам — орішам [6], використання бісеру і барабанів.
І обидві ці релігії практикують ритуал «закритого тіла». Цікаво, що цей ритуал — також відомий як kura або «лікування» — зазвичай здійснюється щорічно у Страсну п'ятницю, незадовго до християнського свята Великодня, у храмах по всій Бразилії.
Блог «O Candomblé» пояснює [7] [прт], як проводиться ритуал:
As Kuras são incisões feitas no corpo do Yaô (noviço já iniciado no Candomblé), que por um lado representam o símbolo de cada tribo, como o símbolo de cada Ilê (casa ou terreiro), mas têm o objectivo de fechar o corpo do Yaô, protegendo-o de todo o tipo de influência negativas.
Para isso são feitas as incisões (o que chamamos de abrir) e nessas incisões é colocado o Atim (pó) de defesa para aquele Yaô (iniciado). O Atim tem uma composição base de diversas plantas e substâncias, mas o Atim utilizado para as Kuras, contêm também as ervas do Orixá daquele Yaô em quem ele vai ser aplicado.
Лікування відбувається за допомогою порізів на тілі вже ініційованого послідовника кандомбле, які частково символізують кожне плем'я, як символ кожного храму, але їх основна мета — «закрити» тіло ініційованого, захищаючи його від будь-яких негативних впливів.
Після того як розрізи (ми їх називаємо «отворами») зроблені, вони посипаються пудрою, для захисту ініційованого. Пудра складається з різноманітних рослин і речовин, але в ту, що використовується для ритуалу, також додаються специфічні трави того божества, якому поклоняється людина.
Натомість умбанда зазвичай використовує менш агрсивні методи для «закриття» тіла. Замість порізів настоятель храму використовує суміш трав та інших інгридієнтів і акуратно окреслює хрест [8] [прт] на різних частинах тіла людини, що проходить ритуал.
Інгридієнти різноманітні. Згідно блогу Sete Porteiras [9] [прт], зазвичай використовуються такі елементи як ключі, біла крейда,трави, оливкова олія, ланцюжки, обереги, молитви, свічки, вода, мушлі та сталеві ланцюги.
Захисна молитва бандита
Афро-бразильці не єдині, хто практикував «закриття тіла». Селяни португальського походження, яких незабаром назвуть sertanejos (сертанежос) — на кшталт американських ковбоїв — також проводили ритуал.
Розташована у північно-східних внутрішніх районах країни, Сертао — це бразильська пустеля. Низький річний рівень опадів у регіоні приводить до частих посух і неродючості землі. Життя там обертається по колу, сповнене жертв і щоденної боротьби, але недивлячись на це, жителі перемагають незгоди і продовжаються рухатись уперед. Еуклідес да Кунья [10], бразильський автор і журналіст, який висвітлював війну Канудос, селянське повстання кінця XIX століття у Сертані, говорив саме про довголіття і стійкість селян, коли він сказав: «Сертанеджо — це перш за все оплот».
[11]Дім сертанеджо. Фото користувача Flickr Wagner Rochink. CC BY 2.0
Цей регіон є домівкою ні на що не схожої, абсолютно своєрідної культури. Протягом століть усні традиції змішувались, щоб створити літературу, відому як cordel (література корделя) [12]; тут виникли такі музичні стилі як форро (forró) [13], фреву (frevo) [14], жажаду (xaxado) [15], самба ді рода (samba de roda) [16] і самба ді коко ( [17]samba de cocо), а кожної зими (під час сезону дощів) проводиться фестиваль Святого Іоанна Хрестителя.
Релігія Сертану унікальна. Селяни створили свій власний вид сільського католицизму, який, згідно соціологу Максу Сільві де Олівейра [18] [прт], поєднує в собі «магію, забобони, наявність амулетів, захисні молитви, жінок молитви і праведників». Він також включає в себе ритуал «закриття тіла».
У дисертації [19] [прт] під назвою «O Mandonismo do Sertão» («Деспотія Сертану») автор Луїс Карлос Мендес Сантьяго описує різні методи і церемонії «закриття тіла» в Сертані. Вони іноді виходять за межі простих молитов. В одному з прикладів, описаних відомим бразильським антропологом Камару Каскудо, посвячуваний стоїть у відрі з водою, тримаючи праву ногу над лівою, і приймає жести рукою з ключем. Інший приклад показує, як монахиня вшиває обрядовий хліб, що символізує тіло Христа — під шкіру, а в цей час проголошуються молитви під ритуальні рухи.
Одним з найбільш значущих сертанеджос з тих, що практикували «закриття тіла», був Віргуліно Феррейра да Сілва, також відомий як Лампіао. Він був найвідомішим у Бразилії главою організованого злочинного угруповання, яке діяло на північному сході країни у 1920—30-тих роках. Американський письменник Біллі Джейнс Чендлер, який написав книгу «Король бандитів», порівнює його з американським Джессі Джеймсом, і хоча Лампіао неодноразово і палко порушував закон, він ніколи не зраджував свої релігійні погляди, які сягали сфери містицизму.
Блог Lampião Aceso так описує [20] [прт] переконання Лампіао в еру кочових бандитів:
…onde era comum a crença de que aquele que soubesse alguma oração de corpo-fechado e tomasse seus cuidados, estaria protegido contra a peste e as balas mortais dos inimigos. Lampião e seus cangaceiros recitavam esta oração diariamente. O líder do cangaço acreditava que a força da fé era suficiente para protegê-los dos perigos naturais do Sertão […]. Outro guerreiro, séculos antes, tornou-se símbolo da proteção divina: São Jorge, que corresponde, na mitologia, ao Orixá dos exércitos e dos guerreiros. […] Lampião incluiu em sua oração de fechamento de corpo não só vários elementos da oração a São Jorge, como principalmente a imensa religiosidade que recobre o povo sertanejo.
…було поширене повір'я, що ті, хто знає молитви «закритого тіла» та вживають запобіжних заходів, будуть захищені від хвороб та смертоносних куль ворогів. Лампіао та його банда щодня читали ці молитви. Лідер бандитів вважав, що сили віри достатньо, щоб захистити їх від природних небезпек Сертану […]. Інший воїн, святий Георгій, під вшануванням якого йоруба приховували поклоніння духам війни, — багато століть тому, став символом божественного захисту бійців. […] Лампіао включав у свою молитву «закриття тіла» не лише деякі елементи молитви святого Георгія, а й елементи народних вірувань з глибинки всієї країни.
На додачу до простого декламування захисних молитов, Лампіао був добре відомий як серед своїх колег бандитів, так і ворогів, завдяки своїй здатності «надприродного бачення». А, наприклад, його вороги з Forças Volantes (буквально «літаючі сили») — бійці, яких наймали для боротьби з бандитами — також могли тлумачити свої сни і використовували це. У книзі «Lampião: Senhor do Sertão» («Лампіао: господар Сертану») авторка Еліза Гранспен-Джасмін пояснює [21]:
Lampião não tinha somente o dom de interpretar os sinais anunciadores de boa fortuna, de perigo ou de desgraça. Dizia-se que era dotado de uma intuição de adivinho e, de acordo com alguns dos seus companheiros, de um ‘sexto sentido': ele ‘via’ o que os inimigos procuravam dissumular e também o que ninguém tinha possibilidade de ‘ver’.
Лампіао не просто міг тлумачити знаки, що сповіщали про успіх, небезпеку чи невдачу. Кажуть, він мав дар яснобачення і, за словами деяких його товаришів, «шосте чуття»: він «бачив» те, що намагалися приховати його вороги, а також те, чого ніхто не міг «побачити».
Незважаючи на щоденні молитви про захист, Лампіао, який, здається, відчував себе непереможним протягом свого 16-річного правління у Бразиліїї поза законом, врешті-решт був зраджений і вбитий спецпідрозділами поліції. Його «закрите» тіло було буквально відкрите, і частина його була виставлена на публічний показ на науку іншим, хто може наслідувати його приклад. Можна було б сказати, що його смерть є доказом того, що ритуал із закритим тілом не працює, але, можливо, його майже два десятиліття привільного злочинного життя якраз доводять протилежне.
Допомога для тих, хто пройшов тяжкі випроування
Найцікавіше не те, що ритуал «закритого тіла» зберігається чи занепадає разом з певними людьми, а те, що він виживає культурно, навіть через століття, навіть коли практикується нащадками двох абсолютно різних соціальних груп.
Навіть незважаючи на те, що такі ритуали, як закриття тіла, прийшли не з Бразилії, той факт, що вони вкорінилися тут, серед людей, які пройшли тяжкі випробування — нащадків рабів та поселенців Сертану — здається зовсім не випадковим. Можливо, причину збереження цих традицій можна знайти в географічному та релігійному ландшафті — вони найбільш актуальні тут, в регіоні злиття, якою є Бразилія.