Маргиналізовані групи в Індії позбавлені доступу до публічної інформації

[Всі посилання в статті ведуть на джерела англійською мовою, якщо не зазначено інше].

Цей пост був вперше опублікований в блозі Yoti ^[2] як частина проекту активіста Субгашіша Паніграхі (Subhashish Panigrahi) в рамках Стипендій цифрової ідентифікації (Digital Identity Fellowship) ^[3]. Відредаговано для Global Voices.

Програми цифрової ідентифікації ^[4] представляються як спосіб урядам впорядкувати свої процеси та більш ефективно надавати послуги своїм громадянам. Однак в Індії та в усьому світі ці програми викликають питання щодо цифрових прав та соціального відчуження через наслідки, які потенційно можуть змінювати життя людей.

Індійська біометрична ідентифікаційна система Аадхаар ( ^[5]AADHAAR ^[6]) — це 12-значний унікальний ідентифікаційний номер, який очікується, жителі Індії будуть оримувати, надаючи свої біометричні та демографічні дані. Хоча Аадхаар ще має бути затверджений Верховним судом для всіх громадян згідно Конституції Індії, різні соціальні переваги вже пов'язані з ним, і державні та приватні установи вже почали використовувати Аадхаар як фактичну ідентифікацію особи. Аадхаар викликає стурбованість загрозою захисту прав людини, зокрема приватного життя та безпеки ^[7], і його піддають критиці як інструмент масового стеження ^[8]. Серед прикладів серйозних зловживань, коли звичайні люди позбавляються своїх прав, можна привести відмову школярам у безкоштовних обідах, ^[9] коли вони не можуть отримати свій код Аадхаар.

Через що проходить звичайний представник громадськості, отримуючи доступ до життєво важливої ​​інформації, наданої індійським урядом? Що, як ця особа говорить лише однією мовою корінного народу, яка не є офіційною мовою в цьому регіоні, або неграмотна, має порушення зору, або зазнає будь-якого системного утиску?

Щоб дослідити доступ до публічної інформації в Індії з точки зору соціального відчуження, прав корінних народів та мовних прав, інвалідності та технічних перешкод, активіст Субгашіш Паніграхі провів інтерв'ю з представниками маргіналізованих громад та іншими зацікавленими сторонами (від лінгвістів, активістів до технічних експертів), які є ключовими в дискусії щодо цифрової ідентичності.

Мовне різноманіття Індії

В Індії проживає найбільша ^[10] кількість корінних народів у світі. 22% території країни населяють 705 корінних груп (це близько 104 мільйонів осіб, що становить 8,6% населення згідно перепису 2011 року). Ці групи розмовляють понад 419 різними мовами, і більшість з цих мов є усними. Із 780 мов, якими розмовляють по всій Індії, лише 22 офіційно визнані Конституцією. Це визнання є критичним в тому, що дає змогу використовувати дані мови в урядуванні. Хоча деякі з носіїв цих 419 корінних мов є також багатомовними, багато все ж говорять лише своєю рідною, корінною мовою. Наразі офіційний веб-сайт системи Аадхаар (uidai.gov.in ^[11]) частково перекладений на 12 з 22 офіційних мов, не маючи навіть однієї мови корінних народів.

Article 2 of the Universal Declaration of Human Rights…identifies access to information in one's own language as a fundamental right.

Стаття 2 Загальної декларації прав людини… визначає доступ до інформації своєю мовою як основне право.

Стаття 2 Загальної декларації прав людини [укр] ^[12], документ 1948 року, який був складений ^[13] представниками різних правових і культурних традицій, визначає доступ до інформації своєю мовою як основне право.

У своєму нещодавньому інтерв'ю визнана лінгвістка доктор Мандана Сейфеддініпур (Dr. Mandana Seyfeddinipur ^[14]), яка очолює Архів зникаючих мов ^[15] (ELAR) у Школі східних та африканських досліджень (SOAS) Лондонського університету, — сказала: «Ви не можете надсилати памфлет на мовах більшості у разі надзвичайної ситуація через епідемію». Далі вона навела приклад 10-12 сотень людей, які проживають на території у 10 квадратних кілометрів у регіоні Нижній Фунгем ( ^[16]Lower Fungom) ^[16] у Камеруні, які в повсякденному житті розмовляють дев'ятьма мовами. Коли доктор Сейфеддініпур визначає проблему створення та оновлення інформації на 7000 мов у світі, вона підкреслює необхідність визначення мови, яку розуміє кожна громада адміністративного регіону — корінної мови чи мови більшості — під час розробки публічної інформації.

Незважаючи на те, що Аадхаар поступово стає системою авторизації як в урядовому, так і в приватному секторах ^[17], наразі на офіційному веб-сайті немає доступної аудіоінформації для допомоги носіям усних корінних мов або неписемним людям. Це являє собою не лише мовний бар'єр, а й перешкоду цифровій доступності. Важливо зазначити, що в Індії найбільша кількість людей у ​​світі (15 мільйонів) із порушеннями зору ^[18] та читачів екрана, ^[19] які допомагають людям слухати текст, отримуючи доступ до текстової інформації, що відсутня у більшості мов ^[20].

Відсутність мовних ресурсів та ресурсів цифрової доступності є значною частиною базових польових досліджень в Індії.

Основні питання, що задаються членам громад

• Як у вашій громаді отримують доступ до важливої ​​публічної інформації неписемні, бідні, люди з порушенням зору (або з іншими формами інвалідності) та люди, що зазнають різних соціальних відчужень? З якими викликами вони стикаються і чого не вистачає?
• Як ви зараз оцінюєте технологію в основі системи Аадхаар? Що можна зробити для покращення її відкритості, прозорості та підзвітності?
• Через які причини багато людей в Індії та в усьому світі виключаються з процесів впровадження програм цифрової ідентичності? Які наслідки виникають з точки зору прав людини?
• Чи завжди реально надавати інформацію людям рідною мовою? Які практичні виклики щодо цього та що можна зробити, щоб усі люди мали доступ до життєво важливої інформації?

Основні інсайти з інтерв'ю

• Нинішня система доступу до публічної інформації створює подальше відчуження, оскільки літні люди або ті, хто мають певні захворювання, інвалідність, розмовляють мовами, які не є офіційними, або мають інші соціальні утиски — стикаються з більш високим ступенем відчуження.
• Значних інформаційних зусиль було докладено, щоб просвітити користувачів щодо використання їхніх персональних даних та пояснити людям критичну потребу в зборі цих даних, особливо навколо важливості простіших та надійніших методів перевірки особи (Know Your Customer (KYC) — Знай свого клієнта ^[21] [рос]).
• Технічна (і в ширшому розумінні) інфраструктура надає перевагу тим, хто має привілеї, і це створює більш широке системне виключення з точки зору доступу до публічної інформації. Більшість функцій, що додаються до базового рівня авторизаціїї Аадхаар, можуть використовувати лише досвідчені користувачі комп'ютера та інтернету, а не середньостатистичний користувач.
• Більшість людей в країні має низький рівень грамотності, особливо щодо володіння мовами більшості, на яких доступна основна маса публічної інформації. Це надзвичайно проблематично.

Подальші області досліджень

• Інші форми соціального відчуження — включаючи гендер і сексуальну орієнтацію, які впливають на сферу цифрової ідентичності Індії.
• Як спільнота з вільним та відкритим кодом може сприяти забезпеченню відкритості, прозорості та підзвітності — тому, чого зараз не вистачає в технічній базі, яка переважно побудована на основі патентованого мислення.
• Наслідки питань конфіденційності і безпеки, та що можна зробити для покращення цифрових прав та прав людини різних маргіналізованих груп.
• Кращі практики з усього світу, які можуть покращити всі види системних виключень.