Протест проти правлячої партії «Грузинська мрія» та її лідера Бідзіни Іванішвілі біля будівлі парламенту в Тбілісі, Грузія, листопад 2019 року. Фото: Марі Нікурадзе / OC Media. Використовується з дозволу.

У столиці Грузії, Тбілісі, не вщухають протести після відмови правлячої партії «Грузинська мрія» провести в країні виборчу реформу.

Минулого тижня щонайменше два рази поліція застосовувала водомети проти мітингувальників, які пікетували будівлю парламенту, вимагаючи в уряду перейти на повністю пропорційну систему виборів. З загостренням ситуації навколо будівлі парламенту були встановлені металеві барикади. Інтернет-мережа вибухнула запеклими дебатами навколо хешегів #GeoElectoralCrisis [криза виборчої системи в Грузії] та #სირცხვილია («ганьба» грузинською).

Реформа виборчої системи була однією з обіцянок впливового керівника правлячої партії країни «Грузинська мрія» Бідзіни Іванішвілі після жорстоких сутичок між поліцією та протестувальниками у червні цього року. Однак 14 листопада під час парламентського голосування за нову виборчу систему до виконання цієї обіцянки трохи не вистачило голосів, оскільки «за» проголосували 101 депутат, 3 — «проти», решта — утрималися. Іванішвілі висловив жаль з приводу такого результату, проте деякі оглядачі засумнівалися, що парламентарі «Грузинської мрії» змогли би так безсоромно проголосувати проти власної урядової ініціативи без попереднього погодження таких дій. З часу голосування 12 депутатів «Грузинської мрії», включаючи провідних колишніх міністрів, вийшли з партії.

У грузинському парламенті 150 місць; 115 із них зараз займає коаліція, створена партією «Грузинська мрія». Згідно з підрахунками [рос] інформаційного ресурсу Open Caucasus Media, партнера Global Voices, партія «Грузинська мрія» зайняла би 74 місця, якби у 2016 році вибори відбулися за пропорційною системою. З того часу «Грузинська мрія» наполягає на тому, що теперішню змішану систему виборів не можна застосовувати під час чергових парламентських виборів, що пройдуть у жовтні 2020 року. Хоча лідери партії підтримали поправку до конституції, яка дозволить провести парламентські вибори 2024 року за новою системою, вони також розгорнули PR-кампанію [англ], переконуючи, що так звана «німецька модель», яку пропонує опозиція, є антиконституційною.

Проте, як жест доброї волі, Іванішвілі пообіцяв, що партія відкличе своїх кандидатів у певних округах для того, щоб створити в парламенті більше різноманіття поглядів.

Протестувальники кажуть, що цього просто недостатньо:

ჩვენი მოთხოვნა უცვლელია – ჩვენ ვითხოვთ პროპორციულ არჩევნებს, როგორც გარანტს, რომ ამ ქვეყანაში ვერცერთი პარტია ვერ მოახერხებს საკონსტიტუციო უმრავლესობის ხელში ჩაგდებას და ხალხის საკუთარ ნებაზე მართვას!

ჩვენ ვპირდებით ქართულ ოცნებას, რომ მათი ზამთარი გაუსაძლისი გახდება.

Наші вимоги незмінні — ми вимагаємо пропорційних виборів як гарантію, що жодна партія в цій країні не заволодіє конституційною більшістю і не почне правити країною, ігноруючи волю народу!

Ми обіцяємо, що для «Грузинської мрії» ця зима буде нестерпною.

Джерело — Facebook, сторінка «For Freedom», 26 листопада 2019 року [груз]

Вони продовжують наполягати на тому, що парламентське голосування було трюком, завдяки якому Іванішвілі та його партія залишилися при владі, незважаючи на низькі рейтинги політика серед населення [рос].

Редакторка OC Media Марі Нікурадзе зазначила, що довгоочікувана зустріч представників «Грузинської мрії», членів опозиції та іноземних дипломатів відбулась без участі організаторів протесту:

This is the meeting between GD, opposition and diplomats. #TbilisiProtests organisers weren't even invited. Nothing to expect I guess. pic.twitter.com/SmF48jXKVd

— Mariam Nikuradze (@mari_nikuradze) November 30, 2019

Це зустріч між ГМ [Грузинською мрією], опозицією і дипломатами. Організаторів протестів у Тбілісі навіть не запросили. Думаю, нічого чекати.

З часу зустрічі протести у столиці Грузії не вщухають. Увечері 2 грудня у центрі Тбілісі на демонстрантів напала група чоловіків [груз], які, за словами [анг] журналіста OC Media, були прихильниками партії «Грузинська мрія».

Як ми до цього дійшли?

Партія «Грузинська мрія» знаходиться при владі з 2012 року після поразки у парламентських виборах партії Міхеїла Саакашвілі «Єдиний національний рух». Незабаром після цього Саакашвілі втік з країни, а суд Грузії визнав його винним у політично вмотивованому зловживанні владою у 2018 році.

Іванішвілі з усіх сил намагався не бути схожим на свого попередника. Це було легко. Саакашвілі, юрист, який здобув освіту в Америці, мав відчутно іншу історію від Іванішвілі, який здебільшого заробив свій капітал у 5,4 мільярди доларів у Росії. Для жителів Тбілісі його скляний маєток, що височіє над історичним районом Сололакі — це щоденне нагадування впливу, який він має у країні Південного Кавказу з населенням 3,7 мільйонів людей.

Останніми роками цей вплив став предметом суперечок. Попри коротке перебування на посаді прем'єр-міністра у 2012-2013 роках, Іванішвілі здебільшого або керував неформально, або здійснював управління через керівництво «Грузинською мрією» — він декілька разів то брав на себе цю роль, то відмовлявся від неї. Відтоді як Іванішвілі покинув цей пост, у Грузії вже було багато прем'єрів, і добре відомо, що чотири його наступники та декілька теперішніх та колишніх міністрів мають тісні бізнесові та особисті зв'язки з мільярдером, особливо через його колишню компанію CARTU Management. Трансперенсі Інтернешнл Грузія називає цю ситуацію одним із видів політичної корупції, а саме «захопленням держави» [анг].

2019 став для керівництва «Грузинської мрії» одним з найбільш нестабільних років. У кінці червня, вибухнули масові протести через виступ з президіїї грузинського парламенту російського політика Сергія Гаврилова. З огляду на те, що російські війська присутні на 20% території Грузії, а саме у регіонах Абхазії та Південної Осетії, — виступ Гаврилова був провокацією. Поліція відповіла жорстокою розправою [анг] над мітингарями під час якої декілька людей з 20 тисяч протестувальників втратили зір внаслідок травмування гумовими кулями. Важливим є символізм цієї ситуації: партія «Грузинська мрія» прийшла до влади на хвилі народного гніву на адресу все більш деспотичного правління «Єдиного національного руху» та, зокрема, жорстокого придушення протесту у Тбілісі в 2007 році. Здається зараз «Грузинська мрія» повторює долю своєї попередниці.

Політична лінія «Єдиного національного руху», сформульована Саакашвілі [груз] у європейському вигнанні, називає Іванішвілі проросійським політиком, а отже загрозою для грузинського суверенітету. Дещо м'якше це твердження висловлюють інші прихильники тієї ж думки [рос], стверджуючи, що таке жорстоке правління в принципі наслідує російську модель. Суть критики та симпатії критиків можуть різнитися, проте декілька оглядачів грузинської політики розповіли Global Voices, що вони вважають, що Іванішвілі перейшов усі межі у спробах стабілізувати політичне життя Грузії, чим і викликав негативну реакцію у народу.

Гія Нодія [англ], директор Міжнародної школи політичних наук у Тбіліському державному університеті Іллі, наголосив на геополітичному аспекті питання:

This crisis was started by cheating, Ivanishvili is seen as a person who played a trick on the people. This means he cannot be considered a trustworthy person (not that he was really trusted before, but this time he crossed another important red line). On the other hand, he is prepared to do anything to maintain power. [The opposition] also did not know what exactly to do to counter Ivanishvili’s unexpected move. This was a recipe to radicalization: the strategy appears to be to discredit Ivanishvili further. The Russian factor is also very prominent in the discussion. Ivanishvili is seen as somebody who is bringing Georgia closer to Russia. This means making Georgia more autocratic, that is Russia-like; but this also means that Ivanishvili has alienated the West and is indeed more isolated than ever before – which means that this moves him closer to Putin’s Russia also in a geopolitical sense.

Ця криза розпочалася з обману. Іванішвілі вважають людиною, яка жартує з народом. А це означає, що йому не можна довіряти (не те, щоб йому дійсно довіряли раніше, проте цього разу він зайшов надто далеко). З іншого боку, він готовий на все, аби зберегти за собою владу. [Опозиція] також не знала, що саме робити у відповідь на несподівані дії Іванішвілі. Цей крок став рецептом для загострення ситуації: обрана стратегія підірвала подальший авторитет Іванішвілі. Російський фактор теж є дуже вагомим у цій ситуації. Іванішвілі вважають політиком, який зближує Грузію з Росією, тобто робить країну більш автократичною, схожою на Росію; а ще віддаляє Грузію від Заходу та сприяє ще більшій ізольованості країни — а це означає, що він сам стає ближчим до путінської Росії, в геополітичному плані зокрема.

Корнелій Какачія [англ], професор політології Тбіліського державного університету ім. Іване Джавагішвілі, відмітив особистий характер конфлікту. Він каже, що суперництво Іванішвілі та Саакашвілі вже переросло у небезпечну гру «хто кого»:

Due to the highly polarised nature of Georgian politics and Ivanishvili's personal feud with Saakashvili, both consider that they can't afford to lose an election. At the end of the day, this is about survival not only of the regime, but of his personal wealth, security, and privileges. So when he promised proportional representation under pressure, he miscalculated. He's now calculating his chances more carefully. But Georgian Dream is very eclectic, a marriage of convenience which almost collapsed without his financial support. I think it's too late for him, and he thinks that by demonising Saakashvili and the UNM he can still cling onto power. But he's lost a lot of credibility, and unlike his predecessors, he doesn't know how to leave with grace.

З огляду на значну поляризованість грузинської політики та міжусобиці Іванішвілі з Саакашвілі, обоє політиків вважають, що  вони не можуть собі дозволити програти вибори. По правді, мета Іванішвілі — зберегти не лише існуючий режим, а й особистий добробут, безпеку та привілеї. Тому, коли він під тиском пообіцяв пропорційне представництво, він прорахувався. Зараз же він зважує свої шанси ретельніше. Але «Грузинська мрія» є дуже різноплановою партією, таким собі «шлюбом з розрахунку», який майже розпався без фінансової підтримки Іванішвілі. Я вважаю, що для Іванішвілі зараз вже надто пізно, і тому він думає, що демонізуючи Саакашвілі та «Єдиний національний рух», він зможе зачепитися за владу. Проте він вже втратив довіру багатьох своїх прихильників, і на відміну від своїх попередників, не знає як достойно піти.

Можливо, саме через це протистояння політики та прибічники «Грузинської мрії» часто представляють протести у столиці просто як спробу дискредитованого уряду «Єдиного національного руху» повернутися до влади поза виборами. Деякі учасники протестів наголосили Global Voices, що поки прихильники «Єдиного національного руху» є серед демонстрантів на вулицях, рух є різноманітним, включаючи борців за свободу, соціал-демократів, соціалістів та нео-націоналістів.

Григол Гегелія, історик та політик з «Лело» [рос], новоствореної центристської партії у Грузії, сказав Global Voices, що країна «мала шанс запровадити прогресивну, об'єднуючу виборчу систему, яка б дала можливість нашій слабкій демократії відійти від двопартійної дихотомії, яка нещадно шкодила нашій політичній культурі». І цей шанс, наголосив Гегелія, був зовсім не «мішистським» (в Грузії «мішистами» називають прибічників Саакашвілі — ред.).

Так само й інші люди, розчаровані «Грузинською мрією», не менш стурбовані з приводу видимої можливості Саакашвілі вважати кожен політичний протест у Грузії референдумом щодо його повернення:

შევხედოთ ვინ არის „ქართული ოცნების“ ალტერნატივა?! მე არც ის მინდა, რომ ესენი სამუდამოდ დარჩნენ და არც ის მინდა, რომ „ისინი“ მობრუნდნენ. ალტერნატივა უნდა შეიქმნას საზოგადოების წიაღში. […] აქვე უნდა ითქვას ისიც, რომ „ქართული ოცნება“ ეს არის უსერიოზულესი პრობლემა, ძველი ხელისუფლება კი იყო ტრაგედია – სწორედ ესაა განსხვავება: პრობლემის მოგვარება შეიძლება, ტრაგედიას კი ვერ მოაგვარებ, ტრაგედია უნდა გადაიტანო

Отже, давайте подивимося, хто є альтернативою «Грузинській мрії»?! Я не хочу, щоб ці люди були вічно при владі, але я також не хочу, щоб «вони» повернулися. […] Альтернатива має глибоко вкорінитися в серці народу. […] Також варто відзначити, що в той час як «Грузинська мрія» є зараз серйозною проблемою, попередній уряд був взагалі трагедією. Різниця ось у чому: проблему можна вирішити, а трагедію ні.

— Поет Давід Маградзе для Interpressenews, 17 листопада 2019 року [груз]

За словами Сопо Джапарідзе, тбіліської активістки з незалежної профспілки «Мережа солідарності» (Solidarity Network), протистояння між «Грузинською мрією» та «Єдиним національним рухом» здебільшого базується на тому, «хто ці партії є, порівнюючи їхню діяльність». Ось чому деякі члени «Грузинської мрії» і коаліції, яку ця партія формувала, останніми роками перестали бути їй вірними. Бека Нателашвілі, позафракційний депутат, який вийшов з коаліції у лютому [англ], розповів Global Voices, що його сподівання на більш соціально-орієнтований уряд після повалення Саакашвілі не виправдвлися:

I hoped that Georgian Dream would change the neoliberal path chosen by Saakashvili. Any of my suggestions in this regard were rejected so I found no reason to stay in the [parliamentary] majority. Georgian Dream is a party of power, without any ideology, typical for Georgia and the post-Soviet space. When they lose power, they disappear, because supporters have no reason to stay with [such a party]; it can no longer ensure you a job in the state sector or any other services. This has happened with almost all ruling parties in Georgia. The exception is the United National Movement, because they elaborated an ideology of neoliberalism combined with anti-Russian nationalism.

Georgian Dream's support is just based on fear that UNM could regain power and take revenge on its opponents. So because Georgian Dream improved the human rights situation, it did almost nothing to improve social rights. We have now neoliberalism with a human face. Because of this dominant discourse, dominant parties offer no real programmes to solve people's problems.

Я мав надію, що «Грузинська мрія» змінить неоліберальний курс, який обрав Саакашвілі. Будь-яке моє рішення стосовно цього питання відхиляли, тому я не бачив причини залишатися у [парламентській] більшості. «Грузинська мрія» — це партія сили без будь-якої ідеології, типова для Грузії та пострадянського простору. Коли такі партії втрачають владу, вони зникають, бо їхні прихильники більше не бачать сенсу залишатися в їх лавах; вони більше не в змозі гарантувати вам роботу у державному секторі чи інших установах. Так було майже з усіма правлячими партіями у Грузії. Винятком стала партія «Єдиний національний рух», яка створила ідеологію неолібералізму, поєднаного з антиросійським націоналізмом.

Підтримка «Грузинської мрії» базується на страху, що «Єдиний національний рух» може знову захопити владу та взяти реванш над своїми опонентами. Хоча «Грузинська мрія» покращила ситуацію з правами людини, вона майже нічого не зробила, щоб покращити соціальні права. Зараз ми маємо неолібералізм з людським обличчям. Через домінування цього дискурсу, правлячі партії не пропонують дієвих програм для вирішення проблем народу.

У країні, де середня місячна зарплата становить лише 400 доларів, соціальна нерівність може легко розпалити політичне невдоволення.

Як у 2004 році «Єдиний національний рух» Саакашвілі та його соратники повалили розхитаний режим Едуарда Шеварднадзе під час Трояндової революції, так і «Грузинська мрія» представила себе рятівником країни з розбитим соціальним контрактом. І оскільки грузини, схоже, розчарувалися у «Грузинській мрії», незрозуміло хто буде їхнім наступним рятівником. Довготривалий оглядач Стівен Джонс пише [англ], що цикл спасіння та зради сьогодні є основною трагедією грузинської політики: «Прірва, що поглиблюється, між лідерами і народом в результаті веде до народного повстання».

Переклала Софія Мусій