- Global Voices по-українськи - https://uk.globalvoices.org -

Чи заблокує Алжир доступ до інтернету з наближенням дня виборів?

Категорії: Близький Схід та Північна Африка, Алжир, громадські медіа, ЗМІ та журналістика, політика, права людини, протест, свобода слова, цензура, цифровий активізм, Advox

Антиурядові протестувальники зібралися в столиці Алжирі 6 липня 2019 року, щоб відзначити 57-у річницю незалежності Алжиру. Фото автора, використовується з дозволу.

З 22 лютого 2019 року алжирці виходять на вулиці в різних вілаєтах (провінціях) країни, щоб висловити протест проти корупції, безробіття та політичної еліти країни. Популярний рух «Хірак» розпочався, коли недієздатний президент Абделазіз Бутефліка оголосив, що балотується на п'ятий термін президентства. Пізніше Бутефліка відмовився від свого плану знову балотуватися і після 20 років при владі подав у відставку [1] 3 квітня. 

Однак алжирці продовжують протестувати проти того, що вони описують як залишки режиму Бутефліки — проти соратників колишнього президента, які все ще перебувають при владі, а також проти [2] рішення уряду провести президентські вибори, які відтерміновувались і зрештою були призначені на 12 грудня. Протестуючі побоюються, що голосування буде сфальсифіковано, і багато хто вважає це приводом, щоб зберегти старий режим при владі. П'ять кандидатів на запланованих президентських виборах є або колишніми членами, або прихильниками адміністрації Бутефліки.

Хто кандидати на президентських виборах в Алжирі?

П'ять претендентів [3] на посаду президента в прийдешніх виборчих перегонах — це: колишні прем'єр-міністри країни Алі Бенфліс [4] і Абдельмаджид Теббун [5], колишній міністр культури Азедін Міхубі [6], колишній міністр туризму Абделькадер Бенгріна [7] і глава партії Фронт «Аль-Мустакбаль» («Фронт майбутнього») Абдельазіз Белаїд [8].

Кандидати проводять агітаційну кампанію по всій країні. Через те, що значна частина народу не вірить існуючим кандидатам та бойкотує вибори, заплановані на 12 грудня, окремих кандидатів просто вигнали з [9] певних районів під час агітації. Кілька учасників акцій протесту, що перешкоджали агітаційним заходам, були заарештовані та засуджені, що викликало подальший народний гнів та осуд.

30 листопада Алжир також був свідком передвиборчих демонстрацій  [10]на підтримку виборів [10] за участі проурядових сил, [10] але ці демонстрації були набагато меншими, ніж щотижневі п’ятничні народні протести проти запланованих виборів.

Протести в Алжирі повернули країну в центр уваги після десятиліть міжнародної медіа-ізоляції. Це не перший раз, коли масові акції протесту охопили Алжир — це вже траплялося під час бунтів жовтня 1988 року [11] (black October riots [12]) та громадянської війни, [13] яка розпочалася в 1991 році. Але цього разу онлайн-відео з протестів транслювались технічно підкованими коруставачами соцмереж наживо у твітері, ютубі, фейсбуку.

Відсутність у країні міцного медіа-ландшафту змусила протестуючих та активістів прориватися через стіну страху та використовувати платформи соціальних медіа для трансляції репортажів про те, що відбувається на вулицях. Аматорські кадри протестів широко розповсюджуються у твітері, фейсбуку та інстаграмі, а також транслюються закордонними ЗМІ.

Незалежний медіа-сектор Алжиру недостатньо розвинений. Невелика кількість існуючих незалежних ЗМІ підлягають жорстким обмеженням з боку алжирської влади. Традиційні засоби масової інформації вважаються урядовими рупорами, які не в змозі впоратися з поточною трансформацією алжирського суспільства. Протестуючі висловили недовіру більшості засобів масової інформації, що відображається у протестних гаслах, [14] наприклад, «Де преса?» (وين راهي الصحافة؟).

Влада в свою чергу відреагувала на таку активність громадян у використанні соціальних медіа для висвітлення подій у країні — почала блокувати доступ до мереж та платформ соціальних медіа.

Старі звички важко вмирають

Антиурядові протестувальники в столиці Алжирі 6 липня 2019. Фото автора, використовується з дозволу.

Платформи соціальних медіа не заборонені в Алжирі, і це допомогло швидко поширити інформацію про протести, незважаючи на повільний інтернет в країні. Однак Алжир має слабкі позиції щодо свободи ЗМІ, посівши 141 місце [15] зі 180 країн у цьогорічному Індексі свободи преси.

В останні роки у країні також блокувався доступ до Інтернету, але не через політику — то були неефективні спроби [16] запобігти списуванням під час національних випускних іспитів.

Дійсно, незважаючи на задокументовані випадки арештів [17] та судових позовів [18] проти незалежних журналістів та блогерів, репресії ЗМІ в Алжирі вже давно затьмарені діяльністю інших авторитарних режимів у регіоні, таких як Єгипет.

З моменту початку «Хірака» посилилося придушення свободи ЗМІ та інтернету. 22 лютого уряд запровадив [19] регіональні відключення інтернету, які торкнулися столичного округу Алжиру та кількох навколишніх, включаючи Бордж-Менаєль [20], Тізі-Узу [21] та східну частину Шлефа [22]. Відключення та перебої інтернет-з'єднання тривали до другого тижня протестів 2 березня.

12 червня незалежні веб-сайти новин Tout sur l'Algérie (TSA) та Algérie Part були недоступними протягом кількох днів, в чому директор TSA вбачає [23] «навмисний акт цензури». Ні влада, ні інтернет-провайдери (ISPs) не надали пояснення про відключення. На відміну від державних ЗМІ, які значною мірою ігнорували загальнонаціональні протести, і TSA, і Algérie Part разом з іншими незалежними веб-сайтами забезпечували широке висвітлення щотижневих протестних акцій. 

Також були спроби придушити загальнодержавні марші проти Бутефліки в ім'я [24] «громадського порядку» та «захисту національної безпеки».

Незважаючи на блокування інтернет-з'єднання та розгони демонстрацій, протестний рух продовжував зростати, кульмінацією чого стала відставка Бутефліки з посади президента у квітні. Але як тривають протести проти політичної еліти Алжиру, так тривають і перебої в роботі інтернету.

16 та 17 червня сервіси соціальних медіа та додатки для обміну повідомленнями, включаючи Facebook, Twitter, Instagram, WhatsApp, Skype і Viber, були заблоковані [23]. Блокування також співпало з випускними шкільними іспитами.

9 серпня державна компанія Algerie Telecom та інші інтернет-провайдери заблокували [25] доступ до Youtube, Google Translate та інших служб Google на кілька годин після того, як колишній міністр оборони опублікував відеозапис, в якому закликав керівників армії «реалізувати вимоги людей».

14 та 15 вересня Netblocks також задокументували [26] відключення інтернету в декількох регіонах країни, включаючи частини столичного регіону Алжира.

Попередження: відключення інтернету зареєстровано в Алжирі на тлі посилення протестів проти військового впливу; дані мережі показують перебої, що відповідають тим, які використовувались під час режиму Бутефліки; інцидент триває в Алжирі, Тізі-Узу, Буїрі, Сетіфі, Джіджеллі.

Більше 42 тижнів [36] алжирці виходять на вулиці [37] з вимогами усунути правлячу еліту, припинити корупцію та не допустити впливу військових на політику. Напруженість зростає з наближенням виборів президента 12 грудня і з появою останніми днями вуличних демонстрацій провладних прихильників [10]. Чи вдасться владі вкотре заблокувати доступ до інтернету напередодні голосування? Рейтинг інтернет-свобод в Алжирі в сукупності з фактами дозволяє стверджувати, що таке цілком імовірно.


Ця стаття є частиною серії публікацій, [38] де розглядаються втручання в цифрові права за допомогою таких методів, як відключення інтернету та дезінформація під час ключових політичних подій у семи африканських країнах: Алжирі, Ефіопії, Мозамбіку, Нігерії, Тунісі, Уганді та Зімбабве. Проект фінансується Фондом цифрових прав Африки [39] в рамках Партнерства в сфері міжнародної політики інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) для Східної та Південної Африки [40] (CIPESA).