Бачите всі ці мови? Ми перекладаємо історії Global Voices, щоб зробити громадські медіа світу доступними для всіх.

Дізнайтесь більше про Проект Lingua  »

Чому Центральна Європа схиляється до неліберальної демократії? Інтерв'ю з чеською письменницею Радкою Денемарковою

Радка Денемаркова у місті Грац, Австрія, 2019 рік. Фото Stadt Graz/Fischer. Опубліковано без порушення авторських прав.

[Усі посилання ведуть на сторінки українською мовою, якщо не зазначено інше].

Радка Денемаркова свого роду феномен у сучасній чеській літературі. Вона єдина письменниця, яка чотири рази, причому в різних номінаціях (художня література, наукова література, переклад та Книга Року), отримувала найвищу літературну премію Чехії «Магнезія Літера». Сьогодні її коло читачів збільшується ще й завдяки перекладам та міжнародним преміям [анг]. Мабуть найвідомішим її твором став роман «Peníze od Hitlera» [анг] (в перекладі «гГоші від Гітлера»), що розповідає історію єврейки, яка пережила Голокост, повернулася до Чехословаччини після Другої світової війни та зіткнулася з повним обмеженням своїх основних прав і свобод.

Денемаркова росла у комуністичній Чехословаччині, а в юності стала свідком падіння комуністичного ражиму та Берлінської стіни. Ці події сформували її не лише як письменницю [анг], а й громадську активістку та поборницю демократичних прав не тільки у своїй країні, але і в Китаї [анг]. У дні святкування 30-ї річниці Оксамитової революції у Чехії, Global Voices розпитали письменницю про її сприйняття сьогоднішніх змін у Центральній Європі та її занепокоєння і надії щодо політичного майбутнього цієї частини світу. Інтерв'ю публікується у скороченій формі.

Філіп Нубель (ФН): З падінням Берлінської стіни 30 років тому, ситуація в Празі та Берліні кардинально змінилася. У той час ви жили в комуністичній Чехословаччині і якраз вступили до Карлового університету. Яким тоді було ваше ставлення до демонстрацій та повалення режиму? За що ви найбільше хвилювалися та на що сподівалися?

Radka Denemarková: Obrovská naděje, že zažiji svobodu. Obava z brutality moci, ale obecně z lidské povahy. Pro mě jsou přelomové tři zážitky. Palachův týden v lednu 1989, kdy lidé vzpomínali na Václavském náměstí výročí upálení studentka Jana Palacha. Byla to tichá setkání, rozehnaná vodními děly. V říjnu moje východoněmecká kamarádka utíkala přes pražské západoněmecké velvyslanectví do svobodného Německa s dalšími tisíci Němci… Pád berlínské zdi byl šťastný okamžik. Třetím zážitkem bylo přespávání na Karlově univerzitě, solidarita. Bohumil Hrabal přinesl v batůžku sto tisíc korun, což byly tehdy velké peníze. Daroval je studentům. Měla jsem radost kvůli tátovi, že se svobody dožil. Založil školní knihovnu, v roce 1969 zachránil spoustu zakázaných knih, které jsme měli doma ve sklepě a půjčoval je nejbližším přátelům. Tyto knihy tehdy znamenaly vězení.

Mojí obrovskou nadějí bylo, že ze Západu přijmeme demokratické hodnoty. U nás se udělala za minulostí tlustá čára. Ale bylo obrovskou chybou neoznačit hned viníky a oběti. My jsme po roce 1989 převzali ze Západu jen konzumní podobu společnosti, nikoliv demokratické způsoby života na všech úrovních. 

Радка Денемаркова (РД): Найбільшим сподіванням було отримати свободу. А найбільшим страхом — стати жертвами жорстокості влади та й загалом людської природи. Я пригадую три основні моменти. Перший — це «тиждень Яна Палаха» у січні 1989 року, коли люди зібралися вшанувати річницю акту самоспалення Яна Палаха на головному майдані Праги, Вацлавській площі. Це було мирне зібрання, яке розігнали водометами. Другий — у жовтні мій друг зі Східної Німеччини разом із тисячами інших мешканції втекли до вільної Німеччини через Посольство Західної Німеччини у Празі [анг]… Падіння Берлінської стіни стало щасливою подією. Третій момент — це солідарність, яку ми відчули, коли ночували у Карловому університеті. Тоді письменник Богуміл Грабал приніс у рюкзаку 100 000 чехословацьких крон, на той час величезна сума, і запропонував її студентам. Я раділа за свого батька, який дочекався свободи. У 1969  [після вторгнення радянських військ у Чехословаччину у 1968 році] він зберіг чимало заборонених книжок, які ми тримали в підвалі нашого будинку і позичали лише найближчим друзям. У той час за зберігання такого роду літератури можна було потрапити до в'язниці.

ФН: Цього року Ваша країна відзначає 30-ту річницю з дня ключових змін: Німеччина об'єднана, Чехословаччини вже немає, та й цілий регіон зараз є частиною Європейського Союзу. Виглядає на те, що демократія перемогла, проте нещодавні політичні події, здається, свідчать про новий шлях країни до неліберальної демократії. Як таке могло статися?

RD: Česká společnost je nemocná. A co je horší, odmítá se léčit. Zdrojem této atmosféry je neustálý pocit, že jsme jen jakýsi nárazník mezi Západem a Východem. Totalitní slovní zásoba se vrací nenápadně a je to nemírně nebezpečné. Jazyk odráží myšlení. Když mizí demokracie, tak ne ze dne na den, ale centimetr po centimetr. Musíme udržet pozice, které jsme dosáhli a bojovat za svobodu. To dnes vyžaduje hodně síly. 

Země východní Evropy jsou frustrované. Oběti a viníci se slili. U nás jsou u moci lidé, kteří zbohatli v divokém kapitalismu devadesátých let, bývalí spolupracovníci Státní bezpečnosti jako premiér, představitelé komunistické moci, arogantní oligarchové. V Polsku navíc velkou roli hraje konzervativní katolická církev. Všichni představitelé moci si berou jako vzor Viktora Orbána. Toho napodobují. A on napodobuje Putina. Jsme stále mentálně satelitními státy Ruska.

Máme ve východní Evropě naštěstí i pozitivní odkaz. V duchu masarykovského a havlovského humanismu. Odkaz ideového prostředí masarykovského humanismu pro mě dnes znamená: sociální cit. Odkaz ideového prostředí havlovského humanismu pro mě dnes znamená: nalézt v sobě opět hlubší odpovědnost za svět, vystupovat proti všem skrytým i otevřeným tlakům a manipulacím, aby lidský život nebyl zredukován na stereotyp výroby a konzumu. Řečeno s Masarykem, závisí-li na něčem náš národní osud, pak především na tom, jak dostojíme svým úkolům lidským.

РД: Чеське суспільство хворе. І найгірше те, що воно відмовляється лікуватися. Джерелом таких настроїв у суспільстві є це постійне відчуття того, що ми лише буферна зона між Сходом і Заходом. Тоталітарні висловлювання непомітно підкрадаються до нас, а це надзвичайно небезпечно. Мова відображає теперішні умонастрої та думки людей. Демократія зникає не день за днем, а сантиметр за сантиметром. Ми повинні втриматися на позиціях, яких ми досягли, і боротися за свободу. Але согодні це потребує великих зусиль.

Країни Східної Європи зараз живуть у фрустрації. Жертви і винуватці злилися воєдино. Ті люди, які зараз при владі — це ті, хто розбагатів під час бурхливих років капіталізму 90-тих, колишні агенти Служби Державної безпеки Чехословаччини, як от теперішній прем'єр-міністр Чехії, представники колишньої комуністичної влади, нахабні олігархи. У Польщі консервативна Католицька церква також відіграє величезну роль. Усі політичні лідери беруть за приклад угорського політика Віктора Орбана та наслідують його, а він, у свою чегу, наслідує Путіна. На ментальному рівні ми все ще сателіти Росії.

На щастя, у Східній Європі ще залишились позитивні моделі, як от гуманізм Масарика та Гавела. Говорячи про гуманізм Масарика, я маю на увазі соціальну емпатію. Гавелівький гуманізм означає знайти у собі глибше відчуття відповідальності перед країною у світовому контекті та відкинути будь-які відкриті чи приховані форми тиску та маніпуляцій таким чином, щоб людське життя не зводилося до стереотипних поглядів на нього як на виробництво та споживання.

На тротуарі білим написано «Chybí mi Havel», що означає «Я сумую за Гавелем». Нижче коротка відповідь «Mně taky», в перекладі «Я теж». Фото зроблене у центрі Праги 21 серпня 2019 року під час демонстрації в пам'ять про вторгнення радянських військ у Чехословаччину у 1968 році. Фото Філіпа Нубеля, опубліковано з дозволу автора.

ФН: Ви часто черпаєте натхнення для своїх книг із тем, які досі залишаються табу у чеському суспільстві, наприклад, доля євреїв та німців після Другої світової війни, насильство над жінками, вплив Китаю на європейські цінності. Ви також відкрито захищаєте права мігрантів та етнічних і сексуальних меншин. За це ви, з одного боку, отримуєте нагороди, а з іншого боку — критику людей, зокрема, несприйняття провідними діячами культурного простору. Де ж ви тоді знаходите підтримку, платформи та людей для того, щоб і надалі продовжувати відкрито говорити про проблеми?

RD: Nekompromisní svobodu slova a názoru mám už jen ve svých knihách a v západoevropských médiích. Berlusconiho syndrom, tedy koupení médií jako zdroj propagandy a „národních hodnot“, bují ve východní Evropě. I politici mé země jsou Čínou okouzleni a tvrdí, že jde o stabilizovanou a harmonickou společnost a pro nás nezbytného ekonomického partnera. Já se tam ale setkávala se vším, co si lze představit pod pojmem brutální policejní stát.

Věřím románu, ten dokáže říct pravdu. Mým tématem je odlidštění. Jsem součástí lidstva a neuznávám perspektivu „států“ a národnostních kotců a nadřazených pohlaví. Moje knihy překvapivě znamenají pro mnoho lidí očistnou katarzi. Mně jde o nápravu myšlení a podporu lidí, kteří jsou senzitivní a vzdělaní, ale nemají hlas, protože je překřičí arogantní moc. Tito lidé se musejí propojit a ukázat, že existuje paralelní způsob života.

V románech obnažuji, co tvoří dnešní mentalitu. Po roce 1945, zmizelo řádné právo pro miliony vyhnaných Němců, aby později pro další, ještě netušené statisíce rovněž mohlo zmizet. To jsou morální následky masového vysídlení,  jež se dají rozpoznat: Když je možné potrestat člověka za to, že patří k určitému národu, pak je později možné, že bude potrestán za to, že patří k určité společenské třídě nebo k určité politické straně. Budoucnost nebude hrdá na ten okamžik, kdy byl na světě zaveden pojem kolektivní viny.

РД: Єдині місця, де я отримую беззаперечну свободу слова та думки — це мої книги та західноєвропейські медіа. Бо у Східній Європі процвітає так-званий «синдром Берлусконі», при якому куплені ЗМІ починають служити джерелом пропаганди та «національних цінностей». Навіть чеські політики перебувають під чарами Пекіну. Вони стверджують, що Китай уособлює стабільне та гармонійне суспільство і тим самим є для нас ключовим економічним партнером. Проте я, з власного досвіду, розглядаю Китай як жорстоку поліцейську державу.

Я вірю в силу роману, він може розказати правду. Головна тема моїх творів — дегуманізація. Ми всі належимо до людського роду, і я відкидаю поняття «держав», етнічних меншин та сильної статі. На диво для багатьох людей мої книги стають свого роду очищенням. Для мене якраз важливо направити в правильне русло думки читачів та підтримати тих людей, які є вразливими, освіченими, проте думку яких ігнорують через нахабство сильніших людей, чий голос і думка домінують. Такі люди повинні об'єднатися і показати, що існує й інший можливий спосіб життя.

У своїх книгах я розкриваю суспільству з чого сьогодні складається ментальність. Піля 1945 року верховенство закону перестало існувати по відношенню до мільйонів виселених німців [рос]. Таке ж у подальшому могло трапитися і з сотнями тисяч інших людей. Ось так звучить моральний наслідок масового виселення — якщо можливо покарати людину через те, що вона належить до певної національності, тоді пізніше можна покарати й будь-кого, хто належить до певного соціального класу чи якоїсь політичної партії. Якщо у світі раптом запанує поняття колективної відповідальніості, в той же момент можна забути про світле майбутнє.

Демонстрації на Вацлавській площі у Празі 21 серпня 2019 року до річниці вторгнення радянських військ у Чехословаччину 1968 року. На транспаранті написано «Totalitu nechceme», що українською означає «Ми не хочемо тоталітарного режиму». Фото Філіпа Нубеля, опубліковано з дозволу автора.

ФН: Ви пережили комуністичний режим, а отже, маєте дуже чітке уявлення, яке воно — життя без свободи. А як щодо молодшого покоління чехів? Чи є серед молодших чеських авторів ті, хто також піднімають цю тему?  

RD: Pro spisovatele ne, tomu nerozumím. Dokonce ani pro ty starší. Většina lidí se chová, jako by rok 1989 nebyl. Havel je vzorem ve světě, jeho Charta 77 probudila vznik Charty 08 v Číně, doma je vysmívaný. Charta 77 byla prvním významným aktem solidarity v komunistické éře. Představovala počátek občanského napřímení. „Partajní mládenci“ v Čechách se dnes pokoušejí o kapitalismus „se socialistickou tváří“: vítězství vyvolených, bez konkurence a mimo volnou soutěž.

Nadějí je pro mě mladá generace. V rámci východní Evropy máme studenta Mikuláše Mináře, který organizuje Milion chvilek pro demokracii a na Slovensku prezidentku Zuzanu Čaputovou, která přichází s novým politickým myšlením a chováním. Smutné je, že nejprve musel zemřít novinář a jeho snoubenka, aby se lidé na Slovensku vzpamatovali a zamysleli. 

РД: Ні, жоден з авторів цієї теми не торкався, і я не розумію чому. Навіть старше покоління. Більшість людей поводиться так, наче подій 1989 [рік падіння комуністичного режиму] ніколи не було. Гавел є прикладом у світі. Його Хартія 77 підштовхнула Китай до створення Хартії-08 [рос], проте вдома люди з нього насміхалися. Хартія 77 стала першим значущим актом солідарності в добу комунізму. Вона уособлювала перше пробудження громадської свідомості. Сьогодні «молоді товариші з партії» намагаються побудувати «капіталізм із соціалістичним обличчям»: це перемога обраних, хто діє поза правилами конкуренції.

Для мене молодше покоління уособлює надію. Так, у Східній Європі ми маємо Мікулаша Мінара, студента, який заснував рух «Мільйони моментів за демократію», та у Словаччині — нового президента Зузану Чапутову [рос], яка прийшла до влади з новою політичною програмою та тактикою. Дуже сумно, що народ Словаччини прокинувся та серйозно задумався про своє майбутнє лише після вбивства молодого журналіста та його нареченої.

Радка Денемаркова (зліва) на публічних читаннях свого останнього роману 15 квітня 2019 року у Бібліотеці Вацлава Гавела [анг] у Празі. Фото Філіпа Нубеля, опубліковано з дозволу автора.

ФН: Що вас найбільше лякає у майбутньому демократії у Чехії та Центальній Європі?

RD: Stojíme nyní před zásadní otázkou: otevřená demokracie nebo uzavřená společnost, svoboda projevu nebo cenzura, právní stát nebo nová forma autoritářského režimu. Společnost je záhadné zvíře, se spoustou skrytých tváří a schopností. Moc dobře vím, že hlavní starostí, kterou mají všichni lidé na světě společnou, je tato: Co si počít se svým životem. Byla jsem v Číně, kde se „políbilo“ to nejhorší z kapitalismu a to nejhorší z komunismu a ekonomicky vše skvěle funguje, což všichni skrytě obdivují: ovšem bez lidských práv. V tom vidím nebezpečí pro východní Evropu.  

Vím, že politika společného lidství stojí před nejosudovějším z osudových kroků lidstva. A tady se ukazuje, že právě na takovém humanismu, o který usiluje každý v rámci prostředí, v němž žije, záleží budoucnost lidstva. Lidstvo se musí vzpamatovat, uvědomit si, že solidarita i vzhledem ke klimatickým změnám je nezbytná. Nejtěžší bude boj proti nacionalismu, malosti, omezenosti. Ale jsem optimista. Je to moje provokativní naděje, ale naděje.

РД: Зараз перед нами постало дуже важливе питання:  чи хочемо ми відкриту демократію чи закрите суспільство, свободу слова чи цензуру, верховенство права чи нову форму авторитаризму? Суспільство — це загадкова істота, яка має безліч прихованих облич і можливостей. Я дуже добре знаю, що все людство зараз найбільше непокоїть питанння — що робити з теперішнім людським життям? Я побувала у Китаї, країні, де найгірший прояв капіталізму побрався з найгіршим проявом комунізму; в економічному плані цей союз спрацював якнайкраще, і народ потайки захоплюється ним, хоча й позбавлений людських прав. Ось, де я вбачаю небезпеку для Східної Європи.

Я знаю, що політика загального гуманізму зараз переживає один з найдоленосніших моментів. Стає зрозумілим, що майбутнє людства залежить саме від цього гуманізму, до якого кожен з нас повинен прагнути з усіх сил в межах людського суспільства. Людство повинно дослухатися до власних відчуттів та усвідомити, що солідарність, навіть у контексті кліматичних змін, є вкрай важливою. Найважче нам буде побороти націоналізм, вузьке сприйняття світу та будь-яку обмеженість суспільства. Але я оптиміст і це моя провокативна надія, хоча й лише надія.

Переклала Софія Мусій 

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.