Бачите всі ці мови? Ми перекладаємо історії Global Voices, щоб зробити громадські медіа світу доступними для всіх.

Дізнайтесь більше про Проект Lingua  »

«Так і знав, що це кубинська негритянка»: кіберфемінізм, гомофобія та міграція у розповідях від першої особи

Сандра Абд'Аллаг-Альварес. Фото використовується з дозволу.

[Оригінал статті опублікований у вересні 2018 року].

Сандра Абд'Аллаг-Альварес Рамірез народилася в Гавані, на Кубі. Освіту вона має не одну: психологія, ґендер, комунікація, і до всього цього вона — активістка ЛГБТІ, феміністка та антирасистка. Її життя як чорної карибської та кубинської жінки трансформувалося 12 років тому, коли у 2006 році вона створила блог під назвою «Так і знав, що це кубинська негритянка» (NEGRA CUBANA TENÍA QUE SER). У блозі Сандра говорить, серед іншого, про расу та расизм, ґендер, гомофобію та міграцію, про все — від першої особи, але вона розповідає не тільки про себе.

Блог грається з мовою та подвійним смислом, що створює достатньо своєрідний стиль і манеру, яка дозволяє виділяти іронію та складнощі тем, про які прямо йдеться.

Особисті блоги, здається, трохи втратили свою вагу за останнє десятиліття, але не для Сандри: Negra cubana tenía que ser допомагає їй підтримувати в живих активізм, а також зв'язок із батьківщиною, після того, як вона залишила Кубу і переїхала жити в німецький Гамбург, одружившись із коханою жінкою.

Вона створила також Каталог афрокубінок, базу даних кубинських жінок африканського походження, які зробили вагомий внесок у суспільство країни.

Ще один спосіб, який допомагає Сандрі зберегти полум’я свого активізму, — це написання статей для Global Voices [ісп], до якого вона приєдналася у 2014 році.

Регулярні публікації на різних онлайн платформах допомагають підтримувати колективну рефлексію щодо важливих для авторки тем завдяки інструментам кіберфемінізму.

У цій розмові Сандра розповідає про приховану та явну нерівність, про свій досвід та про визначення ідентичності, яка змінюється в різних контекстах — від Куби, звідки вона родом, до Німеччини, в якій вона живе сьогодні.

GV: Які ви бачите фундаментальні відмінності між Кубою та Німеччиною в питаннях раси і расизму

Сандра Абд'Аллаг-Альварес [СА]: Я вважаю, що люди на Кубі ні бояться, ні соромляться визнавати себе самих расистами, або визнавати, що вони не мають жодного явлення про те, що відбувається за межами острова. Якщо тобі на вулиці хтось кричить «чорна свиня», завжди буде хтось іще, хто погодиться з ним. Не існує якогось особливого закону проти расизму і расової дискримінації, який би допоміг боротися з певними ситуаціями. Все залишається в сфері «самовіктимізації» [психологічна позиція жертви], «вразливості» та «комплексів».

У Німеччині, я би сказала, що расизм дуже пов'язаний з ксенофобією. Через це люди, які не є «білими», відповідно до того, що означає тут бути білим, сприймаються як іноземці. Також я би сказала, що тут неприйнятно бути расистом, і хоча, можливо, ти і не потрапиш у ситуацію з очевидним проявом расизму, але все ж побачиш постійні прояви мікрорасизму. Крім того, расова дискримінація не тільки є неприйнятною, але й існують законні способи, за допомогою яких можна себе захистити.

GV: В одному тексті ви розповідаєте, що бути чорношкірим у Німеччині — це автоматично бути мігрантом, незалежно від того народився ти у країні чи ні. Що це означає для місцевих негритянських спільнот?

СА: Оскільки я тут не народилася, я можу лише дати власне (упереджене) бачення цього питання: я вважаю що бути чорношкірим тут — навіть коли ти тут народився — це спрвжній виклик. Чорношкірим людям тут зовсім не легко. Їм постійно потрібно пояснювати і доводити, що вони не розмовляють іншою мовою, як німецькою, і не знають іншої культури, окрім цієї.

GV: Що вас здивувало, і що ви дізналися, покинувши Кубу?

СА: Я не очікувала тієї автономії, яку отримала тут,  а також можливості встановлювати зв'язки з настільки різними людьми та вчитися у них. [Там, звідки я родом, всього цього не було], оскільки Куба – це шмат землі посеред моря, географічно, а зважаючи на її політичну систему, Кубу можна назвати островом посеред острова.

GV: А в темі сексуальної орієнтації? 

СА: Ми на Кубі знаходимося ще в грудному віці. Хоча вже і було багато зробленоо, так само багато ще залишається зробити. Німеччина – як капіталістичне суспільство – більше думає про права особистості. Тому тут, за виключенням всиновлення, ЛГБТКІ люди мають ті ж права, що і решта населення.

Серед моментів, які найбільше вплинули на життя Сандри є момент, коли вона через кохання покинула Кубу та вирушила до Німеччини. Тепер частиною біографії блогерки стало життя, сповнене перехресних шляхів, стверджень та боротьби. Той міцний фундамент, який вона має для своєї роботи.

GV: Ви пробачаєте Кубі те, що вам довелося покинути свою країну, аби одружитися з коханою жінкою?

СА: Так, звісно, це було особисте рішення. А от те, що за 5 років після мого від'їзду ми й досі маємо боротися за права ЛГБТКІ людей в цій країні – цього я їй не можу пробачити. 

Оригінальний логотип Каталогу афрокубинок. Фото взяте зі сторінки проекту та дозволене до використання.

GV: А що стосовно питань ґендеру? У цьому спостерігаєте зміни?

СА: На жаль, ні. У цій статті [ісп] я розповідаю про те, як не дивлячись на прогресивне законодавстуво про материнство та відпустку по догляду за дитиною, яке має Куба, багато жінок змушені робити аборти, аби зберегти роботу. Цей сектор вибудував власні методи діяльності, деякі з них відбуваються поза законом або навіть паралельно з законами країни.

Крім всіх своїх текстів-роздумів, Сандра зробила ціле дослідження задля визнання афрокубинських жінок, створивши спеціальний сайт, на якому зібрала їх профілі та історії.

GV: Як виникла ідея «Каталогу афрокубинок»?

СА: Потрбеба випливає з історичної сліпоти, яка мала місце на Кубі. Так склалося, що в суспільстві залишається невидимим внесок жінок африканського походження в розбудову країни. Сайт також має на меті наблизити афрокубинських жінок до суспільства загалом. Завжди, коли це можливо, у досьє з'являється інформація про контакти відповідної особи.

Певною мірою Каталог це також мій спосіб віддати данину цим жінкам, визнати їх та повернути їм те, що вони дали мені. Адже шануй — і будеш вшанованим.

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.