Бачите всі ці мови? Ми перекладаємо історії Global Voices, щоб зробити громадські медіа світу доступними для всіх.

Дізнайтесь більше про Проект Lingua  »

Руанда: 25 років після геноциду

Фелісіте Урамуківе: «Через геноцид я втратила майже усю сім'ю». © Belga Image

[Ця стаття Яґо Косолоські була опублікована у бельгійському голландомовному журналі Knack і в квітні 2019 року опублікована також на порталі Global Voices голландською мовою за згодою автора. Всі думки, репрезентовані у статті, є думками автора.]

Через двадцять п'ять років після геноциду в Руанді, журнал Knack відправився до землі тисячі пагорбів, де рани досі не загоїлися. «Якщо б геноцид не відбувся, я би й досі був зі своєю дружиною і не потребував би жодної допомоги».

«Коли мені було дванадцять, я стала повією. Я змушена була хоч якось забезпечувати себе і своїх двох малих братів. Один чоловік запропонував заплатити за школу мені і братам, якщо я погоджуся стати його коахнкою. І я погодилася». — Тридцятип'ятирічна Ніфва Ім'яка була однією з багатьох сиріт, що опинилися сам-на-сам зі скрутою після геноциду в Руанді. Вона отримала диплом про освіту, але держава не мала, що їй запропонувати. «Я опинилася з іншим чоловіком, від кого народила дитину. Як і більшість інших руандійців на той час, він не брав на себе відповідальності і покинув мене. Я не мала, що втрачати, тому стала повією. Я завжди думаю про те, яким могло би бути моє життя, якби не геноцид», — замовкає на хвилину. «Я навіть не плакала, коли вбили мого батька. Усі помирали, я до цього звикла. Можливо, ми б теж померли».

З чужою допомогою Ніфва зуміла змінити своє життя. Зараз вона торгує фруктами, аби забезпечити життя дітей.

У пам'ять про геноцид на меморіалі експоновано безліч фото. © Яґо Косолоскі

У період з квітня по липень 1994 року від 500 тисяч до 1 мільйона руандійців було вбито, а 2 мільйони людей були змушені залишити свої домівки. Довгий час міжнародна спільнота та медіа мовчали. Ірландський журналіст BBC Ферґал Кін, автор праці про геноцид під назвою «Кривава пора» (1995), зазначав, що світ спостерігав за виборами в Південній Африці з часу кінця апартеїду. Руандійський Патріотичний Фронт (РПФ), повстанський рух на чолі з Полем Кагаме, чотирма роками раніше вже вдерся в Руанду і поклав край геноциду. Згодом, Кагаме навідувався до таборів біженців, де перебували і причетні до геноциду; вони реорганізувалися і вбили сотні людей за кордоном.

Пропозиції інших країн піклуватися про таких дітей, як Ніфма, Кагаме відхиляв, бо не хотів, щоб іще одне покоління руандійців виросло за кордоном. Сам Кагаме, тутсі за походженням, виріс в Уганді через переслідування народу тутсі. Він здобув політичний та військовий досвід від Йовері Мусевені, який став президентом Уганди у 1986 році після того, як повстанці захопили країну. Кагаме навіть був призначений на посаду керівника розвідувальних спецслужб до вторгнення в Руанду в 1990-му. Коли країна була захоплена, він отримав цілковиту владу. Будучи віце-президентом та міністром оборони, Кагаме згодом став президентом Руанди у 2000 році.

© Яґо Косолоскі

Геноцид почався 6 квітня 1994 року, коли був збитий літак руандійського президента з народу хуту Жувеналя Габ'ярімани. Мирний договір, підписаний 1993-го року в танзанійському місті Аруша [анг], що мав покласти край конфлікту між Руандійським Патріотичним Фронтом та урядом Руанди, зазнав краху. Тутсі довелося платити за це. Невідомо, чи за атаками стояли екстремісти хуту чи війська Кагаме (питання досі є дуже суперечливим, хоча є багато прихильників першої тези). Нещодавно законодавча поправка Європейського Союзу заборонила заперечувати, применшувати чи прославляти геноцид в Руанді, що дратує бельгійських критиків, які підтримують першу гіпотезу.

Сутички між хуту і тутсі не були чимось новим у 1994-му. Саме через них Кагаме був змушений покинути країну разом із сім'єю і оселитися в Уганді. Насиллю не було кінця. Вбивства скоювалися — добровільно або з примусу — ополченцями та підбурювалися пропагандистами, які називали тутсі тарганами, яких треба винищити [рос] — заклики до насильства транслювались [фр, анг] по сумнозвісному радіо RTLM. До речі, професор Філіп Рейнт'єнс у своїй книзі «Геноцид тутсі в Руанді» згадує, що озброєні групи тутсі самі звали себе тарганами, бо вторглися в Руанду вночі кількома десятиліттями раніше.

У пам'ять про геноцид на меморіалі експоновано безліч фото. © Яґо Косолоскі

Відповідальність Бельгії

Те, що Франція продовжувала підтримувати Габ'яріману до початку геноциду, а французька армія рятувала багатьох іноземців, при цьому покинувши тутсі напризволяще — фактично лишаючи їх на вірну смерть, — ніхто в Руанді не забув. Так, у 2009 році було вирішено, що англійська мова замінить французьку як другу мову країни — після кіньяруанди. У знаменитому меморіалі геноциду в столиці Руанди., Кігалі, де цього року вшановували 25-ті роковини різанини, багато докорів адресовано французам та «некомпетентній міжнародній спільноті».

Як колишня колонізуюча країна, Бельгія часто залишається вільною від звинувачень, хоча її роль у трагедії не така вже й мала. Після Першої світової війни Бельгія отримала від Ліги Націй мандат на Руанду-Урунді, нинішню Руанду та Бурунді. При бельгійській адміністрації ідентичність руандійців перетворилась на етнічні категорії, які в результаті розділили країну. До присутності Бельгії в Руанді існувало лише невиразне розмежування між найдавнішими [анг] жителями країни (тва [анг]), скотарями (тутсі) та фермерами (хуту).

Спочатку Бельгія зробила народ тутсі своїм привілейованим партнером. Але пізніше, під впливом бельгійських священиків та їх визвольної теології та з неминучим наближенням незалежності країни, хуту раптово отримали поблажливе ставлення. Десятиліттями руандійців навчали, що тутсі та хуту однаково заслуговують на краще ставлення. Хоча конфлікт, який часто називають «міжплемінною війною», виник у 1994 році, «бомба» фактично вибухнула через 30 років після незалежності країни. Колективна пам’ять була пронизана такою історичною несправедливістю, що розпалювала насильство, а забобони підживлювали ненависть. На меморіалі геноциду я почув чоловіка, який переказував, як його батька розрізали навпіл, «щоб побачити, чи справді з нього проллється кров». Чи не були жили тутсі наповнені коров'ячим молоком?

Групова терапія

Handicap International, одна з ГО, яка присутня в країні, намагається вилікувати психічні наслідки катастрофи, і бореться проти насильства за допомогою групової терапії. Кожна група підтримки складається з жертв і катів, а також їхніх родичів. 52-річний Чарльз Карангуа, який очолює цей проект, допоміг «близько 100 000 людей»: «Соромно, що наше суспільство все ще терпиме до насильства». Для Карангуа ця культура насильства є прямою спадщиною геноциду: «Суспільна канва була повністю зруйнована».

Чарльз Карангуа: «Я працював у галузі освіти, але відразу після геноциду я вирішив допомагати іншим». © Яґо Косолоський

Як і багато інших руандійців, Карангуа, схоже, стає іншою людиною, коли розповідає про свій особистий досвід під час геноциду: «Я втратив майже дві третини своєї сім'ї, може, і більше». Сльози з'являються на його очах. «Раніше я працював в освіті, але відразу після геноциду я вирішив допомогти іншим. Це єдина причина, чому я ще живий». Для Карангуа загоєння ран — це довготривалий процес: «За останні 25 років Руанда вилікувала багато своїх травм, але ми ніколи не забудемо того, що трапилось».

Гіпноз

Окрім групових дискусій, психологи Handicap International лікують травми і за допомогою гіпнозу. У 2017 році бельгійські гіпнотерапевти провели підготовку психологів з Handicap International. Менеджер з тренувань, 42-річна Шантал Умурунгі, у захваті від впровадження гіпнотерапії. «Ми не даємо травмі відродитися». Спогади повертаються, але трактуються з певної відстані. «Якщо ваш чоловік б'є вас, ця пам'ять зробить вас сильнішою».

Фелісіте Урамуківе під час сеансу гіпнозу. © Яґо Косолоський

48-річна Фелісіте Урамуківе — одна із волонтерок проекту; в минулому, однак, вона була однією з учасниць цієї групи, коли шукала допомоги. Двоє друзів Фелісіте, також волонтери, допомагають їй під час сеансу. Вона закриває очі, говорить і починає плакати. Вона розповідає, як «розчарувала» свого чоловіка та матір, народжуючи лише дочок. Відтоді Фелісіте народила дев'ять дітей, у тому числі чотирьох хлопчиків. Її мати, вбита під час геноциду, на жаль, не знала своїх онуків. Дихання Фелісіте прискорюється. «Через геноцид я втратила майже всю свою сім'ю. Коли у мене нарешті народився син, мені було ні з ким розділити цю радість».

Фелісіте вийшла заміж незадовго до початку геноциду; чоловікові довелося тікати від насильства, і вони втратили зв’язок. «У мене не було іншого виходу, крім як вступити до лав РПФ», — пояснює він. Приєднання до армії Кагаме часто було єдиним виходом для тих, хто вижив. Чисельність цих військ значно зросла під час геноциду. «Коли я покинув військову службу в 2003 році, почалися проблеми. Я пив, щоб забути все, і побив дружину. Наші сусіди думали, що я збираюся її вбити». Розлучення не є частиною місцевої культури, і мало руандійських жінок мають достатньо родичів, які можуть допомогти їм залишити своїх жорстоких партнерів. Але завдяки Handicap International, Фелісіте та її чоловік віднайшли посмішку. Вона з любов'ю дивиться на свого чоловіка, коли він каже, що за чотири роки не випив жодної краплі алкоголю.

Гачача

На вершині пагорба, на околиці району Руціро, двадцять вдів, сидячи на траві, роблять спальні килимки. 66-річний Гаспард Мунданікюре — один із трьох чоловіків у групі. «Я приєднався до цих людей, щоб не відчувати себе самотнім». Дружина Мунданікюре була засуджена трибуналом Гачача, одним із 12 000 народних судів країни, які з 2001 року здійснювали правосуддя, не проходячи класичну систему правосуддя. Гачача [анг] буквально означає «правосуддя на м’якій траві», але Мунданікюра вважає, що правосуддя не було здійснене. «Під час геноциду моя дружина мала готувати для влади, і згодом за це була засуджена. Вона втекла, але померла, перш ніж дісталася Кігалі».

Лише його червоні очі та вена на лобі видають вік Мунданікюре. «Я намагався нагодувати своїх десятьох дітей. Без геноциду ми б усі були разом із моєю дружиною, і нам би не була потрібна допомога».

На вершині пагорба на околиці району Руціро двадцять удів, сидячи у траві, роблять спальні килимки. © Яґо Косолоський

За Кагаме країна аж ніяк не стала демократією: він переміг суперечливі президентські вибори влітку 2017 року, отримавши 98,79% голосів. Однак Руанда, здається, має добре правління. У порівнянні з Демократичною Республікою Конго, сусідньою Руанді країною, це очевидно. У Руанді на вулицях великих міст немає такої кількості жебраків. Країна також справила гарне враження, коли у 2008 році заборонила використання пластикових пакетів, що не розкладаються біологічно. Більшість доріг столиці мають набагато кращу якість, ніж у Бельгії; хмарочоси Кігалі, що фінансуються за рахунок китайських коштів, дарують місту сучасний вигляд; інтернет-покриття в країні вражає. Тривалий час Руанда могла розраховувати на значні фінансові потоки із Заходу. Але впродовж двадцяти п’яти років усі вихваляли Кагаме, його історію та режим.

На меморіалі, що вшановує жертв геноциду, написано таке повідомлення президента про «єдність, що була до часів колонізації»: «Ми один народ. Ми говоримо однією мовою. У нас одна історія». Проте ця історія має політичний аспект. Вторгнення РПФ подається як героїчна реакція на геноцид. Що стосується катастрофи літака Габ'ярімани, аудіогід повторює: «Тих, хто за це відповідальний, імовірно, ніколи не знайдуть».

Візит до Руанди, що підштовхнув написати цю статтю, відбувся у жовтні 2018 року і став можливим завдяки Handicap International. Організація присутня в країні з часу геноциду і допомагає жертвам через групи підтримки і сесії гіпнозу. Організація в основному допомагає людям з обмеженими можливостями, які страждають від психологічних проблем внаслідок насильства, але також і вразливим людям, таким як діти з інвалідністю. Handicap International співпрацює з Міністерством освіти, щоб гарантувати доступ до освіти для всіх, зокрема дітям із обмеженими можливостями.

Примітка від GV українською: Оригінальна стаття закінчується інтерв'ю [голландською мовою] з канадським журналістом Джуді Ревере, не включеним у цей переклад.

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.