[1]Пума Шен. Кадр з відео тайванського громадського ЗМІ, YouTube.
Ця публікація вперше з'явилась [2] [анг], в онлайн-журналі New Bloom 6 січня 2020 року, напередодні президентських виборів на Тайвані. Ця відредагована версія републікується на Global Voices відповідно до угоди про контент-партнерство.
Пума Шен (Puma Shen, 沈伯洋), доцент Вищої школи кримінології Національного університету Тайбея і директор тайванської неурядової організації DoubleThink Labs, яка проводить дослідження на тему дезінформації, розмовляє з Браяном Хайо, автором інтернет-видання New Bloom [3] про розповсюдження фейкових новин безпосередньо перед президентськими виборами на Тайвані 11 січня 2020 року [4] [анг].
Останніми роками Китай розповсюджував дезінформацію як засіб впливу на вибори на Тайвані, і у глобальному звіті [5] [анг] шведських спостерігачів за демократією з проекту V-Dem за 2019 рік зазначається, що Тайвань є найбільш вразливим місцем у світі для застосування тактики дезінформації. 31 грудня 2019 року, приблизно за 10 днів до виборів, у країні ухвалили Закон про боротьбу з інфільтрацією [6] [анг] як інструмент для боротьби з поширенням дезінформації на виборах.
Браян Хайо (БХ): Як ви гадаєте, що є ключовим інструментом поширення дезінформації на Тайвані, і чим відрізняється її розповсюдження на цих платформах?
Пума Шен (ПШ): Загалом, ми можемо розділити канали поширення дезінформації на дві категорії. Одна із них «онлайн», а інша «офлайн». Онлайн, через Facebook або через «контент-ферми» [7] [анг], які часто знаходяться в Малайзії, а деякі і на Тайвані. Багато контент-ферм мають фан-сторінки у Facebook для поширення новин.
Принаймні, таким чином вони працювали у минулому році. Цей рік відрізняється. Багато фан-сторінок було видалено в цьому році, тому тепер вони спочатку створюють статті у контент-фермі, а далі наймають окремих користувачів інтернету, які за гроші розповсюджують їх зміст. Цими позаштатними співробітниками часто є малазійці, китайці за кордоном або ж тайванці.
Є також деякі прокитайські політичні партії, які керують власними контент-фермами на Тайвані. У них достатньо часто є зв'язки з китайською владою.
Що стосується офлайн-елементу фейкових нових, то з цим складніше боротись. По-перше, є «чутки». Ці чутки часто поширюються керівниками сільських районів та храмів. Організовуючи різноманітні заходи, вони будуть використовувати будь-який привід для поширення чуток [8] [анг].
Ці чутки з уст в уста зазвичай розповсюджуються в місцевих громадах, щоб викликати страх чи поширити позитивний імідж Китаю.
Зараз розповсюдженя таких чуток стало більш прогресивним. Продавці чуток публікують тексти в інтернеті або використовують групові чати LINE [9] [укр] для їх поширення. Останні декілька місяців, згідно наших досліджень, ми бачимо, що близько половини фейкових новин у групових чатах LINE походять з Китаю. Зміст цих чуток не завжди має форму тексту; близько половини — це відео на YouTube.
БХ: Хто стоїть за цими фермами?
ПШ: Іноді ви можете відстежити компанії з Китаю, але деколи вони просто з-за кордону. Вони створили ці контент-ферми, щоб заробляти гроші на таких китайських органах влади, як Робочий департамент об'єднаного фронту Комуністичної партії Китаю [10] [анг], оскільки він має величезний бюджет на спонсорування передвиборчих кампаній прокитайських політиків [за кордоном].
Новинні агентства в соціальних мережах, які мають безпосередні зв'язки з Комуністичною партією Китаю (КПК), переважно знаходяться в Китаї, а деякі в Гонконзі. Що стосується комерційних контент-ферм, то багато з них знаходяться в Малайзії [11] [анг].
БХ: Я пам'ятаю, в минулому році китайці намагались купувати тайванські сторінки у Facebook [12] [анг].
ПШ: Так. Я гадаю, що зараз це не дуже ефективно. Вони прагнули використовувати сторінки для публікації статей контент-ферм, але зараз це неефективна стратегія, оскільки вони будуть покарані за розповсюдження контенту, який порушує правила спільноти, тому захоплення сторінок у Facebook тривало лише близько місяця.
БХ: Чим відрізняються стратегії «фейкових новин», адаптовані для цих виборів, у порівнянні з минулими?
ПШ: Зважаючи на зміни у політиці Facebook, тепер складніше керувати контент-фермою, тому я вважаю, що вони відкоригували свої стратегії.
Перше — це LINE. Дезінформація продовжує поширюватись у LINE, і переважна її частина продукується «маленькими рожевими» [13] [анг], чи онлайн-патріотами на Weibo [14] [укр], або WeChat [15] [укр], — найпопулярніших соціальних мережах в Китаї. (Патріотично налаштовані молоді люди, переважно дівчата віком від 18 до 24 років, відомі в Китаї [16] [рос] як «маленькі рожеві [17]» [анг]. Разом з «армією п'яти цзяо [18]» [рос], яку ще називають «50-центовою армією», вони регулярно переглядають повідомлення в інтернет та реагують на них онлайн, намагаючись захистити Китай від найменшого натяку на критику — прим. ред.).
У порівнянні з LINE поширення дезінформації на YouTube стало набагато складнішою проблемою. Від жовтня 2019 року на YouTube з'явилась велика кількість відеороликів, в яких поширюється дезінформація. Оскільки виробництво відео передбачає написання сценаріїв, редагування відео, фонову музику і додавання субтитрів, це вимагає координованої командної роботи та ресурсів. Деякі з цих каналів можуть завантажувати кілька відеороликів за день.
В минулому році опитування засвідчило, що YouTube є основним джерелом інформації для прихильників Хань Гоюй [19] [рос], кандидата в президенти від Китайської Національної партії [20] [укр]. Інформаційні операції на YouTube мають стратегічне значення.
Ми вважаємо, що вони [канали Youtube] або керуються субпідрядниками політичної пропаганди при підтримці Пекіна, або ж безпосередньо керуються китайською владою. Ми помітили, що деякі з цих каналів використовують спрощену китайську мову у своїх субтитрах та заголовках. Деякі із Ютуберів використовують ідіоматичні вирази з Китаю, коли вони розмовляють, іноді їх субтитри поєднюються із спрощеною китайською мовою. Останнім часом дедалі більше ютуберів приєднюються до індустрії дезінформації.
БХ: Тобто ви хочете сказати, що оператори дезінформації почали наймати велику кількість тайванських агентів?
ПШ: Так, тому що надто легко визначити, чи роблять це самі китайці. Вони змушують тайванців робити це більш ефективно, але люди, які беруть на себе таку роботу, насамперед зацікавлені в грошах. Зазвичай вони просто виконують її відповідно до сценарію, тому, якщо ви проаналізуєте сценарій, ви зможете визначити, звідки він родом, адже вирази на Тайвані і в Китаї дуже відрізняються.
[21]Фото, що додається до дезінформації на платформах соціальних медіа, яка звинувачує Демократичну прогресивну партію у маніпулюванні результатами виборів. Через Тайванський центр FactCheck.
БХ: Як ви пропонуєте боротися з «фейковими новинами»?
ПШ: Важливо відстежувати джерела фейкових новин. Якщо інформація «зроблена в Китаї», люди будуть більш обережними з її намірами і у них виникне запитання, чи скерована вона для впливу на вибори.
Роз'яснення дуже важливі. Але більшість цих видів інформаційних операцій не є фейковими новинами, вони скеровані на створення розповідей чи історій, щоб сформувати упередженість у головах людей.
Наприклад, якщо ви продовжуєте отримувати інформацію про те, що американська економіка погана, а економіка Китаю велика й потужна, то це повідомлення відкладеться у вашій голові. Тоді ви зможете запитати, чи повинен Тайвань дистанціюватись від Сполучених Штатів і розвивати тісніші економічні стосунки з Китаєм.
Повідомлення про те, що Китай є великим й впливовим, не є фейковими новинами, оскільки економіка цієї країни, безумовно має деякі позитивні сторони і цьому інформаційному упередженню важко протистояти.
БХ: Як неурядові організації та державні органи вирішують проблему?
ПШ: На Тайвані є багато неурядових організацій, які протистоять дезінформації. Вони відстежують інформацію контент-ферм, аналізують дезінформацію та просувають медіаграмотність.
Уряд також дуже швидко реагує на фейкові новини. Такі організації, як Тайванський центр FactCheck [22] [анг], і Co-Facts [23] [анг], проводять щоденну перевірку фактів, але у нас поки що немає системи реагування на політичні наративи. Це те, чим зараз займається наша організація.
БХ: Досвід Тайваню у сфері дезінформації буде корисним для інших регіонів світу?
ПШ: Гадаю, що так — наприклад, Росія брала участь в дезінформаційних операціях проти низки країн, таких як Чеська Республіка. У підсумку Чехія може поділитись досвідом боротьби з російською дезінформацією з іншими країнами. Також Тайвань може поділитись своїм досвідом з іншими країнами, які протистоять Китаю.
Тайвань є дуже добрим полігоном для аналізу дезінформаційних операцій в Китаї; завдяки нашим дослідженням ми напрацювали чутливість до деяких яскравих ознак операторів дезінформації, таких як організована мережа та мовні особливості.
Іншим прикладом є онлайн-кампанія, яка пройшла в Instagram та Facebook за місяць до президентських виборів на Тайвані. Багато людей завантажували свої фото й відео, поклавши руки собі на груди, і розповідали про те, як збираються голосувати. Більшість з них критикували повільно зростаючу економіку. Кампанія вигяладала, як спонтанний акт, але тайванці вважали її дуже незграбною через лінгвістичний вираз, такий як використання хештегу «Декларування моїх намірів проголосувати» [24](#宣告我的投票意志) [тайв] — просто тайванці так не кажуть і не пишуть.
В межах нашого дослідження ми розробили інструменти для аналізу інформації «зробленої в Китаї» і дуже хотіли би поділитись нашими висновками з іншими країнами, щоб допомогти їм боротись з дезінформаційними операціями з Китаю.