[1]«Londres 38» — колишнє місце незаконного утримання і тортур, 11 вересня 2013 року. Фото користувача Hi Sashi з мережі Flickr, доступно за ліцензією Creative Commons (CC BY-NC-ND 2.0)
[Оригінал статті був опублікований у грудні 2013 року.]
У блозі Memory in Latin America [2] [Пам'ять в Латинській Америці], Лілі Ленгтрі опублікувала серію постів про «місця пам'яті» столиці Чилі, Сантьяго: будівлі і місця, пов'язані з військовим переворотом [3], у результаті якого 11 вересня 1973 року був скинутий президент-соціаліст Сальвадор Альенде [4] [анг], за чим послідувала 17-річна диктатура Августо Піночета [5]. В рік, коли оригінал цієї статті був опублікований (2013), виповнилося 40 років [6] [анг] з дня перевороту.
1. Музей пам'яті і прав людини
[7]Музей пам'яті і прав людини. Фото Giovanni A. Pérez з мережі Flickr, доступно за ліцензією Creative Commons (CC BY-NC 2.0)
Цей онлайн-тур починається з Музею пам'яті і прав людини [8] [ісп], «великого і вражаючого місця», як пояснює [9] [анг] Лілі:
Sadly you're not allowed to take photographs inside, which is a real shame, because the most striking feature for me is the huge wall of photographs of the disappeared reaching up across the entire space. There is also a point where you can stand and look out at it and locate individual names and faces.
On the ground floor various terminals show footage of the 1973 coup and its aftermath. As you move upstairs, different areas cover aspects like exiles and international solidarity, media coverage, and torture – including, chillingly, an electric shock device (made by General Electric – not suggesting they intended it to be used for that purpose!). There are also items made by prisoners and photographs of memorial sites throughout Chile.
На жаль, всередині будівлі заборонено фотографувати, і це дуже прикро, тому що найбільш дивовижна для мене річ — величезна стіна з фотографій зниклих людей, що простягнулася на весь музейний простір. Є навіть точка, де ви можете стояти і розглядати світлини, і знаходити окремі обличчя й імена.
На першому поверсі різні термінали демонструють кадри перевороту 1973 року та його наслідки. На верхніх поверхах різні зали охоплюють такі аспекти, як вигнання та міжнародну солідарність, висвітлення в ЗМІ та катування — у тому числі моторошний пристрій для ураження електричним струмом (виробництва General Electric — при розробці не призначений для цієї мети!). Також є предмети, зроблені в'язнями, та фотографії меморіальних місць по всьому Чилі.
[10]Загальна декларація прав людини в Музеї пам’яті та прав людини, Чилі. Фото Jen Dyer з мережі Flickr, доступно за ліцензією Creative Commons (CC BY-ND 2.0)
Лілі також зазначає, що «Це не те місце, де ви отримаєте якусь псевдонейтральність або урівнювання груп на підтримку і проти політики Піночета»; далі вона цитує музейний каталог:
“The task of building a memory must be guided by a moral compass; we must build a reading of the collective trauma that goes above and beyond what is evident, a history of victims and criminals, guilty and innocent. The goal in the museum's construction of memory is to become a space that assists the culture of human rights and democratic values in becoming the share ethical basis of our present and future coexistence. Only in this way can we empower our claim of NEVER AGAIN.”
«При “побудові” пам’яті необхідно керуватися моральними орієнтирами; ми повинні побудувати прочитання колективної травми, що виходить за межі очевидного — історії жертв і злочинців, винних і невинних. Мета музею в процесі побудови пам’яті — стати простором, який допоміг би культурі прав людини та демократичних цінностей стати спільною етичною основою нашого теперішнього та майбутнього співіснування. Тільки так ми можемо втілити в життя наше послання: НІКОЛИ ЗНОВУ».
Ви можете побачити більше фотографій музею (включаючи деякі зняті всередині) на Flickr [11].
2. Лондрес 38
[12]«40 років боротьби та опору»: Лондрес 38, колишнє місце утримання і катувань у Сантьяго, Чилі. Фото муніципалітету Сантьяго на Flickr за ліцензією Creative Commons (CC BY-NC-ND 2.0)
В іншому дописі Лілі пише про колишній центр ув'язнення та тортур під назвою «Лондрес 38 [13]»:
It was used by the DINA (secret police) as a torture and holding centre for regime opponents, at least 98 of whom died there or afterwards [14] [es]. In front of the building, victims’ names are embedded among the cobble stones (similar to the Stolperstein [15] in Germany).
Він використовувався DINA (таємна поліція) як центр катувань і утримання противників режиму, принаймні 98 з яких померли там чи згодом [14] [ісп]. Перед будівлею імена жертв викарбувані серед бруківки (подібно до Каменів спотикання [16] в Німеччині).
Вона додає:
I was initially a little surprised at the condition of the walls, but of course it makes far more sense to see it like this than artificially spruced up. You certainly get more of a sense for the suffering that took place there; although it's also really amazing to think how central the location is. Ilovechile.cl writes that the building was known for the loud classical music coming from it – pretty chilling when you realise what that music was covering up.
Я спочатку була трохи здивована станом стін, але, звичайно, набагато більше сенсу бачити їх такими як є, ніж штучно прикрашеними. Ви, звичайно, можете краще відчути страждання, які відбулися там; хоча дивно також думати про те, наскільки в центрі міста розташована ця будівля. Ilovechile.cl пише, що будівля була відома гучною класичною музикою, що з неї доносилась, — доволі моторошно, коли розумієш, ЩОця музика прикриває.
[17]Лондрес 38, 11 вересня 2013 року. Фото César Castillo з Flickr, за ліцензією Creative Commons (CC BY-NC-ND 2.0)
3. Ла Монеда
[18]Ла Монеда, президентський палац Чилі. Фото користувача Alobos Life на Flickr за ліцензією Creative Commons (CC BY-NC-ND 2.0)
У Лілі також є допис про президентський палац Чилі [19], який розбомбили [20] [відео] під час перевороту 11 вересня 1973 року.
Франциско Вергара Перучіч пише про вибухи на сайті Democracities [21] [анг]:
This building, considered a symbol of national independence and republican tradition, a built expression of the social progression, was completely burned and destroyed by the own military forces that swore loyalty to the nation and its constitution. Imagine two F-16s bombing the White House, or two Typhoons bombing Buckingham Palace… A scene really hard to believe. This attack was a sign of the end of a republican and democratic era.
Ця будівля, що вважалася символом національної незалежності та республіканської традиції, зведена як вираження соціального прогресу, була повністю спалена і зруйнована власними військовими силами, які присягали на вірність нації та її конституції. Уявіть собі два F-16 [22] [рос], що бомбардують Білий дім [23], або два тайфуни [24], що бомбардують Букінгемський палац [25]… В таке дуже важко повірити. Цей напад був ознакою закінчення республіканської та демократичної епохи.
[26]Сорок років з військового перевороту. Ла Монеда. Фото Hi Sashi з мережі Flickr за ліцензією Creative Commons (CC BY-NC-ND 2.0)
4. Меморіал зниклих без вісти
[27]Меморіал тим, кого ув'язнили, хто зник без вісти і хто був страчений з політичних мотивів. Фото користувача Nuevasantiago на Flickr, за ліцензією Creative Commons (CC BY-NC-SA 2.0)
У своєму останньому дописі в серії про місця пам’яті в Сантьяго Лілі згадує Меморіал зниклих без вісти [28] [анг]: «велика кам'яна стіна із викарбуваним на ній списком жертв».
Вона пояснює, що меморіал знаходиться на кладовищі:
I always really like seeing a memorial used, actually part of the fabric of life. In this case, at the bottom of the memorial are many notes, photos, little plaques, flowers, and so on. It's a sombre site but then, it is in a graveyard. The important thing is these victims did not previously have anywhere where their families could go to mourn them and to mark their lives, and now they do, and they are acknowledged in the chief cemetery of the capital city as being part of the country's history.
Мені завжди подобається бачити меморіал «в дії», який по-справжньому є частиною життя. У цьому випадку внизу меморіалу багато записок, фотографій, маленьких табличок, квітів, тощо. Це похмуре місце, зрештою, це ж кладовище. Важливим є те, що раніше не було місця, куди б родичі цих жертв могли прийти оплакувати їх і якось відзначити їх життя, а тепер вони можуть це робити тут, біля меморіалу. І ці люди отримали визнання на головному кладовищі столиці як частина історії країни.
[29]Рауль Вальдес Стольце (Raúl Valdés Stoltze [30]) [ісп]. Меморіал зниклих без вісти. Фото Paul Lowry з мережі Flickr, доступно за ліцензією Creative Commons (CC BY 2.0)
5. Національний стадіон
[32]Національний стадіон Чилі. Фото з Wikimedia Commons за ліцензією Creative Commons (CC BY 2.0)
Нарешті, ми б хотіли додати ще одне місце пам’яті у Сантьяго, Чилі: Національний стадіон [33] (іспанською Estadio Nacional), який використовувався як місце утримання та катування.
Як пояснює Паскаль Боннефой [34] [анг] у Global Post [35] [анг], «За оцінками, загальна кількість ув'язнених коливається від 7000 до 20 000, у тому числі близько 1000 жінок. […] Катування відбувалися на велодромі, в адміністративних кабінетах, у коридорах і на полях. Немає точних цифр, скільки людей загинули чи зникли без вісти зі стадіону».
[36]Згадуючи ув'язнених 40 років потому, 11 вересня 2013 року на Національному стадіоні. Фото Pablo Trincado з Flickr за ліцензією Creative Commons (CC BY 2.0)