Надувний танк на Площі свободи в Тайбеї, виставлений в травні 2019 року на честь 30-ї річниці [1]Подій на площі Тяньаньмень. Фото: Філіп Нубель, використано з дозволу.
Правовий статус Тайваню є одним з найбільш спірних питань в міжнародних відносинах. Безпосередньо в Тайвані існує більшість з 23 мільйонів жителів, які бачать свій острів незалежною державою під назвою Республіка Китай, а також частина населення, яка прагне повної незалежності. Позиція уряду Китайської Народної Республіки полягає в тому, що Тайвань є провінцією у складі КНР, попри те, що наразі острів не перебуває під її політичним чи адміністративним контролем. Пекін відкидає будь-які згадки про суверенний Тайвань та незалежну державу. Громадяни материкового Китаю мають різні позиції щодо статусу Тайваню, однак публічно стараються дотримуватися точки зору уряду. Дане питання перебуває також в центрі уваги під час президентської кампанії перед січневими виборами 2020 року.
Коли стався розкол?
Існування двох окремих утворень РК і КНР бере початок від двох різних політичних партій, які колись були об'єднані, а пізніше вели боротьбу між собою під час громадянської війни, що закінчилось становленням РК і КНР на різних територіях.
Однією з партій була Гоміндан [2] (китайською 中國國民黨, або ж Китайська націоналістична партія), яку заснували 1911 року, коли завершився монархічний період історії Китаю й країна стала республікою [3]. Ідеологія партії базується на Трьох народних принципах [4], а саме: націоналізмі, демократії та народному добробуті. Слід зазначити, що Комуністична партія Китаю також дотримувалась даних принципів на початку своєї історії, а також обидві партії спочатку мали підтримку з боку СРСР. [5]
Другою партією була Комуністична партія Китаю [6] (китайською 中国共产党), заснована 1921 року. Вона розбудовувала свою ідеологію на комунізмі, запозичивши на початку радянську модель, а пізніше розробила власну версію. До 1927 року КПК була в союзі [7] з Гомінданом.
Після 1927 року партії на кілька років роз'єдналися через ідеологічні розбіжності, але в 1931 році вирішили об'єднати свої зусилля у боротьбі проти японської інтервенції [8]. Цей період, відомий як Другий об'єднаний фронт [9], тривав до початку 1940-х років, коли амбіції обох сторін знову спричинили розкол.
В період 1946-1949 років обидві партії протистояли одна одній під час громадянської війни [10]. В результаті, КПК здобула контроль над материковою частиною Китаю, тоді як Гоміндан, разом із двома мільйонами солдатів та біженців відпливли на острів Тайвань. З 1949 року розпочалась суперечка між партіями за право бути єдиними повноправним представником Китаю
Республіка Китай у Тайвані
В той час, як світ, втягнутий у холодну війну [11], був поділений між Москвою та Вашингтоном, Тайвань набував важливого значення. Корейська війна [12], яка слідувала за війною у В'єтнамі [13], перетворила острів у стратегічну, військову та політичну базу інтересів США в Азії. Через це, Вашингтон надавав економічну, політичну та військову підтримку Республіці Китай у Тайвані, а також відмовлявся визнавати Китайську Народну Республіку на дипломатичному рівні. Ці роки стали визначальними у здобутті Гомінданом абсолютного авторитету серед тайванського суспільства, а також становленні сучасної економіки на острові.
Заміна Тайбея на Пекін
Поява Китаю на міжнародній арені в політичному та економічному сенсі не могла ігноруватись Заходом. Починаючи з 1960-х років [14], значна кількість західних країн вирішила завершити дипломатичні відносини з Тайбеєм. Зважаючи на Політику одного Китаю [15], західні держави переключаються на Пекін. США встановили дипломатичні відносини з КНР 1 січня 1979 року [16].
Однак на практиці, близько 50 країн [17] залишили свої представництва в Тайвані, які виконували більшість функцій посольств чи консульств. Станом на кінець 2019 року, лише 15 країн підтримують дипломатичні відносини з Тайванем.
На міжнародній арені для визначення Тайваню деколи використовують термін «Китайський Тайбей» [18]. Така назва зазвичай присутня під час Олімпійських ігор, або ж використовується такими організаціями, як Світова організація торгівлі.
Республіка Тайвань?
В той час, як міжнародну спільноту влаштовує підтримування статус-кво у відносинах з Тайванем та Китаєм, певні політичні сили на обох територіях виступають за зміну ситуації.
До прикладу, у Тайвані є рух [19], який відкидає назву «Республіка Китай», натомість підтримує заміну її на Тайвань, або ж Республіка Тайвань. Зокрема, це питання актуалізують дві політичні партії: Об'єднання Формоса [20] та Союз солідарності Тайваню [21]. Даний рух бере початок від Тайванського генерал-губернаторства [22] періоду 1895-1945 років, а з 1990-х років трансформувався в декілька політичних партій, громадських рухів, які виступають за культурні та мовні права.
Опозицією такому політичному баченню є Гоміндан, який підтримує існування Республіки Китай та вірить у перспективу возз'єднання Тайваню та Китаю.
Демократична прогресивна партія дотримується більш неоднозначної позиції [23]: як учасник зеленої коаліції, вона підтримує ідею незалежності Тайваню без возз'єднання з КНР. Однак, позиція щодо визначення території Тайваню, як Республіки Китай, або ж існування самостійної Республіки Тайвань часто трактується по-різному [24], залежно від електорального календаря та особистої точки зору лідерів ДПП.
«Одна країна, дві системи» Пекіна
Для Пекіна, будь-яка позиція щодо незалежності Тайваню є неприйнятною [25]. Пекін продовжує заявляти, що возз'єднання під головуванням КПК є офіційною політикою та стратегією [26] на майбутнє, яка не виключає застосування військової сили. У Пекіні вважають, що «Одна країна, дві системи [27]», яку наразі застосовують до Гонконгу та Макао, має бути ефективною для такого возз'єднання.
Водночас, Пекін посилює свою політику ізоляції Тайваню в дипломатичній та інших сферах. Йому успішно вдалося переконати країни, які визнавали Тайвань, зробити заміну на користь на Китаю. Окрім цього, Пекіну вдається нав'язувати свою точку зору в економічній сфері, змушуючи міжнародні авіалінії, онлайн продавців та представників академічних кіл вживати термін «Тайвань, Китай» при рекламуванні послуг чи анонсуванні подій, з метою уникнення можливих контрзаходів, санкцій чи відмови доступу до китайського ринку.