Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту: Аушвіц у світлинах

Члени югославської родини Мандич (Олег, якому у той час було 11 років, його мати Невенка та бабуся Ольга) з радянськими солдатами в Освенцимі після визволення з табору 27 січня 1945 року. Джерело: znaci.net, суспільне надбання.

Ця стаття спочатку з’явилася на сайті інформаційного агентства Meta.mk, проекту Фонду «Метаморфози» (Metamorphosis Foundation). Відредагована версія опублікована нижче в межах угоди про обмін контентом.

Організація Об'єднаних Націй оголосила 27 січня Міжнародним днем ​​пам'яті жертв Голокосту, відзначаючи геноцид понад 6 мільйонів євреїв та 11 мільйонів інших народів нацистським режимом та його колаборантами під час Другої світової війни. У цю дату в 1945 році Червона армія звільнила в'язнів табору Аушвіц-Біркенау, найбільшого нацистського концтабору в місті Освенцим, Польща.

Аушвіц був комплексом з понад 40 концентраційних таборів і «таборів смерті», якими керувала нацистська Німеччина на окупованій південній території Польщі, поблизу міста Освенцим. Із понад 1,3 мільйона людей, відправлених до Освенциму з моменту його відкриття у травні 1940 року, 1,1 мільйона були вбиті отруйним газом, померли від голоду, виснаження, хвороб, окремих страт або побиття, або загинули внаслідок медичних експериментів.

Тільки в цьому таборі смерті було вбито 960 000 євреїв, 74 000 неєврейських поляків, 21 000 ромів, 15 000 радянських військовополонених та до 15 000 інших європейців.

Більшість ув'язнених привезли до Освенцима на спеціальному залізничному транспорті, у вагонах для худоби, в яких було трохи сіна на підлозі.

Наведені нижче фотографії належать кільком музеям колишньої Югославії та були оцифровані інтернет-архівом Znaci.net.

В'язнів перевозили до нацистських таборів смерті у залізничних вагонах, які раніше використовували для перевезення худоби. Фото: znaci.net, загальнодоступне надбання.

Жінки та діти з зіркою Давида на одязі, нацистською позначкою для євреїв, стоять біля залізничної станції Освенцим. Фото: znaci.net, загальнодоступне надбання.

Комплекс винищувального табору в Освенцимі був оточений огорожею, що складається з бетонних стовпів і високовольтного колючого дроту. Тільки 144 в'язням вдалося врятуватися з комплексу, поки він працював.

Після того як в'язні вийшли з фургонів, охоронці нацистських таборів розподіляли їх за статтю, групуючи дітей із жінками.

Електрична огорожа з колючого дроту та бетонних стовпів концтабору в Освенцимі збереглися як частина Державного музею Аушвіц-Біркенау. Фото: znaci.net, загальнодоступне надбання.

Після цього вони відокремлювали хворих та інвалідів від придатних до роботи. Багатьох серед першої групи було відправлено до газових камер ще до того, як вони були занесені до книг табору, через що загальна кількість жертв та їх імена залишаються невідомими.

В'язні, відібрані для рабської праці, проходили дегуманізаційну обробку, яка включала набиття татуювання з серійним номером, гоління голови та конфіскацію всього їхнього мізерного майна, у тому числі особистого одягу, який був замінений на смугасту форму.

Частини тіла убитих жертв також служили комерційним цілям. Людське волосся використовували для виготовлення тканини, кістки та шкіру перетворювали на жахливі сувеніри. Були цілі групи в’язнів, яких змушували шукати у трупах золоті зуби чи інші речі, заховані в тілах.

Іншою формою крайньої експлуатації було використання в'язнів у смертельних експериментах, таких як випробування зброї масового знищення та методи просування нацистської расової ідеології.

Утилізація останків жертв була великою логістичною проблемою для фашистської фабрики смерті. В таборі Біркенау в Освенцимі були побудовані п'ять крематоріїв, у яких печі горіли цілодобово. Табір часто був затягнутий густою завісою диму — вцілілі в'язні пізніше свідчили, що місяцями не було видно сонця.

Перш ніж відступити з табору взимку 1944 року, нацисти підірвали кілька об'єктів, намагаючись приховати свої злочини.

Перекличка новоприбулих жінок-в'язнів у концтаборі Біркенау. Фото: znaci.net, загальнодоступне надбання.

Усі речі у в'язнів забирали та доставляли до відділення табору під назвою «Канада». Це була частина Біркенау, де сортувались пожитки в'язнів для їх подальшого використання німцями. Оскільки при виселенні люди брали найцінніші речі, то на склади потрапляли численні дорогоцінні вироби. Назва «Канада» було обрана спеціально для ґлузування над польськими в'язнями — у Польщі Канада асоціювалась із багатством, куди відправлялось дуже багато емігрантів із Польщі та сусідніх держав, а саме слово «Канада» часто використовувалось як вигук стосовно цінного подарунка, бо польські мігранти з цієї країни часто надсилали подарунки на батьківщину. Фото автора znaci.net, загальнодоступне надбання.

Блок 10 в концтаборі Аушвіц, де нацистські лікарі проводили експерименти на людях. Фото: znaci.net, загальнодоступне надбання.

Відступаючи, гітлерівці забрали з собою частину в'язнів на марш смерті, метою якого було заморити до смерті людей холодом і голодом по дорозі. Кілька тисяч залишилися або повернулися до табору, де вони знайшли їжу в коморах. Приблизно кожен п'ятий все-таки загинув до прибуття через кілька днів радянських військ.

Підрозділи Червоної Армії звільнили з табору в Освенцимі близько 4800 полонених. Серед них було 108 югославів, в тому числі члени родини Мандич. Вони були з Рієки, що в Хорватії, яку спочатку під час війни окупували італійські фашисти, а потім нацисти.

У травні 1944 року нацисти заарештували 10-річного Олега Мандича, разом з матір'ю та бабусею, його батько та дідусь приєдналися до партизанів — югославської комуністичної армії антифашистського опору. Після кількох місяців, проведених у в'язницях у Хорватії та Італії, їх відправили до Освенциму як «політичних в'язнів». Вони пережили вісім місяців у таборі смерті.

Олег два місяці працював у жіночих приміщеннях, але коли нацисти дізналися, що йому виповнилося 11 років, вони перевели його до чоловічого відділення. Коли у нього розвинулася лихоманка через стрес, його відправили до медичної палати, де офіцер SS лікар Йозеф Менгеле проводив експерименти. Протягом кількох тижнів він навчився маніпулювати термометром і розробив інші стратегії, щоб залишатися цікавим об'єктом спостереження.

Олег Мандич, його мати Невенка та бабуся Ольга були останніми в'язнями, які залишили Освенцим живими.

Нижче показаний фільм, який сам Мандич побачив лише під час візиту в Освенцим через 20 років після його звільнення. Кадри зображують момент, коли сім'я отримала лист від помічника Сталіна Миколи Булганіна, який наказує перевезти їх до Москви вантажівкою через Краків. У радянській столиці вони приєдналися до виїзної югославської делегації на чолі з лідером опору Йосипом Броз Тіто, який повернувся з ними до Бєлграда літаком 1 травня 1945 року.

Мандич, якому зараз 86 років [відео, хорватська], присвятив своє життя пропаганді правди про Голокост. Він керував антифашистською громадською організацією в Опатії, Хорватія, організовував виставку, читав лекції та інтерв'ю різними мовами [відео, італійська]. Він також бере участь у щорічних групових відвідуваннях музею Освенцима у день звільнення табору.

У 2015 році з нагоди 70-ї річниці визволення він сказав, що все ще відчуває озноб, коли думає про «ідею людського розуму, присвяченого розробці промислового виробництва смерті».

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.