- Global Voices по-українськи - https://uk.globalvoices.org -

«Солодка» угода: цукрова війна між Танзанією та Угандою закінчується після багаторічного ембарго

· Автор Amanda Lichtenstein Перекладач Ольга Ярошенко

Категорії: Африка на південь від Сахари, Бурунді, ДР Конго, Кенія, Південний Судан, Руанда, Танзанія, Уганда, громадські медіа, економіка і бізнес, їжа, міжнародні відносини, політика, розвиток, управління
[1]

Місцеві перевозять цукрову тростину в Кампалі (Уганда), в країні з надлишком цукру. Березень 2009. Фото Malc Wicky з Flickr CC BY 2.0.

[Всі посилання в статті ведуть на сторінки англійською мовою, якщо не зазначено інше.]

Після багаторічної заборони імпорту цукру з Уганди, Танзанія оголосила, що частково відкриє торгівлю зі своєю східноафриканською сусідкою, за умови, що угоди укладатимуться між двома урядами [2], а не приватними компаніями.

Довгоочікувана угода була доопрацьована 27 лютого 2020 року в Президентській резиденції в Ентеббе, Уганда, в присутності чиновників двох країн:

Танзанія частково дозволила відкрити свої кордони для угандійського експорту цукру після більш ніж року закриття. Торгівля цукром відбуватиметься за новою угодою, укладеною лише між двома урядами.

Ця угода повинна зробити танзанійців щасливими після майже чотирирічного дефіциту цукру в країні, де в 2016 році президент Танзанії Джон Магуфулі наполягав на тому [4], що цукротрейдери повинні придбати дозволи, з метою контролю найважливіших проблем, такими як погана якість, контрабанда та корупція в регіонах цукрового бізнесу, повідомляє BBC.

Влада Танзанії стверджувала, [5] що імпортний цукор з Уганди насправді там не виробляється, а натомість імпортується з Кенії та перепаковується в Уганді.

Адміністрація Магуфулі ввела 25-відсотковий податок [5] на імпортний цукор з Уганди, повідомляє The Citizen. До 2018 року Танзанія припинила видачу дозволів [6], по суті заборонивши імпорт цукру з Уганди, повідомляє East African.

Щодня потрапляючи у незліченну кількість чашок чаю та кави, цукор є найважливішим продуктом у Східній Африці. Ці обмеження на імпорт угандійського цукру в Танзанію спричинили зростання цін на цукор на полицях, а в деяких випадках створили ситуацію штучного дефіциту, [4] що склалася серед місцевих виробників, які тримають запаси цукру на складах, повідомляє Семмі Авамі з BBC.

У 2018 році The Citizen повідомляв, що 50-кілограмовий мішок цукру продавався за ціною [7] 65 000 танзанійських шилінгів (30 доларів США) на напівавтономних островах Занзібару і 120 000 танзанійських шилінгів (60 доларів США) на материковій частині Танзанії.

[8]

Реклама з ціною на цукор в угандійських шилінгах, м. Ґулу, Уганда, 2011 рік. Фото UK DFID (Департамент з міжнародного розвитку Сполученого Королівства), відкрита державна ліцензія.

Однак, у дусі єдності Східної Африки влада Танзанії 1 березня 2020 року вирушила у дводенну поїздку в Уганду, щоб перевірити виробничі процеси на кількох цукрових заводах, включаючи Kakira Sugar Works [9] і цукрову корпорацію Kinyara [10].

Тривають переговори щодо положень та умов торгівлі цукром між Угандою і Танзанією після виробничої інспекції.

Інспекцію цукрового виробництва для встановлення виробничих потужностей та оригінальності провели міністерка торгівлі Амелія К'ямбадде та міністр сільського господарства Танзанії шановний пан Джафет Хасунга.

Після успішної поїздки Джафет Хасунга, міністр сільського господарства Танзанії, заявив, [2] що незабаром урядова торгівля цукром розпочнеться, повідомляє угандійське щоденне видання Daily Monitor:

We are satisfied with the current rate of Uganda’s sugar production and we shall start with 30,000 metric tonnes, but that will depend on the prices, we don’t know how much the factories will charge and then we shall place another order. We shall start business as soon as possible.

Ми задоволені нинішньою швидкістю виробництва цукру в Уганді, і ми почнемо з 30 000 тонн, але це залежатиме від цін, ми не знаємо, скільки фабрики братимуть, і тоді ми розмістимо інше замовлення. Ми розпочнемо справу якнайшвидше.

Цей крок посилить східноафриканську інтеграцію, оскільки Танзанія починає імпортувати більше цукру з Уганди, на додаток до інших країн, таких як Бразилія. Тим часом Уганда, визначена як країна «з надлишком цукру [17]», в основному експортує свій цукор [2] до Демократичної Республіки Конго, Південного Судану та Замбії.

Міністр Хасунга підтвердив тривалий дефіцит виробництва цукру в Танзанії з попитом, більшим за пропозицією. «Щорічна виробнича потужність становить 300 000 тонн на рік, що залишає країну з дефіцитом у 90 000 тонн», — повідомило [2] видання The Daily Monitor.

Відповідно до цієї нової угоди, податок на імпорт не буде встановлений відповідно до директив, зазначених у Протоколі спільного ринку Східноафриканського Співтовариства.

Східноафриканське Спивтовариство: гіркий цукор?

Хоча багато хто оцінив останні зусилля між Танзанією та Угандою для відновлення цукрової торгівлі між двома сусідами, угода спровокувала в мережі низку питань щоо ефективності Східноафриканського Співтовариства (EAC) [18] [укр], регіональної міжурядової організації, що складається з шести країн Східної Африки: Танзанія, Уганда, Кенія, Руанда, Бурунді та Південний Судан.

Цей користувач представив два погляди на EAC:

Здається, є дві конкуруючі школи поглядів на EAC. Перша, як показано на прикладі @pvl1111, розглядає його як штучного нестійкого донора, розбудова якого — це пуста витрата часу, а інша, з прикладом від @cobbo3, вважає EAC трансформаційним соціо-економічним проектом: хто правий? ?

Створений 20 років тому, EAC включає 177 мільйонів людей із загальним внутрішнім валовим продуктом 193 мільярдів доларів [22] на рік. Керуючись первинним договором, підписаним у 1999 році, EAC має на меті зміцнити міжрегіональну співпрацю за політичними, економічними та соціальними напрямками як один із «найшвидше зростаючих економічних блоків», повідомляється на сайті організації.

Головною особливістю EAC є спільний ринок, створений у 2010 році для полегшення торгівлі між шістьма країнами. Загальні ринкові директиви рекомендують нульовий податок на імпорт на всі товари та послуги, щоб заохотити більшу торгівлю.

Але ось цей користувач назвав EAC «міражем», наводячи кілька прикладів з-за лаштунків цукрових воєн, коли співпраця та домовленості між країнами EAC порушилися:

«Уганда є одним з [найбільших] торгових партнерів після ЕС. Робота триває».

Кенія та Уганда і так були важливими торговими партнерами один для одного ще до EAC. Танзанія також заблокувала угандійські товари (деревина, молочні продукти, цукор). Тож насправді весь EAC зараз — це просто міраж.

Ще один користувач вказав на триваючу зараз «молочну війну» між Угандою та Кенією, задаючись питанням, чи може EAC побоюватися «зростаючої» Уганди:

Угандійсько-Кенійська молочна війна кипить, і не видно їх кінця з огляду на регіональні торговельні проблеми. Чи Східна Африка побоюється «зростаючої» Уганди?

Ескалація торговельної суперечки виникла після того, як Кенія звинуватила Уганду в імпорті молока, яке не відповідає стандартам якості, і заблокувало його ввезення, що спричинило значні фінансові втрати угандійських молочних компаній.

Угандійсько-Руандські відносини також погіршились в останні місяці після того, як Руанда закрила свій кордон з Угандою [26] і припинила торгівлю з Угандою, що, згідно з даними World Politics Review, призвело до втрат мільйонів доларів [27].

Ці торгові суперечки щодо EAC сигналізують про більші проблеми всередині співтовариства та «критичні прогалини [28] в регіональній інтеграції», як повідомляє East African.

Залишається дочекатися і побачити, чи вдасться цукровій угоді між Танзанією та Угандою послабити зростаючу гіркоту всередині EAC.