- Global Voices по-українськи - https://uk.globalvoices.org -

Коронавірус і технології відстеження громадян: як далеко може зайти влада?

Категорії: Східна Азія, Singapore, Гонконг (Китай), Ізраїль, Іран, Китай, громадські медіа, здоров'я, права людини, технології, Advox
[1]

Електронний браслет відстеження пасажирів в Міжнародному аеропорту Гонконгу. Фото Рейчел Вонг /HKFP (Hong Kong Free Press — безкоштовний, неприбутковий вебсайт новин у Гонконгу)

Автором цієї статті є доцент кафедри журналістики, риторики й цифрових технологій Університету Кентуккі Шуй-інь Шарон Ям. Вона була опублікована 24 березня 2020 року [анг], на сайті Hong Kong Free Press, а згодом на Global Voices відповідно до угоди про контент-партнерство.

 Див. спеціальний репортаж Global Voices про COVID-19 у світі [2] [укр].

З того моменту як спалах COVID-19 став швидкісною пандемією, уряди країн світу почали впроваджувати нові заходи, щоб сповільнити поширення вірусу.

Окрім закриття кордонів для іноземців, багато урядів також вдалися до цифрових технологій спостереження з метою відстеження та контролю за пересуванням як іноземних туристів, так і своїх громадян.

У середу уряд Гонконгу оголосив, що всі люди, які щойно прибули в місто повинні самоізолюватися, а також носити електронний браслет [3] [анг], під'єднаний до спеціального додатку на їхніх телефонах.

Якщо додаток виявляє зміну місцезнаходження людини, він негайно сповіщає Міністерство охорони здоров'я та поліцію. До цього нововведення, лише ті люди, які нещодавно відвідували провінцію Хубей у Китаї, повинні були носити браслети для відстеження їх пересування впродовж карантину.

Хоча технології й заходи епідемічного нагляду можуть дати суспільству відчуття безпеки у боротьбі з поширенням коронавірусу, ми повинні пильно спостерігати за тим, як їх будуть використовувати після спаду пандемії.

Європейські та північноамериканські країни, такі як Італія, Іспанія та США, зараз сильно уражені коронавірусом. Тим часом, азіатські країни отримали високу оцінку міжнародних ЗМІ за їх швидке реагування та використання технологій спостереження для контролю спалаху вірусу.

Уряд Сінгапуру, до прикладу, запровадив політику, яка дозволяє ефективно та точно відстежувати заплутаний клубок контактів громадян [4] [анг]. Станом на лютий всі, хто заходить в будівлю уряду чи інші громадські установи Сінгапуру, мають надавати інформацію щодо людей з якими вони контактували.

Крім цього уряд збирає значну кількість детальної інформації не лише про кожен відомий випадок зараження, а також про місце проживання, роботу та мережу контактів інфікованого.

Хоча такі заходи, на перший погляд, приносять позитивні результати, вони підкреслюють технологічну можливість уряду стежити за пересуванням та життям кожного громадянина.

У Китаї, де вперше виявили Covid-19, уряд не лише вдався до політики суворого карантину, а й до цілої низки технологій спостереженння, щоб гарантувати дотримання населенням самоізоляції чи загальних правил карантину.

Окрім використання дронів [5] [анг], для контролю за пересуванням громадян та забезпечення їхнього перебування вдома, у п'яти містах Китаю вулиці патрулюють поліцейські у спеціальних шоломах з термоскринінговою технологією, яка виявляє людей з підвищеною температурою тіла.

Уряд також співпрацює з компанією Hanwang Technology Limited [6] [анг], над вдосконаленням їхньої технології ропізнавання облич так, щоб вона працювала навіть тоді, коли людина в масці.

Під'єднана до температурного датчика, існуючої бази китайського уряду й державної розвідки, ця технологія надає можливість владі миттєво ідентифікувати ім'я кожної людини з температурою тіла вище 38 градусів Цельсія.

За даними Hanwang Technology ця вдосконалена технологія розпізнавання може ідентифікувати до 30 людей «за секунду».

Хоча використання подібних технологій спостереження принесло позитивні результати у зниженні кількості зареєстрованих випадків зараження у Китаї, ризики все ж залишаються.

Після закінчення пандемії, уряд Китаю і приватні компанії зацікавлені у подальшому вдосконаленні та впроваджені цієї технології: для уряду вона може стати в нагоді для відстежування та придушення діяльності політичних інакодумців, а для компанії — принести суттєву фінансову вигоду.

Цю технологію також можуть використовувати китайські служби боротьби з тероризмом для подальшого контролю та регулювання руху уйгурів, яких уряд Китаю класифікує як терористів та на даний час відправляє у табори масового утримання та залучає до примусових робіт.

Окрім Азії, такі країни Близького Сходу як Ізраїль та Іран, також вдаються до схожих технологій спостереження [7] [анг], посилаючись на необхідність контролювати поширення коронавірусу.

Зараз уряд Ізраїлю використовує технології, які розроблені для протидії тероризму й отримання інформації з мобільних телефонів громадян. Таким чином, він має змогу відстежувати мережу контактів мешканців країни та визначати тих, кого потрібно ізолювати на карантин.

Геодані, отримані з телефонів громадян, пізніше використають, щоб повідомити населення про місця, які не слід відвідувати через ураження їх інфекцією.

Для Ізраїлю  використання антитерористичної інформаційної бази для подолання кризи в сфері громадського здоров'я не лише стало безпрецедентним випадком, але й, за даними газети New York Times [7] [анг], розкрило існування такої бази персональних даних, про яку раніше не розголошували.

6 березня, дослідник Наріман Харіб (Nariman Gharib) написав у соцмережах [8] [анг], що уряд Ірану відстежує персональні дані з мобільних телефонів громадян через додаток, який начебто використовують для діагностики коронавірусу.

Спеціаліст з  мобільної безпеки Ніколаос Хрисайдос  (Nicolaos Chrysaidos)  підтвердив, що цей додаток збирав персональні дані, які не стосуються спалаху інфекції — наприклад, додаток фіксував рухи тіла користувача, подібно до фітнес-трекера.

Після цього Google видалив додаток з Google Play, проте цей випадок свідчить про необхідність постійного контролю громадськості за використанням урядом технологій спостереження заради охорони здоров'я громадян.

Охорона та захист громадського здоров'я історично слугують прикриттям для провідних інституцій й представників влади у критиці, контролі та регулюванні життя маргіналізованих верств населення — як-от іммігрантів, національних та сексуальних меншин, а також бідних.

Якщо ми не змусимо уряд звітувати про використання ним технологій спостереження під час пандемії та після її завершення, є ризик, що ті верстви населення, які вже й так маргіналізовані, і надалі будуть страждати від обмежень, заборон та переслідувань.