[1]Фото Альваро Бехарано [1], за ліцензією Pixabay. [2]
Ознайомтесь із тематичними матеріалами Global Voices про те, як жінки ведуть боротьбу із гендерним насиллям у Латинській Америці [3] [анг], а також про глобальний вплив COVID-19 [4] [укр].
Хоча це необхідно для охорони здоров’я громадян, заходи, до яких вдається уряд Колумбії для стримування [5] [анг], поширення коронавірусу, зокрема національний карантин й закриття кордонів, можуть зашкодити доступу жінок у Колумбії та Венесуелі до послуг з охорони сексуального й репродуктивного здоров’я.
«Під час пандемії жінкам надалі необхідні послуги доступу до безпечних абортів, екстренної контрацепції та захисту від сексуального насилля та знущань», – заявила Селена Сото, юрист організації «Всесвітня спілка жінок» у Боготі.
У Колумбії аборти дозволяються за трьох умов: серйозні проблеми із розвитком плоду, ризик для здоров’я та життя матері, а також згвалтування. Незважаючи на попередні судові рішення [6] [ісп], які підтверджують це право, надалі немає доступу до інформації, а також існують соціально-економічні бар’єри, які заважають жінкам й дівчатам, особливо у бідних та віддалених регіонах, безпечно переривати свою вагітність.
Якщо аборт відбувається не з цих трьох причин, він є незаконним і карається позбавленням волі на термін від 1 до 3 років [7] [ісп]. Через карантин багато жінок, які проживають у сільських районах [8] [ісп], не мають можливість звернутись за юридичною й медичною допомогою і роблять небезпечні аборти вдома.
За словами Сото, «якщо рішення про запровадження надзвичайної ситуації ухвалюються поза межами прав людини чи без врахування гендерних факторів, багато жінок ризикують й не будуть належно захищені.
До 13 квітня Колумбія знаходиться на карантині [8] [ісп], і він може бути продовжений. На час написання цієї публікації в країні було 798 підтверджених випадків коронавірусу [9] [ісп], і їх кількість зростає. Уряд дозволив пересування людей тільки у виняткових випадках [10] [ісп], зокрема з метою купівлі продуктів харчування або відвідування медичних закладів, але право на сексуальне й репродуктивне здоров’я не згадується.
Того, хто не дотримується цих обов’язкових заходів ізоляції, можуть покарати штрафом [11] [ісп], або позбавленням волі на термін до 8 років.
«Ці винятки обов’язково повинні включати послуги, які дозволяють підтримувати й гарантувати доступ до сексуального й репродуктивного здоров’я», – каже Селена Сото. – І не лише доступ до абортів, але й екстренної контрацепції та послуг для жінок, які стали жертвами сексуального насилля».
Наприклад, якщо жінка у віддаленому регіоні потребує аборту і для цього її потрібно перевести в медичний заклад, який знаходиться в іншому місті, тоді необхідні адміністративні процедури й пропуски, які не можуть вчасно організувати. Ця ситуація безпосередньо впливає на можливість переривання небажаної вагітності вчасно і може змусити жінок вдаватись до небезпечних абортів, збільшуючи ризик смертності.
Хоча цифри вказані не чітко, але за підрахунками, щорічно 400 000 жінок [12] [ісп], у Колумбії роблять небезпечні аборти і 70 жінок [13] [ісп], помирають від цих процедур.
«В цей час надзвичайних гуманітарних ситуацій, повинно бути гарантоване право на аборт за трьох умов», – стверджує Сото.
Венесуельські мігранти також постраждають
Незважаючи на закриті кордони, венесуельські мігранти у відчаї через зубожіння та руйнування системи охорони здоров’я у своїй країні, все ще перетинають їх [14] [анг], використовуючи нелегальні шляхи. Ця ситуація піддає жінок й дівчат-мігранток [15] [ісп], великому ризику стати жертвою торгівлі людьми та сексуального насилля.
«Враховуючи вразливість й великий ризик зараження й не без того, що органи охорони здоров’я не контролюють ситуацію на кордоні, жінкам [мігрантам] буде набагато важче отримати доступ до медичних послуг», – вважає Сото. Ця вразливість стосується також вагітних жінок та жінок, що годують.
Ще до цієї пандемії, коли в Колумбії перебувало майже 2 мільйони мігрантів, обмеження [16] [ісп], в доступі до послуг з охорони сексуального й репродуктивного здоров’я були помітні у відповідь на потреби жінок-мігрантів. Багато з них не знають своїх прав та іноді наштовхуються на перешкоди та погане ставлення [17] [ісп], зі сторони медичних працівників.