Бачите всі ці мови? Ми перекладаємо історії Global Voices, щоб зробити громадські медіа світу доступними для всіх.

Дізнайтесь більше про Проект Lingua  »

Ув'язнення Гарві Вайнштейна нагадує про те, як важко домогтися справедливого покарання за сексуальне насильство

Випуск новин CBSN за 11 березня 2020 року. Скріншот з Youtube [анг].

Отже, нарешті Гарві Вайнштейна засудили до 23 років ув'язнення [укр]. Хоча це рішення, оголошене 11 березня, здебільшого отримало схвалення [анг] громадськістю, сам судовий процес показав як важко жінкам домогтися справедливого покарання за сексуальне насильство.

Як жертва згвалтування та людина, яка підтримує своїх друзів-жертв під час таких-сяких судів та допомагає впоратись з посттравматичним стресовим розладом [укр], я вважаю Вайнштейна не інакше як просто одним покараним гвалтівником із тисячі таких непокараних. Я також написала цю історію під псевдонімом, оскільки ще повністю не оговталася від травми.

Вайнштейна визнали винним у згвалтуванні двох жінок. Шість жінок дали свідчення [анг] проти нього і розповіли жахливі історії про згвалтування та приниження. Загалом, 15 жінок звинуватили його у згвалтуванні, а ще декілька десятків — у сексуальних домаганнях впродовж більше двадцяти років. Той факт, що він врешті-решт якийсь час перебуватиме у в'язниці не поверне тих кар'єр, які він зруйнував та не пом'якшить тілесних і душевних ран, яких він завдав жінкам.

За статистикою Національної мережі з питань згвалтувань, насильства та інцесту (Rape Abuse and Incest National Network (RAINN) у США менше ніж чверть з усіх жінок, які стали жертвами сексуального насильства, заявляють [анг] у поліцію (точніше 230 з 1000). Причин для цього є багато, зокрема, неспроможність багатьох жертв назвати речі своїми іменами, розповісти про те, що з ними сталося; страх помсти гвалтівника; чи бажання захистити гвалтівника від покарання, як-от у моєму випадку.

Як і більшість [анг] жертв, я знаю чоловіка, який мене згвалтував: я з ним зустрічалася. Він любив поезію та літературу. Він був із неблагонадійної сім'ї, проте здавалося, що він поборов цю травму. Він закінчив університет, любив випивати з друзями і змушувати мене до незахищеного сексу, незважаючи на мої багаторазові протести. Та хоча я думала, що добре обізнана з насильством над жінками, думка про те, що мене може згвалтувати мій партнер була настільки чужою, що лише за 9 місяців я зрозуміла, що його дії були не інакше як згвалтуванням.

Проте я досі не хочу заявляти на нього у поліцію, бо його слово буде проти мого. Ба більше, я часто думала, що йому і так було несолодко з огляду на його важке дитинство.

Проблема для жертв згвалтувань не полягає у їхньому рішенні повідомляти поліцію чи ні — а в тому, що з 1000 випадків про які заявляють лише 46 завершуються судовим процесом. Чому? Частково через те як недосвічені поліцейські беруться за розслідування. Серед своїх друзів та активістів я чула, що є дуже багато випадків неправильного поводження поліції з доказами.

Окрім цього причиною є ставлення некомпетентних полісменів до жертв, які згодом бояться сказати всю правду. Постраждалі скаржаться, що офіцери поліції питають у них «у що вони були вдягнуті» чи звинувачують їх  у тому, що ті «виходили гуляти пізно ввечері». Звичайний страх перед таким же поводженням — ось що не дає мені звернутися у поліцію.

Під час судового процесу постраждалі змушені відтворювати хід подій знову і знову, а це ще більше травмує, та й, зрештою, не приносить користі. Через травматичну анастезію, яка швидко наступає, багато людей не можуть [анг] чітко пригадати деталі, що призводить до незначних розбіжностей, які потім використовують проти них. Через емоційний шок у жертв можуть розділитися емоції і події. Таким чином вони  можуть здатися надто спокійними. А це суперечить образу «збожеволіла – жертва – невідомого – чоловіка – на – темній – алеї», і багато поліцейських не реєструють скарг тому що вважають жертв не надто переконливими. Це дуже добре видно у випадку з судовою справою Марі Адлер [анг], де історія неякісного розслідування згвалтування лягла в основу серіалу від Netflix [анг].

Повертаючись до статистики Національної мережі з питань згвалтувань, насильства та інцесту: 9 випадків з 1000 розглядатиме прокуратура. З них лише 5 дійдуть до суду. А з цих п'яти 4,6 гвалтівників потраплять до в'язниці.

Навіть коли суди таки відбуваються, то це процедура далеко не з приємних: кожну деталь з життя позивача ретельно розглядають. Їхню «моральність», сексуальне життя, психічне здоров'я, їхні тіла.

У Франції 11-річну Сару, згвалтовану 28-річним чоловіком, не визнали постраждалою через те, що вона виглядала «старшою за свій вік» [фра] та спокійно давала свідчення. Тому суд над її кривдником грунтувався на [фра] питанні чи давала вона згоду або ні.

Нещодавно в одному із судів Західної Європи адвокат гвалтівника моєї подруги сказав їй, що вона «не хотіла розповідати своєму хлопцеві про зраду з іншим чоловіком, тому й звинуватила останнього у згвалтуванні». Глузливі зауваження адвоката підсудного глибоко вразили позивачку. Шанель Міллер, позивачку у справі 2016 року за участі студентів Стенфордського університету, адвокат підсудного Брока Тернера назвав [анг] п'яничкою і допік їй цим настільки, що вона покинула [анг] судову залу.

В той час, як щонайменше 5 випадків згвалтувань з 1000 закінчуються арештом, одну із шісти жінок [анг] у США щонайменше раз у житті гвалтували. У Франції ця цифра — одна із 10 [фра], а у Бельгії — одна з 5 [фра]. 

Коли прокручуєш цю статистику в голові, гортаючи списки своїх друзів у Facebook — то розумієш, як жахливо робити такі підрахунки. Окрім цієї статистичної вправи, люди ще більше не бажають задумуватись над тим, скільки їхніх друзів та родичів є гвалтівниками. Якщо шість жінок щонайменше один раз в житті гвалтували, то у всіх нас серед наших близьких і рідних є щонайменше один гвалтівник. І скільком з них висунули обвинувачення, взяли під варту та засудили?

Уявлення про гвалтівника як про збоченця-самітника у кращому разі є неточним, а в гіршому — згубним. Така думка не дає нам навіть уявити, що будь-хто з талановитих, добрих та щедрих людей може когось згвалтувати.

Тим часом шлях до одужання є дуже нелегким — від посттравматичного стресового розладу до депресії та розладів харчування. В процесі одужання трапляється, як повний зрив, так і надзвичайна стійкість організму. Говорячи про мене та багатьох моїх друзів — ми не забули, а лише навчилися триматися і жити далі з нашим постаждалими «я».

Більше інформації та ресурсів про сексуальне насильство можна отримати на сайті Національної мережі з питань згвалтувань, насильства та інцесту [анг].

Переклад: Софія Мусій

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.