[1]Випуск новин CBSN за 11 березня 2020 року. Скріншот з Youtube [1] [анг].
Як жертва зґвалтування та людина, яка підтримує своїх друзів-жертв під час таких-сяких судів та допомагає впоратись із посттравматичним стресовим розладом [4], я вважаю Вайнштейна не інакше як просто одним покараним ґвалтівником із тисячі таких непокараних. Я також написала цю історію під псевдонімом, оскільки ще повністю не оговталася від травми.
Вайнштейна визнали винним у зґвалтуванні двох жінок. Шість жінок дали свідчення [5] [анг] проти нього і розповіли жахливі історії про зґвалтування та приниження. Загалом 15 жінок звинуватили його у зґвалтуванні, а ще декілька десятків [6] — у сексуальних домаганнях упродовж більше двадцяти років. Той факт, що він врешті-решт якийсь час перебуватиме у в'язниці, не поверне тих кар'єр, які він зруйнував та не пом'якшить тілесних і душевних ран, яких він завдав жінкам.
За статистикою Національної мережі з питань зґвалтувань, насильства та інцесту (Rape Abuse and Incest National Network — RAINN) у США менше ніж чверть з усіх жінок, які стали жертвами сексуального насильства, заявляють [7] [анг] у поліцію (точніше 230 з 1000). Причин для цього є багато, зокрема, неспроможність багатьох жертв назвати речі своїми іменами, розповісти про те, що з ними сталося; страх помсти ґвалтівника; чи бажання захистити ґвалтівника від покарання, як-от у моєму випадку.
Як і більшість [8] [анг] жертв, я знаю чоловіка, який мене зґвалтував: я з ним зустрічалася. Він любив поезію та літературу. Він був із неблагонадійної сім'ї, проте здавалося, що він поборов цю травму. Він закінчив університет, любив випивати з друзями і змушувати мене до незахищеного сексу, незважаючи на мої багаторазові протести. Та хоча я думала, що добре обізнана з насильством над жінками, думка про те, що мене може зґвалтувати мій партнер була настільки чужою, що лише за 9 місяців я зрозуміла, що його дії були не інакше як зґвалтуванням.
Проте я досі не хочу заявляти на нього у поліцію, бо його слово буде проти мого. Ба більше, я часто думала, що йому і так було несолодко з огляду на його важке дитинство.
Проблема для жертв зґвалтувань не полягає у їхньому рішенні повідомляти поліцію чи ні — а в тому, що з 1000 випадків, про які заявляють, лише 46 завершуються судовим процесом. Чому? Частково через те, як недосвічені поліцейські беруться за розслідування. Серед своїх друзів та активістів я чула, що є дуже багато випадків неправильного поводження поліції з доказами.
Окрім цього причиною є ставлення некомпетентних полісменів до жертв, які згодом бояться сказати всю правду. Постраждалі скаржаться, що офіцери поліції питають у них «у що вони були вдягнуті» чи звинувачують їх у тому, що ті «виходили гуляти пізно ввечері». Звичайний страх перед таким же поводженням — ось що не дає мені звернутися у поліцію.
Під час судового процесу постраждалі змушені відтворювати хід подій знову і знову, а це ще більше травмує, та й, зрештою, не приносить користі. Через травматичну анастезію, яка швидко наступає, багато людей не можуть [9] [анг] чітко пригадати деталі, що призводить до незначних розбіжностей, які потім використовують проти них. Через емоційний шок у жертв можуть розділитися емоції і події. Таким чином, вони можуть здатися надто спокійними. А це суперечить образу «збожеволіла — жертва — невідомого — чоловіка — на — темній — алеї», і багато поліцейських не реєструють скарг, тому що вважають жертв не надто переконливими. Це дуже добре видно у випадку з судовою справою Марі Адлер [10][анг], де історія неякісного розслідування зґвалтування лягла в основу серіалу від Netflix [11] [анг].
Повертаючись до статистики Національної мережі з питань зґвалтувань, насильства та інцесту: 9 випадків з 1000 розглядатиме прокуратура. З них лише 5 дійдуть до суду. А з цих п'яти 4,6 ґвалтівників потраплять до в'язниці.
Навіть коли суди таки відбуваються, то це процедура далеко не з приємних: кожну деталь з життя позивача ретельно розглядають. Їхню «моральність», сексуальне життя, психічне здоров'я, їхні тіла.
У Франції 11-річну Сару, зґвалтовану 28-річним чоловіком, не визнали постраждалою через те, що вона виглядала «старшою за свій вік» [12] [фр] та спокійно давала свідчення. Тому суд над її кривдником ґрунтувався на [13] [фр] питанні чи давала вона згоду, чи ні.
Нещодавно в одному із судів Західної Європи адвокат ґвалтівника моєї подруги сказав їй, що вона «не хотіла розповідати своєму хлопцеві про зраду з іншим чоловіком, тому й звинуватила останнього у зґвалтуванні». Глузливі зауваження адвоката підсудного глибоко вразили позивачку. Шанель Міллер, позивачку у справі 2016 року за участі студентів Стенфордського університету, адвокат підсудного Брока Тернера назвав [14] [анг] п'яничкою і допік їй цим настільки, що вона покинула [15] [анг] судову залу.
В той час, як щонайменше 5 випадків зґвалтувань з 1000 закінчуються арештом, одну із шести жінок [16] [анг] у США щонайменше раз у житті ґвалтували. У Франції ця цифра — одна із 10 [17] [фр], а у Бельгії — одна з 5 [18] [фр].
Коли прокручуєш цю статистику в голові, гортаючи списки своїх друзів у фейсбуку — то розумієш, як жахливо робити такі підрахунки. Окрім цієї статистичної вправи, люди ще більше не бажають задумуватись над тим, скільки їхніх друзів та родичів є ґвалтівниками. Якщо шість жінок щонайменше один раз в житті ґвалтували, то у всіх нас серед наших близьких і рідних є щонайменше один ґвалтівник. І скільком із них висунули обвинувачення, взяли під варту та засудили?
Уявлення про ґвалтівника як про збоченця-самітника у кращому разі є неточним, а в гіршому — згубним. Така думка не дає нам навіть уявити, що будь-хто з талановитих, добрих та щедрих людей може когось зґвалтувати.
Тим часом шлях до одужання є дуже нелегким — від посттравматичного стресового розладу до депресії та розладів харчування. В процесі одужання трапляється, як повний зрив, так і надзвичайна стійкість організму. Говорячи про мене та багатьох моїх друзів — ми не забули, а лише навчилися триматися і жити далі з нашим постаждалими «я».
Більше інформації та ресурсів про сексуальне насильство можна отримати на сайті Національної мережі з питань зґвалтувань, насильства та інцесту в США [ [19]анг].