Малюнок Ершата Абдулехіда, який показує уряд КНР у вигляді червоного дракона та чоловіка у традиційній центрально-азіатській шапці та синій сорочці, що символізує рух за незалежний Східний Туркестан [1] [укр]. Використовується з дозволу
Починаючи з 2017 року [2] [анг], уйгурська спільнота, яка проживає в КНР, піддається посиленим переслідуванням й невибірковому ув’язненню зі сторони китайської влади. Ця політика расової й релігійної дискримінації спонукала багатьох молодих уйгурів виїжджати з Китаю і залишатись у вигнанні, здебільшого в інших мусульманських країнах, таких як Єгипет, Туреччина [3] [анг] та Малайзія.
11 мільйонів уйгурів [4] [укр], які проживають у західній провінції Синьцзян [5] [укр] в Китаї є мусульманською тюркською нацією, яка більш систематично піддається переслідуванням зі сторони Пекіна відколи до влади у 2012 році прийшов Сі Цзіньпін. Їх, в основному називають «сепаратистами» [6] [анг] чи просто «терористами» [7] [анг]. У китайському дискурсі, враховуючи заяви уряду й засобів масової інформації, уйгури не мають основних прав людини [8] [анг], зокрема свободи віросповідання, пересування, а також права на власну рідну мову.
Переслідування уйгурів набуває різноманітних форм: тюремне ув’язнення дуже часто із суворими вироками на термін понад 10 років, а останнім часом – заслання у табори, де за різними свідченнями й джерелами, знаходиться понад 1 мільйон уйгурів [8] [анг], а також інших мусульманських меншин. Враховуючи таємний характер таборів, Китай наполягає на тому, щоб їх вважали центрами професійного навчання [9] [анг]. Важко назвати точні цифри, але за неофіційними даними, там загинули сотні [10] [анг], а можливо, й тисячі людей. Детальнішу інформацію можна знайти у базі даних жертв Синьцзяну [11] [анг].
Global Voices взяла інтерв’ю в Ершата Абдулехіда, 22-річного уродженця Хотана, міста, яке розташоване у пустелі Такламакан в Синьцзяні. Зараз Ершат знаходиться у Туреччині в якості біженця, а його батько й старший брат – у Китаї засуджені до 18 й 10 років відповідно. Ершат не може повернутись у Китай, оскільки він навчався в Єгипті, країні, яку Пекін включив у перелік із 26 так званих «чутливих» країн [12] [анг]. Це означає, що будь-який уйгур, якому пощастило мандрувати, займатись бізнесом чи навчатись в таких країнах після повернення у Китай буде викликаний на допит [13] [анг] й часто піддається переслідуванням, іноді його кидають до буцегарні або відправляють у табір.
Інтерв’ю було проведене по телефону в Уйгурі й відредаговане задля лаконічності.
Global Voices (GV): Чому ви вирішили поїхати до Єгипту?
Ершат Абдулехід (ЕА): Я просто хотів дізнатись більше про мою релігію іслам. Мій план полягав у тому, щоб навчатись, а після того повернутись додому. Коли у 2015 році я поїхав до Єгипту на навчання, в цьому не було абсолютно нічого незаконного. Мій батько Абдулехід Юм супроводжував мене до Єгипту, а після того повернувся додому в Хотан у Синьцзяні, де успішно продавав автомобільні комплектуючі. Мій старший брат Абубекір Абдулехід також працював у сімейному бізнесі. У лютому 2016 року Абубекір приїхав до Єгипту, щоб погостювати у мене на два тижні.
GV: Що з ними трапилось?
EA: Вони були заарештовані на початку 2017 року, але ми не отримали жодної інформації щодо причини цього арешту, тому у мене є своя власна теорія. Єдина причина – це те, що мій батько покараний через моє навчання у Єгипті. А мій брат через те, що приїхав до мене в Єгипет. Крім того, китайська влада останніми роками переслідує багатьох заможних та успішних уйгурів [14] [анг], і мій батько – яскравий цьому приклад. Уся моя родина знає, що вони обидва утримуються у в’язниці в Урумчі [15] [укр] (столиця Синьцзянського району). У нас немає інформації про стан їх здоров’я та в чому їх звинувачують, і я особливо хвилююсь за свого брата, оскільки за місяць до арешту він переніс операцію на нирках.
GV: Як ви підтримуєте контакти із своєю родиною у Синьцзяні?
EA: Зараз я повністю відрізаний від них. Мої родичі видалили нас із друзів у Wechat [16] [укр] (мобільна платформа для обміну текстовими та голосовими повідомленнями) і в поточній ситуації, я також занепоєний тим, що вони можуть зазнати переслідування зі сторони влади, якщо спробують з нами вийти на контакт. У червні 2017 року я переїхав із мамою та сестрою, які відвідували мене, з Єгипту до Туреччини. Це єдина сім’я, з якою я зараз спілкуюсь.
GV: Як вам тепер живеться у Туреччині?
EA: Тут я вивчаю соціологію, але мені дуже важко займатись нею на практиці. Багато уйгурських студентів у Туреччині зіштовхуються із подібною ситуацією: ми дуже зворушені тим фактом, що нас розлучають з батьками, і ми не можемо з ними налагодити контакти. Ми живемо у жахітті. Ми постійно хвилюємось й відчуваємо відчай. Дійсно важко зосередитись на наших соціологічних дослідженнях в такій ситуації. Для мене майбутнє виглядає дуже похмурим і я не можу нормально жити.
Малюнок Ершата Абдулехіда, який показує святкування Рамадану в Китаї. Використовується з дозволу.
GV: Як ви вирішили стати активістом у справі уйгурів?
EA: Після початкового шоку й відчаю, дізнавшись про арешти мого батька й брата, я не знав, що робити далі. Я хотів вірити, що усе це просто страшний сон. Після того, як минуло два роки без будь-яких новин від них, мені захотілось записати для них відеозвернення. Але мама зупинила мене. Вона боялась, що після цього ситуація стане ще складнішою. Станом на 2020 рік у нас все ще немає новин, тому мама дозволила мені все-таки записати відео. З цього часу я опублікував уже декілька роликів. Крім того, я почав малювати карикатури, як ще один метод звернути увагу на цю проблему.
Ось одне із прохань Ершата [17] [анг] про визволення його родичів на YouTube: