Floyd's Pelican Bar, Блек-Рівер, Ямайка. Фото Карла Стентона (CC BY-NC-ND 2.0).

Оригінальна версія [анг] цієї статті була опублікована у блозі Petchary.

«Якщо бруд, то бруд.»

У психології громадян Ямайки є фатальна риса. Іноді наступає момент, коли вони знизують плечима й кажуть: «Ось так» (так склалось).

В епоху COVID-19 ця тенденція набула ще більшого поширення. «Бруд» означає смерть. Як зазначено у цьому вислові (яких багато серед інших старих ямайських прислів’їв), вам доведеться коли-небудь померти. Помрете ви від голоду чи від економічної кризи або ж від вірусу, це одне й те саме. Дехто погоджується з тим, що «давайте ризикнемо і подивимось в обличчя вірусу. Принаймні, у нас, хоча й небагато, але будуть гроші. Якщо ми помремо, то помремо».

У мене є таке відчуття, що уряд Ямайки нещодавно також прийшов до аналогічного висновку й рухається в цьому напрямку. Зрештою, адміністрація Холнесса (прем'єр-міністра Ямайки, – ред.) знаходиться між дияволом і глибоким синім морем. Це «збалансовує життя й засоби до існування», на кшталт стереотипу про COVID. Проте, з низки причин це не може вічно підживлювати економіку Ямайки, особливо її значний тіньовий сектор. Можливо, усі відчуватимуть лють, навіть спостерігатимуться безлади. Відчувається безнадія. Я впевнена, що представникам влади про це кажуть щодня – «Чому, я голодний!». Це пролунає різко, але така правда життя. А згодом на горизонті вибори. Так, що «баланс» змінився.

Таким чином, брифінг для преси в адміністрації прем’єр-міністра в ніч на 12 травня був критичним й матиме серйозні наслідки. Схоже, ми дійшли до тої межі, коли економіка, і зокрема, наш малий бізнес, більше не витримують. Незалежно від того, коли ми вийдемо з карантину й дозволимо грошам впасти, де тільки можна. Хоча, насправді, ми ніколи повністю не закривали економіку, однак малий бізнес, таксисти та інші, які живуть на межі бідності, продовжують надзвичайно страждати.

Поточна ситуація невдовзі зміниться: місця, де збираються люди, зачинились, за винятком супермаркетів і особливо благословенних «ВРО» (колл-центрів). Туристична індустрія перебуває в комі, як і пов’язані сфери. Міністр туризму Ямайки Ед Бартлетт заявив на прес-конференції, що незабаром оголосять дату відкриття сезону, яка буде узгоджуватись з відкриттям наших кордонів. Туристична криза викликана рішенням нашого неохочого уряду щодо закриття туристичної індустрії, 95% якої знаходиться на карантині, разом із рейсами авіакомпаній та круїзних лайнерів.

Міністерству охорони здоров’я виділили лише п’ять чи десять хвилин на прес-конференції, а головний лікар, як зазвичай, випромінював спокій та впевненість. Інша частина двогодинного заходу була присвячена детальному роз’ясненню прем’єр-міністром меж карантину у віддаленій місцевості Санта-Марія у районі міста й затоки Анното; а також роз’яснення тривалості комендантської години, яка була пом’якшена (з вечора середи у нас буде дві додаткові години волі ввечері й додаткова година зранку, тобто з 20:00 вечора до 5:00 ранку); і дуже детальне пояснення міністра фінансів щодо процедури розподілу допомоги найбільш вразливим верствам населення. З питань журналістів можна було дізнатись багато корисної інформації й почути ухиляння від відповідей.

Після цього прем’єр-міністр Ямайки Ендрю Холнесс оголосив про своє рішення відкрити церкви й кав’ярні, за підсумками зустрічі із церковними ієрархами. Вони будуть відкриті на «випробувальний термін» у два тижні. Як кажуть на Ямайці, біля кожної церкви є кав’ярні (чи навпаки).

Ясна річ, що зусилля із забезпечення соціального дистанціювання не були дуже успішними й два місця, де люди зазвичай пересуваються й спілкуються, як їм подобається, – це церкви й кав’ярні, які зрештою і є основними точками соціальних контактів. За словами прем’єр-міністра, на Ямайці є щонайменше 10 000 кав’ярень (і я впевнена, що це занижена оцінка), і Бог знає, скільки церков. Я чула, що близько 2000-3000. Знову ж таки, їх може бути і більше.

На думку спадає так багато банальних й небанальних запитань: як люди будуть випивати в масках? Хіба в деяких кав’ярнях немає кухні, де готують їжу, а люди сідають і їдять? Люди дійсно будуть чинити опір своїм бажанням сісти за стіл й зіграти в доміно? Невже парафіяни не будуть обійматись чи потискати один одному руки? Як будуть стежити за цими кількома тисячами закладів й хто буде забезпечувати виконання розпоряджень, які з точки зору людської поведінки, уже постійно ігноруються широкими верствами населення?

Наприклад, в таких місцях, як ринки [анг] й біля офісів Western Union в різних містах країни – грошові перекази з-за кордону є рятівним колом для багатьох ямайців – люди продовжують штовхатись у натовпах. І я б висунула дику гіпотезу на основі побаченого у телевізійних репортажах та під час прогулянок на вулиці: лише 30% населення носять маски і здебільшого неправильно.

Усе, що уряд може зараз зробити, – це «благати» й «пропонувати», щоб ямайці поводили себе відповідально й розумно, дотримуючись правил, щоб ми усі навчились «жити з COVID-19». Проте, багато з нас не будуть чи не можуть виконувати ці настанови. Зміна поведінки в оркестрі – це тривалий високотехнологічний процес, який розчаровує. Це не відбудеться спонтанно. Звичайні вказівки для людей під час прес-конференції, яку половина населення навіть не дивились, не будуть мати жодного ефекту.

Як-тільки все відкриється після карантину, усе повернеться до норми. Я не вірю, що це буде нове нормальне життя – просто нормальне. Ми майже досягнули мети.

Було багато розмов про «керування» вірусом. Слухайте, місте Холнесс та інші, у мене є для вас новини. Одна річ, яку ми дізнались за цей час полягає в тому, що люди не керують вірусами – вірус керує нами. Все, що ми робимо, це намагаємсьо не відставати, пристосовуватись, реагувати – й деколи ми просто обмірковуємо все з надією і у молитві. Навіть президент США Дональд Трамп, який справді вірить, що він якийсь бог чи король, спостерігає за тим, як вірус розповсюджується у Білому домі, і він нічого не може з цим вдіяти.

Ми можемо мати усі плани на світі, й думати, що усе під контролем, але, як кажуть громадяни Ямайки, «життя й час все покажуть».

А поки що задумаємось над плакатом, який сьогодні тримали біля мерії Флориди під час акції протесту: «Труп уже не є клієнтом».