Фотографія Габріеля Васкеза/Flickr (CC BY 4.0)

Ця стаття Еріка Уерта Велаcкеза вперше була опублікована на сайті Comunicares [ісп], а відредагована версія розміщена у Global Voices з дозволу автора.

Під час пандемії COVID-19, новини, особливо ті, що стосуються галузі телекомунікацій, у якій я працюю, здається розкривають, що пост-COVID-а «нова норма життя» є саме тим місцем де інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) відіграють значну роль. Особливо завдяки найбільш моторошним сферам пов'язаним зі стеженням, таким як штучний інтелект.

Здається, ми здатні вижити завдяки Amazon або надзвичайній можливості що усі наші рухи відстежуються через наші мобільні пристрої, або з допомогою ІКТ, діти можуть продовжити відвідувати заняття, не залежно від того чи є досвід корисним чи ні.

Але нова норма не має бути продиктована монополіями інформаційних технологій та їх міркуванням щодо переваг 5G, штучного інтелекту та великих даних. Нова реальність може бути тим, що зближує нас з природою, і місцеві та сільські спільноти є гарними знавцями що можуть допомогти нам у досягненні цієї мети.

Мені пощастило працювати з місцевими громадами у Мексиці, через перебування у карантині у сільській місцевості. Стійкість цих спільнот, не до вірусу, але ж до тяжкого періоду створеного пандемією, вражає. Багато хто з них продовжує вести своє повсякденне життя без значних змін (окрім забезпечення безпеки їхніх громад від втручання сторонніх осіб).

Фото населеного пункту у Санта Марія Явіче, Оахака, Мексика, зроблено Еріком Уертом Велаcкезом.

Коли якісь журналісти стурбовано говорять мені, що діти з місцевих спільнот не мають доступу до інтернет-мережі,  щоб продовжити власне шкільне навчання у звичних умовах, я запитую себе: як я можу їм пояснити, що, насправді, для дітей це є гарною можливістю отримати важливі для подальшого життя знання, яким можуть їх навчити громади; наприклад, таке як вирощування мільпи (орне поле), розуміння природи, мистецтва та збереження територій?

Стійкість спільнот до ізоляції заданої як результат пандемії не ґрунтується на їх системі зв'язку. Дійсно, в них найгірший інтернет-зв'язок, у більшості випадків, але це базується на їх стилі життя. У минулому усі ми були ближче до таких реалій життя, але,на жаль, ми відходимо від цього, та навіть переконуємо багато громад залишити це далеко позаду.

Наскільки нам відомо, коронавірус, який поширює захворювання COVID-19, безпосередньо пов'язаний з впливом на екосистеми та винищенням диких особин, споживанням тварин, як ,наприклад, кажанів, необхідних для обпилкування рослин.

В останні роки погіршилося становище з вирубування лісів та джунглів. Світові лідери, такі як президенти Бразилії та США, наприклад, відмовилися від обговорення, вважаючи, що було б принаймні чемним говорити про проблему захисту навколишнього середовища. Замість цього, вони відверто підтримують дії, що передбачають знищення лісів та джунглів різними можливими способами: вирубка, викорчування, гідророзрив, трубопроводи, енергетичні проєкти.

Я мрію про нову норму, що створить міський розвиток, який віддає пріоритет збереженню дикої природи, будує біологічні коридори та встановлює зразки будівництва з великою часткою зелених насаджень або заповідників. Вона б створила модель, де життя має пріоритет, але не тільки у політиці, але й у науці, в інженерних та архітектурних коледжах, у школах та в медіапросторі, створюючи нову соціальну ідею зростання, де збереження екосистем громад цінується більше за викорчування, урбанізацію та туризм.

Ліс у Гватемалі. Фото зроблено Меліссою Відою, використано з дозволу автора.

Ще один аспект про який дізнаємося від міських народів — це невичерпне виробництво їжі. Люди у містах значно віддалені від джерел їжі, яку вони споживають. Це стало причиною втрати кулінарної культури країни, що призвело до менш різноманітного харчування або додання у їжу рафінованих продуктів та жирів, які схильні спричинити ожиріння, діабет, та гіпертонію. Під час цієї пандемії, дані фактори тісно пов'язані з високим рівнем смертності від вірусу у Мексиці.

Я уявляю собі нову норму з міськими садами у кожному кварталі, де люди, які не мають вільного місця вдома, можуть попросити земельну ділянку для вирощування їжі у вигляді невичерпного джерела. Я відвідав два схожих місця у Вашингтоні та Стокгольмі, та я впевнений що багатьом людям сподобалась би ідея мати щось подібне у наших містах.

Важливо щоб непрацевлаштоване населення було хоча б в змозі прогодувати самих себе. У дослідженнях [анг] доведено що, у наступні десятиріччя, розвиток штучного інтелекту та автоматизації спричинить втрату 47 відсотків професій у США та близько 70 відсотків – у таких країнах як Індія та Таїланд.

Я також гадаю, що потрібно по-новому розглянути роль агрокультурних ділянок поблизу міст, щоб захистити їх від урбанізму та розпізнати їх економічну та культурну вагу, як першоджерело їжі, яку ми споживаємо у містах.

Міський сад у Сан-Дієго, США. Фото зроблено користувачем на ім'я Osbornb/Flickr (CC BY 2.0)

Іншою особливістю нової реальності є радикальна зміна в освіті, яка мала найгірші результати під час цієї пандемії. У той час коли у Мексиці було найважливішим збільшити кількість аудиторних годин, у північних країнах шкільний та робочий день був зменшений таким чином, щоб люди могли проводити більше часу з родиною; результат такого підходу мав успіх [анг], разом з підвищенням рівня навчання.

Я уявляю собі менш нав'язливу освіту, що розпізнає незліченні знання, які існують у спільнотах та відкриває простір для його здобуття. Я мрію про менш відчужену школу, яка замість нав'язливих знань, встановлює діалог, що дозволяє різним культурам збагачувати один одного.

Наприкінці, я вважаю, що нова норма життя потребує нову міську архітектуру. Ще один урок про який дізнаємося від міських та сільських народів стосується їх поселення, яке складається з міської зони та зони посадки. Будинки малі, але двори достатньо великі, щоб саджати овочі, займатися худобою та гратися з дітьми. Ізоляція у цих районах може бути досить приємною, беручи до уваги те, що існують також сільськогосподарські угіддя, про які я вже згадав раніше.

Город. Фото зроблено Карлосом Замбрано/Flickr (CC BY-NC-ND 2.0)

Навпаки, міста дедалі частіше проявляють ознаки перенаселеності, сучасні будинки для людей з високим рівнем доходу нагадують готелі, які для людей з малою зарплатнею виглядають як в'язниці, та лише декілька з них мають зелені ділянки, але ж і вони дуже невеликі.

Нова реальність давала б більше зелених ділянок у кварталах, більше парків, кращий захист міських лісів, та новий план містобудівництва у якому усі розвинені землі мають зелені насадження.

Теперішня криза наводить світ на проблеми викликані головною парадигмою цивілізації, вирішення якої не може бути знайдене у технології, що підтримує її обґрунтування та яка наразі розглядається, як панацея. Навпаки, нам слід шукати відповіді у стилі життя, що існує у місцевих народів та який дозволяє їм виживати протягом тисячі років, разом з екосистемами, що вони населяють.