[1]Руїни демонтованого промислового заводу в Лисичанську Луганської області, Україна. Фотографія надана Олександром Кучинським.
Схід України зазвичай постає в суспільній уяві як сузір'я вугільних шахт, заводських мегабудівництв і шахтарських міст, розташованих серед запорошених степів і рідкісних водоймищ. Але індустріальна історія регіону почалася зовсім недавно: хоча індустріалізація багатого на корисні копалини степу на сході України відбувалася в XIX і XX століттях, вона стала визначальною межею для високоурбанізованого регіону з населенням понад 3 мільйони осіб. Проте, складна історія, ідентичність і естетика регіону вимагають більш уважного вивчення.
Зовсім недавно ландшафт Донбасу зіткнувся з «подвійними викликами деіндустріалізації і військової агресії» [2] [анг]. Збройний конфлікт з Росією, який почався у 2014 році і призвів до окупації значної частини Донецької і Луганської областей російськими і проросійськими силами, викликав переміщення мільйонів місцевих жителів і привернув безпрецедентну увагу до Донбасу, розмістивши його топоніми на перших шпальтах світових ЗМІ. Це також надало можливість місцевим активістам [3] [анг], письменникам [4] [анг], поетам [5] [анг] і художникам оскаржити спрощене стереотипне уявлення про свій регіон серед широкого загалу.
Інстаграм-акаунт «Індустріальний рай» [6] [укр], створений художником із Сєвєродонецька [7] [укр] Олександром Кучинським, пропонує багате візуальне полотно, що зображає «розколотий регіон» через ретельно підібрану колекцію поточних фотографій, знайдених зображень і ефемерів (з радянських плакатів) від промислового дизайну до листівок), а також архівні зображення з минулих епох. Сам Кучинський бере участь [8] [укр] в художніх експедиціях закинутими промисловими зонами і досліджує інфраструктуру мономіст [9] [рос]. Його власне мистецтво, за словами [10] [укр] арт-куратора Дмитра Чепурного, свідчить про «протиріччя, пов'язані з індустріальною спадщиною, естетикою розкладання і людським існуванням в цьому контексті».
Для Global Voices я взяла інтерв'ю в Кучинського про його натхнення для цього проекту і роздуми про мінливу ідентичність Донбасу.
Таня Локот (ТЛ): Чому ви обрали саме цю назву для свого акаунта в Instagram?
Олександр Кучинський (OK): The name was born before the project itself. It is an allusion to the myth of the “socialist heaven” that the Soviet propaganda used to represent Donbas. This region was oversaturated with industry and for the past 30 years has suffered from an acute crisis of deindustrialisation. On top of this there is now the war with Russia, which has deepened the crisis and exacerbated the destruction of the region’s economic potential. Today Donbas can more accurately be called a “post-industrial hell”, and there is a degree of irony in this as well.
Oleksandr Kuchynskyi (OK): Назва з’явилася раніше за сам проект. Це алюзія на міф про “соціалістичний рай”, яким радянська пропаганда репрезентувала Донбас. Цей регіон був перенасиченим промисловістю і останні 30 років потерпав від сильної кризи, пов’язаної з деіндустріалізацією. Зараз до цього ще додалася війна з Росією, яка поглибила кризу та прискорила руйнування його економічного потенціалу. Зараз Донбас скоріше можна назвати пост-індустріальним пеклом, і в цьому також є деяка іронія.
ТЛ: В описі акаунта це називається «портрет розколотого регіону» [sic]. Яка була ваша мета під час його створення і як це змінилося з плином часу?
OK: When I first created the account (on VK, before Instagram), I didn’t have any particular aim. That took shape later, when I understood that this region actually has quite a complex but poorly researched history. Donbas is heterogeneous and diverse, it is home to a multitude of different ethnic groups and religious communities. The local inhabitants of neighbouring towns or villages can be quite different from one another, depending on where they live: in a miners’ town, a large industrial centre or in a village. Donbas is “split” not only because one part of it is currently occupied by Russia. It is split in mental, religious, cultural terms. The conflict between the older soviet generation and the younger, more progressive one is especially evident here. With the start of the war, we have seen people develop a demand for examining this land and a need to learn more about its history and culture beyond the commonly known myths and stereotypes. Those were formed in Soviet times and often dominate the information space as well as the conscience of the local residents. I approach this as a kind of puzzle with lots of blank spots that one must put together and understand what those blank spots need to be filled with.
ОК: Коли я створював акаунт (ще до Інстаграму, у ВК), у мене не було ніякої особливої мети. Вона сформувалася пізніше, коли я зрозумів що цей регіон насправді має дуже складну та маловивчену історію. Донбас є неоднорідним та строкатим, тут проживає багато різних етнічних груп та релігійних громад. Тутешні люди з сусідніх міст або сел можуть сильно відрізнятися один від одного, в залежності від того де саме вони живуть: у шахтарському містечку, крупному промисловому центрі або селі. Донбас є роз’єднаним не тільки через те, що одна його частина зараз окупована Росією. Він роз’єднаний ментально, релігійно, культурно. Особливо гострим тут є конфлікт між старим радянським та молодим прогресивним поколіннями. З початком війни у людей з’явились попит на вивчення цього краю й потреба пізнати його історію та культуру поза загальновідомими міфами та стереотипами, які були сформовані ще в радянські часи й досі дуже часто є домінуючими в інформаційному просторі й у свідомості самих місцевих жителів. Я сприймаю це як своєрідний пазл з безліччю білих плям, який треба скласти та зрозуміти, чим ті білі плями треба заповнити.
ТЛ: Які загалом існують найбільші стереотипи про Донбас та Східну Україну? Ваш проект прагне вирішити їх і яким чином?
OK: There is a thesis arguing that Donbas and the East of Ukraine are a kind of “cultural wasteland” where the local population has been completely Russified. This derogatory stereotype was actively cultivated in the years since Ukraine’s independence thanks to some of the people influential in the cultural sphere. To my mind, this really showed their ignorance and quite a superficial understanding of what the region is really like. In recent years, Russia has also actively promoted the idea of a “Russian-speaking and [Christian] Orthodox” East, completely ignoring the fact that neither the Russian-speaking nor the Ortodox community here are the largest or the most dominant. At various times in the past, adventists, baptists, protestants made their home here. During tsarist times, there were numerous German, Belgian, French and Wallonian colonies here, and they have definitely left their mark on the development of the region.
The name “Donbas” itself is an acronym for the Donetsk coal basin, and the area is most frequently associated with the mining industry. But a large chunk of the local economy was composed of heavy engineering industry, scientific and technical research institutions, metallurgy, chemical industries, agriculture, pottery and ceramics, and many other branches of industry. I try as much as possible to cover all these topics and to share content and materials that the lay audience isn’t aware of.
OK: Щодо Донбасу та сходу України існує теза про те, що це територія “культурного пустища”, в якій населення є повністю русифікованим. Цей дерогативний стереотип активно культивувався в роки незалежності, зокрема завдяки деяким діячам культури, які, на мою думку, тим самим показали своє невігластво та поверхневе розуміння того, що з себе представляє цей регіон насправді. Також останні роки Росія активно просуває тезу про “російськомовний та православний” схід, ігноруючи те, що ані російськомовна, ані православна групи не є тут найбільшими чи домінуючими. На Донбасі свого часу селилися адвентисти, баптисти, протестанти. За царських часів тут було безліч німецьких, бельгійських, французьких та валлійських колоній, які безумовно залишили свій відбиток в розвитку регіону.
Сама назва “Донбас” є скороченням від Донецького вугільного басейну, і найчастіше цей край асоціюють саме з вугільною промисловістю. Проте значну частку економіки тут складали важке машинобудування, науково-технічні та дослідницькі інституції, металургія, хімічна промисловість, сільське господарство, виробництво кераміки та безліч інших галузей. По можливості, я стараюсь охоплювати всі ці теми та показувати невідомі широкому загалу матеріали.
ТЛ: Донбас часто зображується в ЗМІ як «індустріальне серце» України. Як ви гадаєте, наскільки обмеженим є розуміння історії і сучасності регіону, особливо для людей, які там живуть?
OK: [Donbas] isn’t the only industrial region in Ukraine, so we have several “hearts”. But in the region, the atmosphere of “exceptionality” was insistently promoted for quite a long time. And this was happening in parallel with the gradual, but quite shocking deindustrialisation. Lots of people were left without jobs as the mines and factories shut down. For many Donbas monotowns and settlements this was a dead-end situation. Several regions quickly turned into quite depressing places. In some mining towns people would barter coal mined in kopanky (illegal mines) [for other goods – GV], simply because no one had any currency.
Donbas is never described as an agricultural land, even though there is virtually no “wild field” [uncultivated land – GV] left here, apart from several wildlife reserve zones. Before industrialisation, there were scores of Cossack [13] settlements here and the rural culture was dominant, but it hasn’t simply disappeared with the arrival of European capital and the further development of industry. Donbas villages suffered significant losses during the Holodomor [14] [man-made famine – GV]. But many people living in cities were conditioned by propaganda that there was no Holodomor in Donbas. Sure, there was no famine in cities. But in villages, there was. And as for the “industrial heart” of Ukraine, most of the largest industrial objects in the regions have been destroyed, so this heart isn’t beating as strongly today.
OK: Це не єдиний індустріальний регіон України, тож “сердець” у нас декілька. Але на Донбасі протягом тривалого часу навіювалась атмосфера “винятковості” цього регіону. При тому, що паралельно з цим відбувалась поступова, але дуже шокова деіндустріалізація. Багато людей залишилися без роботи через закриття шахт та заводів. Для донбаських моно-міст/поселень це було безнадійною ситуацією. Багато районів швидко стали вельми депресивними місцями. В деяких шахтарських містечках люди навіть обмінювалися бартером вугіллям з копанок, бо в людей просто не було валюти.
Ніколи Донбас не описують як сільськогосподарський край, хоча “дикого поля”, як його ще називають, тут майже не залишилося окрім невеликих відсотків заповідних зон. До індустріалізації тут було безліч козацьких поселень та переважала сільська культура, проте через появу європейських капіталів та подальшу розбудову промисловості вона нікуди не зникла. Значних втрат донбаські села зазнали під час Голодомору. Однак багатьом людям з міст за роки пропаганди нав’язали думку що Голодомору на Донбасі не було. У містах голоду не було, так. Але в селах – був. Щодо “індустріального серця” України – більшість найкрупніших промислових об’єктів регіону вже знищено. Серце це вже не б’ється так сильно.
ТЛ: Де і як ви знаходите контент для акаунта? Як ви обробляєте зображення?
OK: I find most of the content online in various places: local public pages, blogs, news websites. Some of the content I create myself thanks to the many discoveries related to the region and the findings from our field trips to the many local spots and districts. The images I publish can be divided into several groups: photos of slag heaps, industrial or derelict objects; artifacts and print ephemera related to Donbas; photos from past centuries, art and natural or environmental objects. I also have plans to publish more posts about prominent individuals from the region.
OK: Більшість контенту знаходжу в інтернеті на різних ресурсах: локальних публічних сторінках, блогах, новинних сайтах тощо. Деякий контент створюю сам завдяки знахідкам, пов’язаних з регіоном та експедицій по різним місцям і районам. Зображення що публікуються можна розділити на декілька груп: фото териконів, промислових та закинутих об’єктів; артефакти та друкована продукція, пов’язані з Донбасом; фотографії з минулих століть, мистецтво та природні об’єкти. Також в планах робити більше публікацій про видатних людей з цього регіону.
ТЛ: Багато з ваших зображень з минулого. Чи відображає це певну ностальгію за минулими часами? Або це більше схоже на те, що багато хто називає «порнографією руйнування» – захоплення розпадом або руйнуванням? Або тут є щось ще?
OK: The past is inseparable from the present. I can’t feel nostalgic for the past century since I didn’t spend all that long in it, but the photos from the past help me understand why this region is the way it is today. We have a huge number of derelict objects, most of which are quite impressive in scale, but they disappear very quickly. In Lysychansk [16] (a city in Luhansk region), for instance, for the past four years they’ve been dismantling several large industrial enterprises. In their place there is now a field of crumbling reinforced concrete. Places such as these vanish from human memory incredibly fast. I would like to at least preserve a snapshot of them.
OK: Минуле є невід’ємною часткою сьогодення. Я не можу ностальгувати за минулим століттям, бо прожив там надто мало, але фотографії минулого допомагають мені зрозуміти, чому цей регіон зараз такий який є. У нас величезна концентрація закинутих об’єктів, частина з яких є вражаючою за своїми масштабами, але вони дуже швидко зникають. В Лисичанську, наприклад, останні десь роки чотири демонтують декілька величезних підприємств. На їх місці тепер поле битого залізобетону. Такі місця дуже швидко зникають з людської пам’яті. Мені б хотілося їх хоча б зафіксувати.
ТЛ: Те, що відбувається зараз на Донбасі, як це зображується і зберігається в історії, як неминуча війна, збройний конфлікт, окупація і насильство. Яким чином, ви відображаєте це у своєму акаунті?
OK: Sometimes I do publish photographs about the war and its consequences, but I mostly give preference to other content. Especially those that explain why this violence and this war became possible here. To my mind, this is just as important in order to understand the current predicament.
OK: Часом я публікую фотографії про війну та її наслідки, однак більшої переваги надаю іншим матеріалам. Зокрема тим, які пояснюють, чому це насилля та війна стали тут можливими. Як на мене, це не менш важливо для розуміння сьогоднішньої ситуації.
ТЛ: Чому ви обрали Instagram як платформу для свого проекту? Хто ваша аудиторія?
OK: Before Instagram, the project existed as a public page on VK – it also hosted articles, local music and films about the region, and all of this turned into quite a hefty archive. After VK was blocked [19] in Ukraine, the number of Ukrainian visitors began falling swiftly, so I ended up moving it to Instagram. While it isn’t an ideal platform, it is quite convenient. The audience for “Heaven” is quite diverse – blue collar and white collar workers, creatives, journalists, historians, activists. The majority of them are Ukrainians, of course (both locals and from other regions), but there are many foreigners as well.
OK: До Інстаграму проект існував у вигляді публічної сторінки в ВК – там також публікувались статті, локальна музика та фільми про регіон і з усього цього вийшов доволі великий архів. Після блокування ВК в Україні кількість українців у пабліку почала стрімко падати, тож згодом я переніс його в Інстаграм. Хоч це і не ідеальна платформа, але вона досить зручна. Аудиторія в “Раю” доволі різна – це люди робочих і творчих професій, журналісти, історики, активісти. Переважна більшість, звісно, є українцями (як місцевими, так і з інших регіонів), але й іноземців теж багато.
ТЛ: Ви сам художник. Чи вважаєте Ви свій акаунт арт-проектом? Як це узгоджується з вашою мистецькою практикою?
OK: At the moment I see this account as more of an archive. Maybe one day it will result in an art project of some kind – this would be a logical attempt to materialise “Heaven” and tell some kind of story. My own practice is intensely connected to Donbas and the East of Ukraine. The fact that I study the region where I live certainly impacts my artistic endeavours as well. Some of the photos I take when walking around the different cities of the Luhansk region I end up using as material for my collages or paintings. I am currently working on two series of artworks: “The thirteenth region” and “Grayness”.
OK: Цей акаунт я зараз розглядаю більше як архів. Можливо, він колись виллється в якийсь мистецький проект – це було б логічною спробою якось розвіртуалізувати “Рай” та розказати якусь історію. Моя творчість сильно пов’язана з Донбасом та сходом України. Те, що я займаюсь вивченням регіону в якому живу, безумовно впливає і на мої творчі проекти. Деякі фотографії, зроблені під час прогулянок по різним містам Луганщини, я використовую як матеріал для своїх колажів або полотен. Наразі в процесі дві серії робіт: “Тринадцята область” та “Сірість”.