Україна: 30 років у пошуках справедливості

Military parade in Kyiv in honor of Ukraine's 30th independence anniversary, August 24, 2021. Screenshot from YouTube.

Військовий парад у Києві з нагоди 30-ї річниці незалежності України, 24 серпня 2021 року. Скріншот з YouTube.

Ця стаття Сергія Гузя спочатку з'явилася на Open Democracy [анг] і републікується як частина партнерства щодо обміну контентом, з невеликими правками відповідно до стилю Global Voices.

24 серпня Україна пафосно відзначила 30-річчя незалежності. Уряд підготував помпезні урочистості, зокрема військовий парад у центрі Києва. І останній місяць українське телебачення транслювало те, що можна охарактеризувати лише як пропагандистські ролики, щоб відзначити цю подію.

Але реальна оцінка ставлення населення до незалежності України не така однозначна, як могло б здатися ззовні. У грудні 1991 року, коли Радянський Союз почав розпадатися, 92 відсотки громадян України проголосували за незалежність на історичному референдумі [укр]. Однак у грудні 2020 року лише 68 відсотків громадян були готові підтримати її, згідно з даними опитування [укр] аналітичного центру Центру Разумкова та Київського міжнародного інституту соціології.

Справді, Центр Разумкова встановив цікавий фактор рівня підтримки незалежності населенням: чим гірша економічна ситуація в Україні, тим менше прихильників незалежності. За тими ж даними, найнижча підтримка незалежності була зафіксована у 2003 році, напередодні Помаранчевої революції [укр] – тоді лише 46,5 % респондентів були готові проголосувати за незалежність.

«Раціональні аргументи зіграли важливу роль у кампанії за незалежність напередодні референдуму в Україні 1991 року», – повідомляє Центр Разумкова. «Основним мотивом агітаційних матеріалів [у 1991 році] була ідея, що Україна виробляє набагато більше, ніж споживає: для досягнення європейського рівня життя Україні достатньо було б звільнитися від тенет Радянського Союзу».

Leaflets in Ukrainian and Russian showing Ukraine's economic power ahead of the December 199 referendum. Source: Narodnyi rukh.

Листівки українською та російською мовами, що демонструють економічну силу України перед референдумом про незалежність у грудні 1991 року. Джерело: Народний Рух.

Ця перспектива відображена у листівках, розповсюджених по всій Україні в 1991 році. Коли порівняти статистику з листівки з сьогоднішніми даними, стає зрозуміло, що виробництво вугілля та цукру скоротилося в п'ять разів, тоді як виробництво сталі та молока скоротилося вдвічі, а виробництво залізної руди та м’яса впало дещо менше.

Американські гірки криз

За падінням цих показників виробництва криється жорстока арифметика сотень і тисяч закритих шахт, заводів і майстерень, зруйнованих великих ферм, мільйонів втрачених робочих місць.

Замість процвітання, на яке сподівалися, Україна знову і знову переживала економічні кризи та соціальні потрясіння. Ці американські гірки криз означають, що країна не встигала вийти з однієї, перш ніж врізались в іншу – щоразу лише встигала пристосуватися до нових умов, а не одужувати. Розпад Радянського Союзу та подальший розпад виробничих ланцюжків по СРСР призвели до зовсім інших результатів, ніж обіцяли українцям.

За останніми даними [укр] Державного комітету статистики України, 67% українців вважають себе бідними, і лише 1% вважають, що вони середнього класу. Ще третина українців не вважають себе бідними, але також не вважають себе і середнім класом.

Це реальність після 30 років ліберальних ринкових реформ, нещадного скорочення значних соціальних гарантій, таких як безкоштовна медицина чи освіта, які сьогодні «безкоштовні» лише на папері. Усі ці роки українська влада говорила про радикальні реформи заради «середнього класу», але лише незначна меншість українців вважає себе частиною цієї групи.

Звичайно, така політика може призвести лише до негативних наслідків. За даними Центру Разумкова, «мобілізація жителів південної та східної України, розчарованих «плодами незалежності», була частиною російського сценарію «російської весни» – коли Росія проводила кампанію з формування громадської думки на підтримку сепаратизму під час революції 2014 року в Україні та її наслідків. І таке ставлення до незалежності в регіоні продовжує існувати і сьогодні.


Замість того, щоб розпочинати реформи для покращення життя бідняків в Україні
, політики та чиновники вважають їх «біомасою» та «жебраками»

Але замість того, щоб ініціювати реформи на користь більшості українців, які живуть бідно, політики та чиновники пропонують образливу риторику, в якій описуються громадяни, незадоволені реформами або які висловлюють ностальгію за кращими умовами життя. Цих людей називають «біомасою» та «жебраками», які не здатні побудувати «навіть собачу будку» або «совєтами», які ностальгують за СРСР.

Ці люди позбавляються політичного голосу через заборони або напади на ліві політичні партії [анг]. Українські закони про декомунізацію [укр], обмеження у використанні російської мови та позасудові заборони опозиційних ЗМІ, звинувачені у проросійській політиці, лише підливають олії у вогонь незадоволених.

Не краща ситуація і в українських профспілках, які також зазнають нападів, коли влада намагається вилучити майно, яке дісталося їм у спадок під час розпаду СРСР.

Український профспілковий рух розколотий, неорганізований і тривалий час не може залучити мільйони своїх членів до будь-яких значущих акцій протесту, навіть коли український уряд намагався позбавити профспілок їхнього впливу або розробляв нове законодавство про працю, яке скасувало б останні соціальні гарантії, відкриті для громадян України.

Внаслідок цього, невдоволення найбіднішої, але найбільшої частини громадян країни перетворюється у стихійні протести, як це було раніше цього року під час «тарифних заворушень» [анг], коли різке зростання витрат на енергію спричинило занепад людей у містах та селах по всій Україні і змусило їх вийти на акції протесту.

Родючий грунт для популістів

Ці протести легко придушуються українською владою, оскільки вони не підтримуються політичними вимогами. Щоб їх придушити, досить тимчасово відхилитися від ринкових принципів, наприклад, подовживши державне регулювання тарифів на електроенергію чи опалення – як це сталося у відповідь на протести проти тарифів.

Це невдоволення також є сприятливим ґрунтом для різних популістських партій та проектів, часто підтримуваних українськими олігархами. Саме це невдоволення привело президента Володимира Зеленського [укр] та його партію «Слуга народу» до влади у 2019 році, коли вони пообіцяли українцям «кінець епохи бідності». Так само, у 2014 році, Петро Порошенко [укр] та його політична партія «Європейська солідарність» (тоді відома як Всеукраїнський союз солідарності) прийшли до влади за мирної риторики швидкого припинення війни з Росією та безкомпромісної боротьби з корупцією.

На жаль, не настав ні мир, ні кінець епохи бідності. І як зараз жартують [рос] вчорашні прихильники та опоненти партії «Слуга народу», здається, що ера бідності закінчилася лише для небагатьох вибраних.

Нам залишається парадокс: незалежно від того, хто виграє вибори в незалежній Україні, замість обіцяного відновлення соціальної справедливості уряди продовжують дедалі жорсткіший курс економічної лібералізації, одночасно намагаючись нейтралізувати своїх політичних опонентів. І цей шлях часто знаходить підтримку серед населення.

Згідно з опитуванням [укр], проведеним у грудні 2019 року агентством Vox Populi, кожен п’ятий українець вважає авторитаризм кращий за демократію. Третина респондентів не бачать різниці між авторитаризмом та демократією.

Кожен четвертий опитаний українець побоюється, що президент скористається надмірною концентрацією влади

У лютому цього року 49 відсотків українців підтримали [укр] закриття трьох опозиційних телеканалів, які були звинувачені владою у проросійському висвітленні. Ці канали – 112 Україна, NewsOne та ZIK – були закриті [анг] Радою національної безпеки і оборони та указом президента без жодного рішення суду. Раніше жоден президент України не наважувався накласти такі позасудові санкції на засоби масової інформації.

Опитування показують, що українці бояться авторитаризму від нинішньої влади. Згідно з опитуванням [укр] дослідницького агентства Info Sapiens у серпні 2021 року, 48% респондентів сказали, що вважають урядові рішення, які суперечать Конституції України, головною загрозою для держави протягом наступних трьох років. В тому ж опитуванні кожен четвертий сказав, що побоюється надмірної концентрації влади в руках Зеленського.

Незважаючи на ці побоювання та падіння підтримки незалежності, опитування показують, що за останні 20 років спротив незалежності також зменшився. За даними Центру Разумкова, за цей період кількість противників незалежності скоротилася з 29,2 відсотка до 12,5 відсотків.

Сьогодні для більшості українців концепція «української незалежності» – і, насамперед, незалежності від Росії – сама по собі стала абсолютною цінністю. І це унеможливлює перспективу відмови від неї, поки це питання залежить від самих українців.

Проте, мрії про соціальний та матеріальний добробут, справедливість та демократію, які лежали в основі референдуму 1991 року, для багатьох залишаються нездійсненими.

Ці мрії, ймовірно, знову будуть заглушені пропагандою або черговим раундом обіцянок світлого майбутнього. Після того, як феєрверк погасне, українці знову зіткнуться з тими ж проблемами, які залишаються невирішеними протягом останніх 30 років.

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.