«‎Ми, афганці, хотіли б сказати усьому світу, що вони залишили нас в ізоляції, наодинці з вовками у нашій країні. Я не розумію, дії США щодо скидання, а тепер поновлення талібського режиму в Афганістані, бо саме американське рішення найбільше вплине на жінок, чиї життя будуть знов зруйновані. Я відчуваю величезний страх перед афганськими митцями, співаками, фінансовими магнатами, які припинять свою діяльність, оскільки це було раніше за часів правління талібів у 1990-х роках», — сказала видатна активістка за людські права в Афганістані Махбуба Серадж, нещодавно виступаючи для TRT World [анг].

Оскільки цього місяця таліби взяли під контроль більшу частину території Афганістану, а Кабул став одним з останніх міст, які протрималися до 15 серпня, терористи завдали хаосу. Президент Ашраф Гані втік [анг] до ОАЕ [анг] після підписання з братами Абдулом Гані угоди про капітуляцію.

Тепер, коли таліби повністю контролюють країну, громадян Афганістану залишили віч-на-віч зі страхом та невизначеністю, оскільки дипломати, та представники міжнародних організацій втікають з Афганістану.

Змучені війною афганці наново переживають події 1994 року, коли таліби напали на уряд тодішнього лідера Афганістану Наджіба, взявши під контроль Кабул силою та встановивши ісламське правління на чолі з Муллою Омаром.

Раптовий вихід США і невдалі переговори «трійки» в Досі [анг] призвели до посилення насильства у цьому районі, нагадавши афганцям про наслідки, які вони зазнали 25 років тому: втрату всієї їхньої соціальної структури та інфраструктури охорони здоров'я, обмеження прав жінок та повне припинення роботи системи освіти.

В результаті багато хто полишає Афганістан, побоюючись того, що на них чекає у недалекому майбутньому. Гюль Мухаммед є одним з таких людей.

Для Гюля, який 7 серпня разом з усією його сім’єю втік з прикордонного з Пакистаном міста Спін Болдак, не було майже ніякого сенсу залишатися, коли озброєні таліби увійшли у місто. Він надто чітко пам’ятає, як за часів попереднього режиму талібів жінок перетворювали на рабів, змушували вступати в шлюби з талібськими солдатами й схиляли до подружньої зради. В інтерв'ю для Global Voices Гюль пояснив:

I saw men with turbans on their heads, and rifles in hands, on their Honda motorbikes in the middle of the night chanting ‘Allah-u-Akbar’ and entering Spin Boldak.  It was then that I decided  to find a safer place for my family. I left for Pakistan, crossing the Chaman border gate. The residents of Spin Boldak knew they could not continue living safely in the area, fearing that the Taliban had come with the similar intentions that they had in the past.

Я бачив чоловіків у тюрбанах на головах і з гвинтівками в руках верхи на мотоциклах Honda серед ночі, які співали «Аллагу-Акбар» і входили у Спін Болдак. Саме тоді я вирішив знайти безпечніше місце для своєї родини. Я виїхав до Пакистану, через прикордонні ворота Чаману. Мешканці Спін Болдака знали, що не зможуть вже безпечно жити в цьому районі, побоюючись, що таліби прийшли з тими самими намірами, з якими вони приходили раніше.

Гюль переїхав до Пакистану разом з дружиною та п’ятьма дітьми, та з дружинами його братів та їх трьома дітьми. Там він отримав допомогу від людини на ім’я Бахтіяр, власника салону мотоциклетних шин. Гюль пояснив, що жінки привезли з собою прикраси та тканини, з допомогою яких родина має намір зводити кінці з кінцями в Пакистані. «Зараз я поїду до столиці Белуджистану Кветти, а згодом до Карачі, де я маю намір зупинитися у будинку моєї дочки, яка живе там з чоловіком», — пояснив Гюль, відпочиваючи з сім'єю від палючої спеки всередині автосалону.

Бахтіяр допоміг Гюлю, забезпечивши йому автомобіль, що відвіз сім'ю Гюля до Кветти. «Сім'я афганців прибула сюди у відчаї, шукаючи безпеки. Я забезпечив цю родину їжею та притулком», — сказав Бахтіяр для Global Voices.

Родина Гюля — це лише одна з багатьох сімей біженців, які вірогідно переїдуть до Пакистану та інших сусідніх країн, якщо діалог між талібами, адміністрацією та керівництвом талібів, що знаходяться у Досі, не сприятиме підписанню мирної угоди для країни.

Становище афганських жінок

Однією з соціальних груп, які найбільше постраждали від десятилітніх війн, є афганські жінки, які зараз стикаються з новою суворою реальністю. Вони побоюються, що втрата їхнього способу життя та їхнього доступу до освіти разом із повним порушенням основних прав — це те, що чекає на них під час руху «Талібан».

У лютому минулого року, задовго до розгортання нинішньої кризи, у Кабулі відбулася загально жіноча пресконференція. Серед запрошених гостей була член парламенту Фавзія Куфі, виконавчий директор організації афганських жінок Мері Акрамі та Палваша Хасан з афганського жіночого освітнього центру.

Під час пресконференції жінки вимагали «негайного, довгострокового та безумовного припинення вогню» та припинення вбивств цивільного населення, цілеспрямованих вбивств, сексуального рабства жінок та практики примусового шлюбу з бійцями «Талібану».

Жінки також вимагали гендерної рівності на мирних переговорах, підкреслюючи, що в іншому випадку можуть статися разючі зміни у свободах для дівчат і жінок, особливо якщо таліби керуватимуть країною за відсутності будь-якого контролю.

Виступаючи на тодішній пресконференції, Пальваша Хасан сказала: «[Талібан] не зробили ніяких висновків з минулого й став більш жорстоким і зухвалим, ніж раніше. В них «нульові знання» про те, як керувати країною, що таке інклюзивний Афганістан або яка цінність участі жінок у будівництві націй. Вже в деяких районах, підконтрольних «Талібану», дівчатам заборонено відвідувати школи після статевого дозрівання, що суперечить конституції Афганістану. З’являються повідомлення про те, що таліби видають укази про те, що жінки не повинні працювати, здобувати освіту або залишати свої домівки без махрама [кровного родича чоловічої статі, такого як брат, батько чи чоловік]».

Громадянські лідери афганських жінок тривалий час вели складну війну. Вони несуть на собі основний тягар терористичного насильства, а афганські жінки та діти найбільше постраждали протягом усього конфлікту. Згідно зі звітом Місії допомоги ООН в Афганістані [анг], вони становлять 46 відсотків усіх жертв серед цивільного населення і все ще залишаються надзвичайно вразливими у найближчі часи. За даними Департаменту безпеки та оборони Афганістану [анг], в Афганістані діють щонайменше 20 міжнародних угрупувань бойовиків, більшість з яких атакують багато незначних цілей аби досягнути територіальних переваг.

В останній рік відбулася низка цілеспрямованих вбивств [анг] жінок-журналісток, правозахисників та жінок-працівників Верховного суду. Член парламенту та перемовник Фавзія Куфі була застрелена в руку [анг] у 2020 році, але пережила спробу вбивства і повернулася до мирних переговорів у Досі як одна з небагатьох жінок-учасниць. Її приклад ілюструє мужність, з якою афганські жінки боролися за свої права на цьому важкому етапі.

Попри похмурі перспективи, вони демонструють свою зухвалість і відмовляються мовчати.

Світ повинен віддати належне цим голосам, які говорять про одну з найскладніших ситуацій у світі.

Зараз 2021 рік, і минув час, коли ми бачили афганських жінок, які відкрито головують на мирних переговорах, не просто у якості винагороди за все, що вони зазнали за ці роки війни, а тому, що вони дійсно рішучі та мужні лідери в умовах невизначеного майбутнього.