- Global Voices по-українськи - https://uk.globalvoices.org -

«Лавреньовка»: у Херсоні з’явилась найсучасніша бібліотека в Україні

Категорії: Центральна та Східна Європа, Україна, гарні новини, громадські медіа, ідеї, культура і містецтво, література, молодь, освіта
Library staff pose in front of the Borys Lavrenyov Regional Library for Youth. Photo courtesy of Rubryka and TOL. [1]

Працівники бібліотеки позують перед обласною бібліотекою для молоді імені Бориса Лавреньова. Фото надано Rubryka і TOL [2].

Практично в кожному місті, селі та районі України є публічна бібліотека, загалом близько 15 000 для цієї країни з 42 мільйонами людей. Це означає, що бібліотека майже завжди поруч, але більшість людей майже не помічають їх, тим паче, що доступ до широкого кола ресурсів в Інтернеті постійно зростає. Проте в портовому місті Херсон на півдні України одна бібліотека, яка отримала нагороди, стримує цю тенденцію.

Обласна бібліотека для молоді імені Бориса Лавреньова зуміла досягти одразу двох основних цілей: задовольнити специфічні потреби місцевої громади, ставши багатофункціональним громадським «центром», водночас змінити визначення Херсона, населення якого становить 290 тисяч осіб, на культурній мапі України.

Від самого початку бібліотека стала повноцінним функціональним молодіжним центром, зберігаючи свою привабливість для людей похилого віку, і зараз тут  працює основна команда з 26 бібліотекарів. Відвідувачі можуть взяти участь у творчих клубах, познайомитися з відомими письменниками та отримати психологічну та юридичну підтримку. Бібліотека співпрацює зі школами, пропонуючи своїм учням дозвілля та навчальні заходи та заохочуючи їх до читання, а також з університетами, спільно проводячи заходи для студентів. «Родзинкою» цих незвичайних заходів для бібліотеки невеликого міста є масштабні регіональні культурні заходи, які організовує Лавреньовка, зокрема масштабний книжковий фестиваль.

Бібліотека як публічний простір

У більшості бібліотек України просто зберігаються книги, і навіть у деяких з них їх колекції роками не оновлюються належним чином. Вони не користуються особливою популярністю у широкої публіки. На перший погляд, бібліотека Лавреньова – або Лавреньовка, як її лагідно називають співробітники та місцеві відвідувачі – здавалося б, вписується в цю категорію. Заснована у 1980 році, вона розташована в одноповерховій будівлі в тихому і дещо віддаленому житловому районі Херсона серед дев’ятиповерхових житлових будинків та високих тополь. Біля входу відвідувачів зустрічає фреска Зоряної ночі Ван Гога. Стіни вкриті картинами херсонських художників, і тоді це майже як у класичній слов’янській казці: підете праворуч – знайдете це (книги), ліворуч – знайдете це (майстер-клас).

Директор бібліотеки Вікторія Лобзова сидить в охайному та затишному офісі з кімнатними рослинами та невеликим диваном для відвідувачів. На стінах висять фотографії навколишнього мікрорайону, і не дивно, що скрізь є книги. За її словами, перехід від простого сховища книг відбувся органічно і поступово. Починаючи з 2006 року, співробітники вирішили зробити акцент на роботі з молоддю і прийшли до ідеї інтегрувати молодіжний центр у звичну діяльність бібліотеки.

Це окупилося. У 2017 році Лавреньовка отримала третю премію [3] [укр] за свою діяльність з молоддю на конкурсі «Бібліотека року» Української бібліотечної асоціації. І всеукраїнський портал «Барабука», що популяризує читання для молодих людей, повідомляє [4] [укр], що щорічно Лавреньовка обслуговує понад 12 000 читачів-цілком здорова цифра, якщо взяти до уваги, що національна дитяча бібліотека у Києві, столиці України, щорічно охоплює близько 20 000 осіб.

Що потрібно, щоб бібліотека стала молодіжним центром? Організація такого широкого спектру заходів була викликом, тим паче, що програма була розширена без додаткового фінансування з боку держави. Це включає дитячі клуби з таких предметів, як декоративно-прикладне мистецтво. Заступник директора бібліотеки Тетяна Ігнатова каже, що Лавреньовка дотримується своєї існуючої структури, і кожен відділ вирішує розпочати нову діяльність на основі власного досвіду, інтересів та бажання працювати у певних сферах. Так між іншим виникли клуби, краєзнавчі ініціативи та участь у фестивалях. Постійне спілкування між працівниками Лавреньовки також було ключовим.

«Навіть під час карантину під час пандемії ми зустрічалися кілька разів на тиждень у Zoom», – каже Ігнатова.

Багато що залежить від ентузіазму та бажання бібліотекарів вивчати нове та виявляти ініціативу. Пошук волонтерів, впровадження інновацій, оволодіння новими навичками (наприклад, створення контенту для їх веб-сайту [5] [укр] та соціальних мереж) і все це без додаткового фінансування – це нелегка робота. Їх усіх стимулює особистий інтерес, каже Ігнатова, та позитивні відгуки відвідувачів.

Проте Ігнатова та інші чітко дають зрозуміти, що не усе з боку молодіжного центру можна було б зробити без роботи волонтерів. Більшість – це молоді ентузіасти.

«Особливо студенти, тому вони отримують досвід і практику», – каже Ігнатова.

Незважаючи на відсутність оплати, Ольга, яка працює з дітьми в бібліотеці, залишається бадьорою: «Нам це подобається. А цікавості та попиту так багато. Ми бачимо, як це подобається дітям; їхні очі сяють. Це дуже мотивує».

За словами бібліотекарки Ірини Тарадименко, коли у Лавреньовці додали програмування, співробітники бібліотеки покладалися на досвід сторонніх осіб. Вони запросили юристів і психологів Управління юстиції Херсонської області, які працюють з молоддю; некомерційну організацію «Нове покоління», орієнтовану на молодь; офіс психологічної служби Херсонського державного університету, який консультує студентів вишів; Державну установу «Центр дитячої та юнацької творчості». Студенти університетів під наглядом фахівців також брали участь в процесі навчання впродовж багатьох років.

Різноманітна аудиторія

Бібліотеці вдалося достатньо урізноманітнити свої пропозиції, щоб знайти аудиторію серед молодших школярів, а також студентів університетів з усього міста Херсона, а не лише з найближчих шкіл, що є нормою для більшості бібліотек.

Ганна Геннадіївна, вчитель початкових класів однієї школи, яка тісно співпрацює з бібліотекою, каже, що її учні в захваті від діяльності Лавреньовки. «Два рази на місяць ми або відвідуємо бібліотеку, або вони відвідують нас. Ми разом створюємо речі ручної роботи: садимо дерева та квіти, дізнаємось щось нове про цю [діяльність]. Діти часто запитують, коли ми знову підемо до бібліотеки». Геннадіївна також працює з учнями з особливими освітніми потребами, такими як рухові порушення, і вважає, що для них така увага та активність є неоціненними.

Бібліотека тісно співпрацює з освітніми установами в регіоні загалом, такими як Морська академія, коледж економіки і права та Херсонські університети, відвідувачі яких ходять в бібліотеку на лекції і заходи, такі як студентські юридичні дебати.

«На початку карантину, – згадує Ігнатова, – до них навіть зателефонували з Морської академії і запитали, чи ми ще щось віддалено готували. Мабуть, курсантам нудно було без нас».

Лавреньовка провела тренінги з подолання та запобігання конфліктам у сім’ях та школах. Катерина Григорівна, вчитель середньої школи у Херсоні, розповіла, що регулярне проведення цих семінарів допомогло зменшити кількість знущань у класі.

Ніна Сорокіна, голова громадської організації «Об’єднана сім’я», каже, що матері та діти часто відвідують Лавреньовку заради гуртків та святкових заходів.

Це дуже корисно для батьків. Вони розслабляються і спілкуються, а діти тим часом розважаються. Це місце не тільки для дітей, а й для батьків. Там створюється справжня спільнота.

Навіть в умовах пандемії та карантину працівники бібліотеки не дозволили творчим групам застоюватися. Онлайн-уроки та інструкції з виготовлення виробів для юних відвідувачів регулярно з’являлися, наприклад, на веб-сайті Лавреньовки.

Бібліотека також має своє екскурсійне бюро та пропонує екскурсії містом – незвичайне, якщо не унікальне заняття для української бібліотеки. Лариса Баєва, бібліотекар та шанувальниця краєзнавства, проводить екскурсії один-два рази на місяць за скромну вартість – 50 гривень на людину (близько 1,80 доларів США). До пандемії тури змогли залучити групи до 10 осіб. Навіть випадкові перехожі зацікавились і попросили екскурсію для них та їх гостей з інших міст. «Тоді ми проводимо екскурсії і для них», – посміхаючись, розповідає заступник директора Ігнатова.

Тетяна, місцева жителька Херсона, яка не захотіла називати своє повне ім'я, з ентузіазмом сприйняла цю подію, назвавши її «дуже цікавою і пізнавальною екскурсією по одній з найстаріших і найкрасивіших вулиць нашого міста». Ірина, інша учасниця туру, погодилася. «Така чудова, пізнавальна, цікава екскурсія в минуле нашого міста. Лариса Баєва – неперевершений гід! Діти були у захваті!» – каже вона.

Влад Самойленко, чиновник Міністерства інфраструктури, який також очолює київську громадську організацію Urban Crew, що сприяє здоровому розвитку міст та інклюзивності. Він вітає розширення сфери діяльності бібліотеки.

«Бібліотеки варто розглядати не тільки як місця, де можна брати книги чи читати їх, – каже він. «Сьогодні це публічні місця. Сучасні хаби цього типу – це місця, де люди різного віку – переважно школярі, студенти та випускники – можуть зустрічатися, тренуватися, працювати».

Книжкові мандри

Переконана, що читання – це те, що формує ініціативне, думаюче, молоде покоління, Лавреньовка докладає чимало зусиль для проведення книжкових фестивалів – рідкість для бібліотек країни. «Відкрий свою книгу», що проводиться за підтримки місцевої влади, щорічно проходить в різних містах чи селах Херсонської області, а «Книга Миколи» стала щорічним зимовим фестивалем в місті Херсон на вихідні, найближчі до Дня Святого Миколая.

Але чи не найбільшу увагу привертає сольний проект Лавреньовки – літературний тур «Книжкові мандри». За п'ять місяців 2019 року бібліотека привезла до Херсону сучасних українських письменників, проводила з ними зустрічі та презентації у місті, а також возила їх по містам та селам. Це дозволить навіть дітям із найвіддаленіших місць взяти участь в особистому культурному заході.

Загалом, у 10 районах Херсонської області відбулося 29 зустрічей з 17 письменниками, в актових залах зібралися школярі. Раніше спроби залучити відомих письменників в усі куточки регіону натрапили на брак фінансування, але цього разу бібліотека виграла грант в розмірі 293 315 гривень (10 750 доларів США) від Українського фонду культури, державної установи, яке займається просуванням культури і мистецтва.

Ірина Кравець – директор бібліотеки у Великій Олександрівці, одному із сіл на маршруті «Книжкових мандрів». Вона вважає, що ця ініціатива є безцінною для областей, які зазвичай знаходяться на периферії будь-якого культурного життя. У цій сільській місцевості вона каже:

Ми не є розбещені культурними розвагами: ані виставок, ані музеїв, ані концертів. І дуже добре, коли тут люди отримують можливість наживо поспілкуватися з письменниками. Звичайно, завжди є ті, хто сидить на задніх рядах і хихикає, але у стількох учнів ця іскра в очах! Для них ці зустрічі були ковтком свіжого повітря. Було б краще, якби цей проект тривав надалі.

Бібліотекарі запрошували письменників з усієї України через Facebook, багато з яких активні та зацікавлені в просуванні за межами своїх міст. Книжкові мандри просувалися у Facebook (у бібліотеки з'явилося 1000 нових передплатників), заходи транслювалися у прямому ефірі в соціальних мережах, до яких приєдналися загалом понад 17 000 глядачів. Бібліотека також зацікавила місцеві ЗМІ.

«Чесно кажучи, я не думала, що ЗМІ так сильно підтримають наш проект, – каже бібліотекарка Тарадименко. «Завдяки Книжковим мандрам, ми всі познайомилися із журналістами» і тепер регулярно даємо інтерв'ю на інших культурних заходах.

Багато відвідувачів зазначили, що дізналися про Книжкові мандри із соціальних мереж або з радіо чи телебачення, додає вона.

Логістика такого заходу була непростою: від організації транспорту для письменників по регіону до пошуку заміни для авторів, які захворіли за тиждень до їх появи. Бібліотекарям доводилося освоювати нові навички «на льоту», і управління кризовими ситуаціями стало частиною їх повсякденного життя.

Письменники, які беруть участь в заходах бібліотеки, просувають Лавреньовку і Херсон як культурні центри у своїх соціальних мережах, змінюючи при цьому сприйняття всього регіону. Львівська письменниця Ярина Каторож ще у 2017 році брала участь в «Книзі Миколая» і з тих пір двічі поверталася до Херсону і зачарована тією енергією, яку творить Лавреньовка.

«Бібліотека вже має дуже віддану аудиторію, – каже вона.

Але з деякими ми зустрілися вперше, що свідчить про чудове просування. Я побувала у багатьох містах України, відвідала безліч бібліотек, враження у мене найрізноманітніші. Так що я можу сказати, що Лавреньовка – одне з тих [місць], де можна побачити, як люди багато працюють, створюючи у своїй бібліотеці дедалі цікавіший і глибокий культурний простір.

Нічого певного

Бібліотекар із центрального українського міста Полтави Ганна Панюта каже, що інноваційний підхід бібліотеки Лавреньова та різноманітний спектр її діяльності зробили її відомою навіть за межами Херсонщини. «У Лавреньовці бібліотекарі створили комфортний та позитивний простір із затишною атмосферою, – каже вона.

Не кожна бібліотека може цього домогтися з різних причин. Як зазначає Панюта, регіональний статус Лавреньовки означає більший бюджет і 40 співробітників. «У нас, наприклад, лише чотири бібліотекарі. Це вище наших можливостей провести цілий фестиваль самотужки».

Незважаючи на те, що багато заходів Лавреньовки вражають, вони залишаються нестабільними, залежно від захоплень окремої людини або єдиного гранту на продовження роботи – навіть така успішна програма, як «Книжкові мандри». В Україні місцеві органи влади покривають фінансування і утримання бібліотек, і навіть в регіональних центрах ці асигнування звичайно незначні, лише близько 0,4 відсотка від типового місцевого бюджету.

Це простежується у невеликих зарплатах бібліотекарів, які є одними з найнижчих в державному секторі, і в тому, що бібліотеки нечасто можуть дозволити собі використовувати свої фонди для чого-небудь, що виходить за межі необхідного. Щоб заробити трохи додаткового доходу, бібліотеки можуть стягувати з людей плату за використання комп'ютера, за доступ в Інтернет або за послуги копіювання. У випадку з Лавреньовкою, бібліотека заробляє гроші на екскурсіях і літніх дитячих програмах, а також на друкованих та копіювальних послугах. Все інше – безкоштовно.

Бібліотека також залишається дуже залежною від волонтерів, і хоча персонал вдячний за допомогу, не всі фахівці мають можливість чи бажання працювати безкоштовно, навіть якщо вони з ентузіазмом підтримують місію Лавреньовки.

Навіть при всіх нововведеннях кількість відвідувачів коливається. «Люди йдуть своїм шляхом, коли їх потреби приходять і зникають. Комусь потрібна книга, комусь потрібно працювати на комп'ютері. Ось чому ми полюбляємо проводити масові заходи, – пояснює Ігнатова, – щоб привернути до себе більше людей».

Пандемія змінила плани Лавреньовки і змусила її детальніше поринути в онлайн-можливості. Персоналу необхідно було більш активно публікувати контент для читачів, зберігаючи при цьому соціальне дистанціювання, підтримуючи віртуальну роботу клубів або створюючи презентації для учнів шкіл і коледжів, які навчаються дистанційно. У вересні 2020 року бібліотека також провела свій перший онлайн-фестиваль – минулорічний випуск «Відкрийте для себе свою книгу». Це створило нові проблеми, що вимагають від персоналу нових навичок, але в той же час відкрило нові можливості. Онлайн-формат дозволив взяти участь людям, які зазвичай не приїжджали б в Херсон особисто, і всім бажаючим безпечно відвідати фестиваль, не виходячи з дому.

Як зазначив міський експерт Влад Самойленко, щоб повернути людей, бібліотекам потрібно адаптуватися до нових реалій та розвиватися. Щоб вижити, їм потрібно змінитися. Адаптуйся або помри – еволюція, як виявляється, стосується і бібліотек.

Існування Лавреньовки – це не диво, а її бібліотекарі – не супергерої. Відповідати на потреби громади – це її керівний принцип. Заступник директора Ігнатова вважає, що все полягає в тому, щоб слухати, що говорять люди, що говорять колеги, що говорять у школах.

Коли ви слухаєте, каже Ігнатова, відповіді на запитання, що робити далі, приходять самі.

Марина Смахіна – українська журналістка, перекладачка та прозаїк. Вона є старшим редактором першого українського сайту новин спеціально для журналістики рішень Rubryka. Ця стаття була спочатку опублікована [2] [анг] на Transitions Online. Версія цієї статті спочатку з’явилася у «Рубриці» [6] [укр]. Передрукована з дозволу.