- Global Voices по-українськи - https://uk.globalvoices.org -

Активісти прагнуть зберегти міську спадщину у старовинному районі столиці Казахстану

Категорії: Центральна Азія і Кавказ, Казахстан, громадські медіа, історія, культура і містецтво, цифровий активізм

Теміртас Іскаков із Fading.TSE, поруч зі старим дерев'яним складом резиденції керівників залізничного підприємства, яке збудувало масштабні інфраструктурні об'єкти під час війни у 1940-х роках. Фото Паоло Сорбелло, використане з дозволу.

На наступний день після того, як 19 березня 2019 року президент Нурсултан Назарбаєв пішов у відставку, столицю Казахстану було перейменовано [1] [анг] з Астани (по-казахськи «столиця») у Нур-Султан. Маючи чотири назви за три десятиліття, ідентичність міста тлумачиться через напругу між «старим» і «новим».

Після перенесенням місця розташування уряду, прийшли значні інвестиції та зміни в міському ландшафті. Старе село стало називатися Правобережжям, на північному березі річки Ішим. Більшість нових міських забудов, включаючи мюзик-холи, торговий центр у формі намету [2] [анг] та кілька хмарочосів, виникли на лівому березі з 1997 року.

Одні з найвищих будівель Нур-Султана. Надано: “IMG_9113 Astana” [3] від Ninara [4], ліцензовано CC BY 2.0 [5]

На цьому яскравому тлі [6] [анг] Правобережжя, «справжня» Астана чи старий Целіноград ризикує зникнути з пам’яті місцевих жителів. Проте активісти стверджують, що є скарби, які потрібно зберігати, історичні будівлі, які потрібно підтримувати, і колективна пам’ять, яку потрібно поважати.

Global Voices поспілкувався з Теміртасом Іскаковим, засновником сторінки в Instagram Fading.TSE [7] [анг], яка має на меті висвітлити найцікавіші приховані перлини та пов’язати окремі історії з архітектурним середовищем та історією країни.

Global Voices (GV): Як ви відчули це місто після того, як переїхали сюди?

Теміртас Іскаков (ТІ): Це місто людей, які так чи інакше сюди переїжджають. Я народився в 1991 році в Омську (Росія) — мої батьки переїхали до Казахстану на початку 2000-х років, тому я закінчив школу і залишився тут. У дитинстві я жив в Екібастузі і щодня дивився на державному телебаченні новини про зростання нової столиці.

Навчаючись архітектури, я жив за кордоном у Кракові (Польща), де міг на власні очі побачити, як міська влада має справу зі спадщиною. Крім того, побачивши практику пішохідних екскурсій там, я подумав, що це можна повторити і тут, тому що у нас є багата історія, яку можна продемонструвати. У кожному з міст Казахстану є перлини, і ми повинні виставити їх на показ.

Перенесення сюди столиці було новим вливанням капіталу та пішло на користь місцевим жителям. Весь народ був відправлений жити до цього міста, тому всі вони навчилися жити та виживати разом.

Я бачив багато змін за останні 12 років. Вони відбуваються поступово, але невблаганно.

Ми не повинні поспішати руйнувати старе і будувати нове. Це не обов’язково завжди про якусь чудову архітектуру чи епічну історію. Іноді йдеться про окремі історії, з яких складається історія всієї країни.

GV: Як почався ваш проект Fading.TSE?

ТІ: Після переїзду сюди я чув, як люди казали, що в Астани немає душі та історії, і це мене зацікавило, коли я знайшов її. Поступово, як фотоблоги в Instagram стали популярними, я знайшов спосіб стати мостом між голосами місцевих жителів, які добре розуміються на душі та історії міста, та академічними знаннями в галузі архітектури та збереження. Замість того, щоб зберігати добре вивчені книги [8] [анг] та статті [9] [анг] на задвірках університетських бібліотек, доступні лише небагатьом людям, цей проект спрямований на те, щоб розповідати історії, які наближають вивчення міста до тих, хто тут живе, і тих, хто виконує дослідні проекти.

Мій проект привернув увагу ЗМІ, також традиційних та державних ЗМІ. Громадськість добре реагує, особливо під час наших пішохідних екскурсій. Два роки тому ми отримали фінансування від Фонду Сороса в Казахстані, що допомогло розпочати проект і підтримати нашу невелику команду. Зараз ми робимо більше публічних лекцій, пішохідних екскурсій та інших конкретних проектів.

Будівлі — це не просто будівлі, ці чотири стіни містять дивовижні, надихаючі та жахливі історії, і нам потрібно побачити всю картину, щоб оцінити нашу власну історію. Тут багато пластів історії міста, особливо з часів, коли воно стало столицею. Люди пишаються тим, що брали участь у будівництві нової столиці.

Тепер наш проект має гарний набір прихильників, і це не тільки місцеві жителі чи люди, які прожили тут все своє життя. Деякі з тих, хто приїхав сюди, знаходять паралелі зі своїм власним досвідом у своїх рідних містах. Молоді та літні люди беруть участь і озвучують кілька різних вподобань й точок зору.

GV: Але існують різні інтерпретації «самобутності» Правобережжя порівняно з Лівобережжям. Яка ваша позиція?

TI: Історія Лівобережжя яскрава і перед твоїми очима. Це задокументовано та досліджується, особливо у західних академічних колах. Я не кажу про демонізацію нового Лівого берега, якраз навпаки. Ви не можете ненавидіти половину свого тіла. Однак є багато туристів і тих, хто вперше приїжджає, які жодного разу не були на Правобережжі. Це справді має бути єдине культурне середовище.

У 2019 році адміністрація міста витратила 600 мільйонів тенге на переробку фасаду Тріумфальної арки на Лівому березі, який зруйнувався лише через вісім років після будівництва. І тепер проблема знову випливла на поверхню. Ви не можете зупинити розробку, але ви можете уникнути використання неякісних будівельних матеріалів та допомогти узгодити архітектурні стилі.

GV: Які ж тоді шляхи боротьби за збереження?

TI: Ви можете боротися за те, щоб кожен об'єкт був включений до списку будівель державного значення [10] [анг], але зрештою витратите весь свій час на окремі проекти, а не на вирішення загальнонаціональних глобальних проблем, що впливають на міський ландшафт Казахстану. До того ж, навіть будівлі, внесені до списку, не так добре захищені.

Колишній Купецький будинок [11] [фото нижче] [рос], історична будівля, в якій колись знаходилось посольство Білорусі, у 2020 році перетворився на караоке-зал.

Міністерство закордонних справ, якому належить будівля, вирішило здати її в оренду власнику караоке. Тому його кадастрову функцію було змінено з «інституційної» на «кафе», що суперечить закону про збереження спадщини.

Купецький будинок збудовали наприкінці XIX століття і він належав торговцю Івану Силіну. З того часу у будівлі розмістилися штаб Червоної гвардії, бібліотека, філармонічний оркестр, адміністративна будівля та посольство Білорусі. Тепер це місце для караоке. Фото: Яків Федоров (Wikimedia Commons [12]CC BY-SA 4.0 [13]).

GV: Отже, це рішення більш системне?

TI: Активістам та експертам майже неможливо брати участь у дискусіях про містобудування. Пріоритетом номер один має стати відкрите для суспільства планування казахстанських міст.

Є кілька ініціатив міського активізму, які підписали відкритий лист до уряду про створення платформи для відкритого планування. Спадщина є суспільною справою і має обговорюватися публічно.

Наша робота вплинула. Адміністрація міста виявила інтерес до нашого проекту та проконсультувалася з нами щодо певних питань. Я не можу сказати, що кінцеві результати ідеальні, зокрема тому, що координація між нами, громадянським суспільством та ними, адміністрацією, як і раніше, прив'язана до особистих відносин з державними чиновниками. Інституційна пам'ять втрачається щоразу при зміні персоналу та високій плинності кадрів у відділі міського планування. У цьому контексті стає складно планувати майбутнє і виникає ризик повторення помилок.