Ілюстрація від Connectas
Ця стаття є уривком із розслідування [1] [ісп] Diario de Cuba [2] [ісп] і CONNECTAS [3] [ісп], републікованого в Global Voices.
Бізнес Куби в галузі охорони здоров'я, що оцінюється в мільйон доларів, ґрунтується на двох принципах: високоякісне обслуговування на острові для іноземців та масовий виїзд медичних фахівців через медичні місії. Ця прибуткова модель дозволила уряду поширювати пропаганду і продавати альтруїстичний фасад, тоді як кубинці змушені зазнавати колапсу лікарень, а права лікарів, які беруть участь у цих місіях, усіляко порушуються.
Пандемія, спричинена коронавірусом, стала ідеальною ситуацією, щоб відновити просування кубинських медичних послуг, які зазнали спаду між 2018 та 2019 роками після відставки урядів союзників Куби в Бразилії, Болівії та Еквадорі. Окрім відродження закордонних контрактів, пандемія послужила основою для Гавани, щоб відродити пропаганду навколо медичних місій, яка включала кампанію за Нобелівську премію миру для групи фахівців, відправлених для стримування Covid-19.
У жовтні 2021 року заступниця міністра охорони здоров'я Куби д-р Регла Ангуло Пардо оголосила, що 57 команд, які складаються з 4982 медичних працівників, співпрацювали у боротьбі з Covid-19 на 41 території в Латинській Америці та Карибському басейні, а також в Африці.
Мрія про Нобелівську премію не здійснилася. Натомість кубинці втомилися, і їх демонстрації потрапили на перші шпальти найбільших світових ЗМІ. Колапс системи охорони здоров'я та нестача ліків стали одними зі спускових гачків історичного протесту 11 липня 2021 року. Протест був також викликаний зростанням кількості інфекцій та смертей від Covid-19 із середини квітня цього року.
Відновленої кубинської пропаганди було недостатньо для того, щоб на довгі роки замовчати порушення, пов'язані з моделлю медичних місій країни, або відволіктися від системи охорони здоров'я, яка руйнується. Diario de Cuba та Connectas розслідували та зібрали численні свідчення [4] [ісп] фахівців, які брали участь у таких місіях у Венесуелі, Бразилії, Болівії, Еквадорі та навіть Саудівській Аравії, та які засуджують порушення прав людини.
Ці свідчення також розкривають поточну ситуацію у системі охорони здоров'я на Кубі: контраст між медичним обслуговуванням кубинців, стан якого погіршується роками, і лише прискорився з пандемією, та «оздоровчим туризмом» [5] [ісп] для іноземців, який продовжує зростати та залишається всесвітньо відомим.
За даними Світового банку, на Кубі на тисячу жителів припадає 8,4 лікаря, що більше, ніж у таких державах, як Німеччина (4,2), Швеція (4), США (2,6) або Японія (2,4). Тим не менш, на Кубі з 2010 по 2017 роки кількість лікарів скоротилася на 64 відсотки з понад 36 000 до приблизно 13 000.
Як Куба стала відомою своїми медичними місіями?
У 1984 році кубинський уряд створив програму «Сімейний лікар і медсестра» (Programa del Medico y la Enfermera de la Familia) з метою забезпечення медичного страхування населення острова. Хоча програма стала світовим еталоном, розпад Радянського Союзу і криза на Кубі засвідчили, що вона не передбачає плану забезпечення стійкості.
Порятунок прийшов із приходом до влади Уго Чавеса у Венесуелі. 30 жовтня 2000 року Куба та Венесуела підписали угоду [6] [ісп], згідно з якою кубинська сторона зобов'язалася направляти лікарів, які пропонуватимуть безкоштовні послуги в місцях з недостатнім медичним страхуванням, та навчатимуть венесуельський персонал. Венесуела зі свого боку зобов'язалася відправляти 53 000 барелів нафти на день.
У 2011 році кубинський уряд провів серію приватизацій за російською моделлю, щоб державна економіка вписалася у світ вільного ринку. Так народилася Comercializadora de Servicios Medicos Cubanos, корпорація, яка взяла на себе експорт медичного персоналу. Через цю установу і завдяки союзу з Венесуелою стало можливим масово експортувати спеціалізовану кубинську робочу силу, а також здійснити мрію, дорогу для Фіделя Кастро: експортувати революцію і розширити її вплив у всьому світі. Таким чином, медичні місії стали не лише економічним активом, а й дипломатичним [7] [ісп].
Масовий виїзд медичних працівників також вирішив проблему на ринку праці, адже така надмірна кількість лікарів не могла працевлаштуватись на Кубі. Але те, що стало рішенням для кубинського уряду, стало водночас випробуванням для багатьох лікарів-учасників. Свідчення, зібрані в цьому журналістському розслідуванні, наприклад, свідчення доктора Елізандри дель Прадо Торрес, показують, що кубинським фахівцям не дозволялося зустрічатися і сповідувати свою релігію або вибирати романтичного партнера.
Кубинські медичні працівники не лише є жертвами порушень їхніх свобод та основних прав, але й заявляють про те, що їх примушували до політичного лобіювання. Лікар, який очолював Об'єднану громадську зону охорони здоров'я у Венесуелі, розповів, як їм довелося втручатися в місцеву політику. «Я відповідав за Асік-Карібе, муніципалітет Арісменді, штат Сукре. Там я був змушений підтримати переобрання мера на новий термін. Щодня я брав участь у зборах, щоб визначити стратегії. Все це з кубинським радником з безпеки на ім'я Мируслава. Нам практично довелося сказати мерові, як діяти».
Незважаючи на тиск, який чиниться на фахівців, які беруть участь у цих місіях, залишатись працювати на Кубі ще гірше. Різниця у заробітній платі між роботою на Кубі та роботою в місії настільки велика, що навіть незважаючи на те, що медичні працівники повинні платити владі понад 75 відсотків своєї зарплати, коли вони вирішують працювати за межами острова, це все одно вважається більш вигідним варіантом. Крім того, будь-кого, хто відмовляється приєднатись до місії, можна назвати контрреволюціонером і призначити покарання, наприклад, заслати на роботу у далеке містечко. Більше того, будь-кому, хто втече з місії, заборонено повертатися на Кубу протягом восьми років.
Модель, яка була вперше запроваджена у Венесуелі, була випробована в кількох країнах, але особливо просувалась у Бразилії за допомогою програми Mais Medicos, в якій протягом п’яти років брали участь щонайменше 18 000 кубинських фахівців.
Куди пропадають суттєві ресурси, зібрані у цих місіях? У першій половині 2021 року уряд виділив 45,5 відсотків бюджету на бізнес-послуги та операції з нерухомістю, орієнтовані на міжнародний туризм, і лише 0,8 відсотків скерували на охорону здоров'я.
Тим часом, стан здоров'я кубинців жахливий. Відсутність ліків, кисню, бензину для машин швидкої допомоги та загальне зношування системи дуже поширені в країні. Соціальні мережі стали тією сценою, де громадяни скаржаться на цю ситуацію, навіть прихильники режиму.
Протиріччя в кубинській системі охорони здоров'я загострилися під час пандемії, яка дозволила уряду відновити свої місії по всьому світу. Хоча найголовніших ліків не вистачає, на Кубі виготовляється більше вакцин проти Covid-19, аніж у будь-якій іншій латиноамериканській країні. Проте мільйони цих доз було продано в інші країни, коли лише 40,3 відсотків кубинського населення є повністю вакцинованими.
Іншими словами: бізнес і політика за кордоном, а халатність вдома.