Святкування Дня Перемоги у Баку. Скріншот з відеорепортажу Azernews.

Ця стаття Бахруза Самадова вперше була опублікована [анг] на OC Media. Відредагована версія републікується тут відповідно до угоди про партнерство щодо контенту.

Під час святкування Дня Перемоги 8 листопада – нового щорічного свята, покликаного ознаменувати перемогу Азербайджану у Другій нагірно-карабахській війні [анг] 2020 року – у центрі Баку було знято [азе] натовп людей, які аплодували спаленню вірменських прапорів. В авторитарному Азербайджані майже неможливо уявити собі скупчення такого великого і галасливого натовпу в центрі столиці, але, як і під час самої війни, ця форма масового самовираження не лише була прийнятною, а й заохочувалась.

Запровадження Дня Перемоги як державного свята було покликане вловити та імітувати суспільний настрій під час війни, коли всю націю було надто політизовано проти іноземного ворога. День Перемоги перетворює цю енергію, щоб відсвяткувати перемогу Азербайджану у війні. Тим часом, розповіді, які не відповідають святковому настрою, ретельно відсікаються.

І все ж, незважаючи на те, що позитивний наратив навколо Дня Перемоги успішно домінував у публічному дискурсі, він не був безмежним.

Невідповідні, несвяткові наративи пов’язані з реальними виборцями та скаргами не так легко забути. І хоча уряд, можливо, успішно відсторонив опозицію в цей святковий день, останні зіткнення [анг] між Вірменією та Азербайджаном свідчать, що він менш спроможний використовувати цей наратив для мобілізації громадськості щодо подальшого військового конфлікту.

Ігноровані

Перемога у Другій нагірно-карабахській війні підтвердила вже поширене переконання, що мирні переговори з Вірменією не є адекватними і що війна є неминучою необхідністю. У підсумку, і війна не була несподіваною, а людські втрати не були особливо травматичними для більшості азербайджанців.

Тож не дивно, що родичі загиблих, внаслідок війни залишилися переважно невидимими після її закінчення. Присутність батьків, дітей та дружин загиблих створила б занадто бентежний контраст із спонсорованою державою публічною радістю.

Невдоволення ветеранів, яке звичне для повоєнних суспільств, також відійшло убік у наративі Дня Перемоги. Ці чоловіки, яких абстрактно вихваляють у піснях, промовах та публічних церемоніях, часто відчувають, що їх ігнорують і недооцінюють [азе] як держава, так і суспільство загалом. Справді, була величезна кількість відеороликів [азе], опублікованих в Інтернеті та переважно поширених на сторінках опозиції, в яких ветерани жебракують та просять матеріальної допомоги, щоб звести кінці з кінцями.

Одне відео [азе], яке стало вірусним у TikTok на День Перемоги, є архетиповим прикладом цього явища. На відео, знятому випадковим перехожим, видно, як ветеран у формі сидить у своїй машині і сперечається з поліцейськими, які попросили його перемістити машину, поки натовп спостерігає за цим.

Після широкого розповсюдження відео, Державна дорожня поліція навіть виступила з офіційною заявою з цього приводу, зазначивши, що хоча в деяких випадках вони «пишаються нашими ветеранами», «вони [ветерани] затьмарюють цей статус».

Небажані

Навіть якщо опозиція продовжує критикувати повоєнне врегулювання як «неповну перемогу» через розміщення російських миротворців у Нагірному Карабаху, для простих людей наратив про День Перемоги переміг. Щодо громадськості, то з їх точки зору, війна закінчена, і справедливість уже відновлена.

У націоналістичному післясмаці цієї перемоги немає жодних ознак того, що громадськість прагне продовження воєнних дій, незважаючи на неминучу ненависть до Вірменії. Саме з цієї причини запеклі зіткнення [анг] біля кордону не отримали навіть найменшої підтримки, як рік тому. Натомість бойові дії викликали несприйняття і лише породили нові питання.

Хоча азербайджанський уряд може загравати з дикими іредентистськими наративами, такими як претендувати на Єреван або погрожувати силою відкрити коридор через південну Вірменію, серед громадськості можна знайти небагато відгуків про це.

Отже, нові зіткнення, що спалахнули лише через тиждень після Дня Перемоги, були зустрінуті не з патріотичним запалом, а з великою кількістю голосів, які виступали проти можливої війни. Незважаючи на видовищне та глибоко емоційне святкування Дня Перемоги, значна частина громадськості усвідомила, що економіка впала [азе] після війни, а інституційні зміни, на які сподівалося громадянське суспільство, не відбулися.

Не можна сказати, що ці «антивоєнні почуття» походять з якогось нового масового почуття гуманізму чи співчуття. Відеозаписи [вір] ударів і лайки нещодавно взятих у полон вірменських солдатів викликали в азербайджанських «правозахисників» лише мовчання. Азербайджанське суспільство, можливо, втомилося від війни, але вірмени залишаються ненависними «іншими».

Непрощені

За винятком санкціонованої державою масової політики вшанування перемоги, Азербайджан вступив у безпрецедентний досі стан суспільної деполітизації.

Опозиційні партії, хоч би якими націоналістичними вони не були, ще ніколи не відзначались такою слабкістю та незначущістю. Наприклад, голодування [анг] Салеха Рустамлі, ветерана Першої нагірно-карабахської війни, політичного в'язня і активіста опозиційної Партії народного фронту (ПНФА), майже не викликало підтримки чи співчуття в суспільстві.

Тим часом, дедалі більше опозиціонерів потрапляють за ґрати. На початку листопада Агіля Гумбатова, іншого активіста PNFA, засудили до 10 років позбавлення волі [анг] за сумнівними звинуваченнями у збройному нападі. За місяць до цього Ніяммед Ахмедов, ще один член партії та відданий прихильник лідера PNFA Алі Керімлі, був засуджений [анг] до 13 років за звинуваченням у начебто фінансуванні тероризму.

Наразі уряд Азербайджану досяг нових висот народної легітимності та влади, але побоюється, що коли-небудь це може змінитися.

Зрештою, крихкий наратив про День Перемоги майже задихається через широке проникнення в азербайджанське суспільство. Війна, яку він пропагує, закінчилась, вибухнувши знову за кілька днів після свята. Чимало ветеранів, абстрактно освячених державою, насправді киплять від образи. Громадськість, яка задоволена відновленням національної гордості на полі бою, схоже, більше не бажає жертвувати кров’ю.