“Європейський суд з прав людини” від Katrinitsa [1] за ліцензією CC BY-NC-SA 2.0 [2]
У Міжнародний день боротьби з гомофобією, трансфобією та біфобією 17 травня 2013 року близько 50 ЛГБТ-активістів зіткнулися в столиці Тбілісі з тисячами контрдемонстрантів [3] на чолі з грузинськими православними священиками. Незважаючи на велику присутність поліції [3] в цьому районі, контрдемонстранти несли каміння та металеві решітки [4], і врешті-решт прорвалися крізь кордони поліції, щоб напасти та переслідувати ЛГБТ-активістів, кидаючи в них каміння та яйця. Понад вісім років по тому Європейський суд з прав людини остаточно засудив напади на ЛГБТ-громадян і бездіяльність уряду.
Згадуючи напади та вороже оточення того дня, один з учасників протесту Георгій Кіконішвілі написав [3] для OC Media:
Я не міг повірити в це, вони що, справді, кидають у нас камінням? Нас живцем забивають камінням? Я мчав до жовтих евакуаційних автобусів. Я озирнувся на площу і побачив десятки тисяч людей, що наближаються, як цунамі, аби знищити нас. Я не міг кричати, я просто біг, і в голові виникла одна фраза: «Ми надто молоді, щоб це сталося насправді!»
Незважаючи на вимоги розслідувати напад, місцева влада Грузії не змогла цього зробити.
У листопаді 2013 року група з 27 осіб подала позов [5] до Європейського суду з прав людини, стверджуючи, що влада не змогла захистити їх від натовпу та не провела належного розслідування. Заявники скаржилися на те, що уряд порушив статтю 11 Європейської конвенції з прав людини (свобода об'єднань) у поєднанні зі статтею 14 (захист від дискримінації).
16 грудня 2021 року Європейський суд з прав людини одноголосно визнав факт порушення статті 3 (заборона нелюдської або такої, що принижує гідність) поведінки у поєднанні зі статтею 14 (заборона дискримінації) Європейської конвенції з прав людини та статті 11 (свобода об'єднань) у поєднанні зі статтею 14 конвенції.
Суд зазначив:
Суд поставив під сумнів незалежність та неупередженість розслідування насильства проти заявників, зазначивши, що його проводив той самий підрозділ Міністерства внутрішніх справ, який відповідав за безпеку на мітингу.
Крім того, навіть якщо було відкрито дві окремі кримінальні справи, жодних відчутних результатів не досягнуто.
Таке затягування виявило давню неспроможність влади – можливо, небажання – розслідувати гомофобне та/або трансфобне насильство. Вкрай важливо, щоб влада розслідувала вірогідність того, що дискримінація відіграла роль у скоєнні злочину з огляду на добре задокументовану ворожість до ЛГБТ-спільноти в Грузії на той час.
Таким чином, Суд ухвалив, що національна влада не провела належного розслідування жорстокого поводження з 27 заявниками, мотивованого ненавистю, з порушенням статті 3 у сукупності зі статтею 14 Конвенції.
Ціала Ратіані, юрист з Групи підтримки жіночих ініціатив (WISG), яка представляла 16 заявниць у Страсбурзі, привітала це рішення. В інтерв'ю OC Media Ратіані сказала [6]: «У цій конкретній справі суд у Страсбурзі визнав, що держава не забезпечила безпеку людей. Були зафіксовані, як катування, так і дискримінація ЛГБТ-людей».
Це рішення ухвалено через п’ять місяців після того, як запланований ЛГБТ-прайд [7] в Тбілісі був скасований, коли жорстокі гомофобні протестувальники знову вийшли на вулиці. Під час висвітлення протесту постраждали щонайменше 53 журналісти. 37-річний журналіст Олександр Лашкарава помер [8] через тиждень від травм, отриманих під час демонстрацій.
В інтерв’ю OC Media Ана Субеліані, співдиректор Tbilisi Pride, організаторів ЛГБТ-прайду, назвала рішення ЄСПЛ «історичним».
«Це свідчить про те, що, на жаль, у Грузії є системний збій щодо ЛГБТ і ситуація погіршується з кожним роком».
Суд зобов’язав грузинський уряд виплатити й розподілити 195 000 євро (220 000 доларів США) між жертвами нападу.