Фотографія Габріеля Борича, який виступає зі своєю переможною промовою у 2021 році. Wikimedia Commons (CC BY-SA 4.0)

Перед Габріелем Боричем [укр], якого нещодавно обрали президентом Чилі на період 2022-2026 років, стоїть завдання гігантських масштабів [ісп]. Починаючи з 11 березня 2022 року, коли чинний президент Себастьян Піньєра [укр] передасть йому владні повноваження, йому доведеться зіткнутися з постійною загрозою COVID-19, ослабленою економікою через інфляцію, і новим політичним сезоном — цього дня частину парламенту також буде оновлено — без значної більшості для забезпечення широкого консенсусу. Надії, яку Борич запалив у своїх виборцях, незабаром доведеться зіткнутися із суворою реальністю.

Крім того, існують такі невирішені структурні проблеми країни, як заборгованість [ісп] молоді за університетську освіту, нерівність у доступі до охорони здоров'я та недієздатність приватної пенсійної системи, запровадженої під час військово-цивільної диктатури [рос] Аугусто Піночета [укр]. Борича у майбутньому чекає робота, якої він раніше не бачив.

Президентська кампанія відбувалась у розпал консультативного процесу [ісп] щодо оновлення конституції, який був активований шляхом громадського голосування після жовтневої кризи [рос] 2019 року, коли тисячі чилійців вийшли на вулиці, вимагаючи нового соціального пакту. Габріель Борич, який представляє ліве угруповання Apruebo Dignidad [рос], став президентом у другому турі 19 грудня 2021 року, з 55,87% голосів порівняно з 44,13% на користь вкрай правого ексдепутата Хосе Антоніо Каста [рос]: він був категорично проти ідеї нової конституції.

35-річний обраний президент знає, як вирішувати складні завдання. Десять років тому разом з іншими лідерами він очолив [ісп] масовий студентський рух, який вимагав безкоштовної якісної державної освіти від Піньєри: він на той час перебував на своєму першому президентському терміні. Тепер, наприкінці свого другого терміну на посаді депутата від південного регіону Магальянес, Борич із рекордною швидкістю [ісп] зібрав підписи на підтримку своєї кандидатури у президенти, виграв праймеріз, напередодні яких не був фаворитом [ісп], стійко переносив особисті нападки та фальшиві новини від Касти, виграв у другому турі з різницею близько мільйона голосів після того, як посів друге місце у першому турі, і зрештою, став наймолодшим президентом, який отримав найбільшу кількість голосів в історії Чилі.

Зважаючи на публічні настрої [ісп] Хосе Антоніо Каста на підтримку Піночета, а також негативні погляди на жінок [ісп] та сексуальну різноманітність [ісп], останній відрізок кампанії нагадував поляризацію референдуму, який поклав кінець режиму Піночета у 1988 році. Понад 30 років потому, поділ голосів між двома таборами виявився практично однаковим. Таким чином, 19 грудня 2021 року виборці Борича подвійно зраділи, з одного боку, перемозі на виборах, а з іншого — тимчасовому відступу — популістського неоконсерватизму у стилі [анг] Трампа [укр] та Болсонару [укр].

Після хвилюючої ночі, коли Борич говорив [ісп] про Сальвадора Альєнде перед великим натовпом у центрі Сантьяго, виникла тривога з приводу майбутніх змін і очікувань [ісп], з якими обраному президенту доведеться поратись з великою обережністю. Проте сам факт того, що слово «надія» повернулось в лексикон людей, є гарною новиною серед такої кількості приреченості й темряви. За часів пандемії, кліматичної кризи, вимушеної міграції та інших гнітючих людських драм, чилійці віддали перевагу політичному проекту, спрямованому на краще майбутнє, замість підтримки дискурсу, в якому домінує страх перед внутрішніми та зовнішніми ворогами, реальними чи уявними.

Звичайно, недостатньо просто показати шлях до мрії. Якщо Борич розчарується у своєму проекті перерозподілу, занадто багато разів наштовхнеться на свої ймовірні слабкі місця — міську злочинність, торгівлю наркотиками й тероризм в регіоні Арауканія [укр] — або навіть якщо він керуватиме посереднім урядом, розчарування буде глибоким, і надія стане крихкою. Це було б родючим ґрунтом для укорінення дискурсу Каста: обіцянка відновлення, яка передбачає повернення сумнівного «втраченого порядку», і начебто патріотична винятковість, яка використовує метафору, дуже поширену протягом 1990-х років у Чилі: «добрий сусід у поганому оточенні».

На регіональному рівні від Габріеля Борича можна очікувати посилення м'яких лівих сил колишньої чилійської президентки Мішель Бачелет [укр] і бразильського експрезидента Луїса Інасіу да Сілва [ісп], яких невблаганний політичний маятник утримував від влади протягом щонайменше п'яти років. Очікується також, що він активно просуватиме «бірюзову» дипломатію, так званий порядок денний сталого розвитку, який поєднує інтереси захисту лісів і океанів, і на відміну від деяких інших прогресивних глав держав, він недвозначно засуджуватиме порушення прав людини, вчинені будь-яким урядом, зокрема, тими, хто називає себе лівими. І, власне кажучи, він уже це зробив [ісп].

Крім того, все вказує на те, що він буде лідером, який поважає інститути та регіональну багатосторонність, дух діалогу, який він уже продемонстрував у Чилі. Доказом цього є те, що його першими діями була протокольна аудієнція у палаці Ла Монеда [укр], де його прийняв той самий президент, якого він жорстко критикував [ісп] за лідерство під час соціальних хвилювань 2019 року, а згодом відвідав штаб-квартиру Конституційного конвенту, якому Борич запропонував гарантії [ісп] підтримки та автономії.

Хоча істина завжди складніша, ніж типово маніхейські погляди в соціальних мережах, проте громадяни в інтернеті стануть жорсткими, коли справа дійде до оцінки президентства Габріеля Боріча. Від нього та його адміністрації залежатиме, чи через чотири роки до них не відноситимуться з такої спрощеної точки зору. Ми також знаємо, що період медового місяця, яким насолоджується популярний обраний президент, ймовірно, буде недовгим. Крім цих суб'єктивних інтерпретацій, реальний успіх полягатиме в тому, чи вдасться новому керівництву виконати свої передвиборчі обіцянки, а саме покращити життя громадян Чилі.