В оточенні поліцейських стоїть Дархан Шаріпов із плакатом «1986 рік, не забувай 2011 рік» у зв'язку з двома історичними подіями державних репресій у Казахстані: «Желтоксан» [1] [укр] та «Жанаозен» [2] [укр]. Фото з особистого архіву Шаріпова. Використовується з дозволу.
Global Voices поспілкувався з Дарханом Шаріповим, активістом молодіжного руху «Оян, Казахстан!» (по-казахськи «Прокинься, Казахстан!» відтепер просто Оян), який виник [5] [анг] у 2019 році після відставки [6] [анг] багаторічного президента Нурсултана Назарбаєва. Протягом майже трьох років з моменту свого створення «Оян» організовував демонстрації [7] [рос], марші на захист громадянських прав [8] [каз] (всупереч обмежувальним заходам на мирні зібрання) та протестні арт-перформанси [9] [рос].
16 грудня 2021 року активісти «Ояна» виступили як мирні мішені кривавих репресій, з нагоди 10-ої річниці стрілянини міліцією в Жанаозені, нафтовому містечку на заході країни. Фото з архіву Шаріпова. Використовується з дозволу.
Після січневих мітингів протесту, які були перехоплені насильницькими угрупованнями, активістів «Ояна» називали організаторами заворушень. «Усім зрозуміло, що Оян Казахстан і незареєстрована Демократична партія [Жанболата] Мамая були спільниками терористів і мародерів», – написав у своєму Telegram-каналі [10] [рос] політолог Марат Шибутов, близький до керівництва країни.
Активісти «Ояна» відкидають цю заяву як безпідставну і, можливо, зумовлену політичними планами Шибутова проти них, особливо враховуючи, що Шибутов не був на вулиці з ними.
Під час свого звернення до народу [11] [анг] 7 січня президент Касим-Жомарт Токаєв звинуватив громадських активістів у зловживанні наданими їм свободами.
Деякі так звані «захисники прав людини» та «активісти» ставлять себе вище закону і вважають, що мають право збиратися, де хочуть, і говорити, що хочуть.
Токаєв не називав імен, але було зрозуміло, що «Оян» – серед тих, кого стосуються ці слова.
У телефонному інтерв'ю Шаріпов, 32-річний бухгалтер, який проживає в Алмати, розповів, як вони збиралися на мирні мітинги, як зустрічали сильний опір поліції та як спостерігали за руйнуванням Алмати.
GV: Для початку з'ясуємо, чи мітингували активісти «Оян» на вулицях Алмати 4 січня?
Шаріпов: Так, ми хотіли показати нашу солідарність з жанаозенцями, які напередодні вийшли на акцію протесту через підвищення ціни на пальне. Ми згадали, що трапилось, коли в цьому місті була масова акція протесту: у 2011 році держава наказала розстрілювати неозброєних громадян; ми не хотіли, щоб це повторилося. Спочатку ми зібралися в парку Першого Президента [у південно-західній частині міста] і пішли на північ. Ми розпочали з кількох десятків, а до нас приєдналися сотні людей, коли ми йшли. На іншій стороні міста, на Алмати Арені, члени «Ояна» приєдналися до чергової мирної акції, яка скерувала натовп до центру міста. Місто вже було оточене сотнями, а може й тисячами поліцейських.
GV: Ви скандували «Оян, Казахстан!» і озвучували свої політичні вимоги. Як відреагувала поліція?
Шаріпов: У нас є свої політичні вимоги, які ми висловлювали протягом останніх трьох років на усіх своїх акціях. Ми хочемо реформ, багатопартійної системи, парламентської республіки. Після тривалого маршу, перший натовп зустрів спецназ, який зупинив нас і затягнув у свої фургони. Серед затриманих, яких перевезли до сусіднього відділення поліції [12] [рос], було 18 наших активістів. Тоді деякі активісти вирушили на вокзал, щоб попросити звільнення наших товаришів. До тих, кого брали на допит, ставилися досить шанобливо. Зрештою, о 3 годині ночі нам сказали, що нас можуть звільнити, якщо ми залишимо телефони на вокзалі. Поліція зрозуміла, що демонстранти спілкувалися через Telegram, WhatsApp та Instagram, і натовп зростав. Ми погодились і залишили телефони, переїхавши до нашої другої групи, в центр міста. Напруга там була ще більшою, оскільки поліція відштовхувала демонстрантів.
GV: Мирний протест 4 січня переріс у заворушення 5 січня. Як це сталося?
Шаріпов: Ми повернулись на площу Республіки у центрі міста 5 січня пізно вранці. Ми знайшли інший натовп. Акімат [будівля міської управи] вже горіла [13] [рос]. З'явилися три пожежні машини, нагорі яких стояли люди з казахстанськими прапорами. Натовп пішов за ними. Згодом з'явився трактор, який скерували до президентської резиденції, неподалік палаючого акімату. Натовп відбивався від поліції. Вже стріляли, ми бачили поранених у калюжі крові.
GV: Що сталося тоді і що трапилось наступного дня?
Шаріпов: Ми пішли з площі. Хаос був нестерпний, і ми були налякані. Наступного дня інші активісти вийшли на мирний мітинг з транспарантами і благали міліцію не стріляти. «Ми прості люди. Ми не терористи!!!» але кулі летіли. На той час ми не мали жодного стосунку до протесту.
GV: Як тільки роботу Інтернету відновили, ви опинилися між безпосередніми нападами [15] [анг] політолога і Токаєва, який поклав провину за заворушення на активістів, а також правозахисників та журналістів. Як ви думаєте, що буде далі?
Шаріпов: Наша активність точно не припиниться. Ми почули звинувачення і відкидаємо їх. Ми жодного разу не порушували закон з моменту створення нашого руху майже три роки тому. Виступ Токаєва вже мав свої наслідки [16] [анг]: по всій країні затримують і допитують журналістів за повідомлення про протести. Ми боїмося, що зараз за нами можуть прийти. Влада нас добре знає. Коли я був на площі, мене помітили, бо на мені була червона куртка. Вони знали, хто я такий.
Для нас зараз найголовніше – продовжувати бути активними і намагатися бути ще прозорішими щодо наших цілей і голосно заявляти про своє несприйняття насильства. Ми не знаємо, що відбувається з елітами та із самою системою. Але ми не очікуємо, що наше життя стане легшим.