Чи були протести в Казахстані прогнозованими?

Нещодавні насильницькі протести в Казахстані залишаються актуальними, незважаючи на виведення сил інтервентів, очолюваних Росією ^[3] [анг]. Тепер очевидно, що вони не були єдиним та унікальним феноменом ^[4] [анг]. Швидше за все, це був каскад переплетених подій, які почалися з регіональних протестів низового населення ^[5] [анг], які згодом спонтанно перекинулися в усі великі міста й переросли в Алмати до вражаючого насильства та очевидно невдалої спроби ^[6] [анг] державного перевороту незадоволених представників еліти, яка оточує колишнього президента Нурсултана Назарбаєва.

Акції протесту були географічно розосереджені, без об’єднавчих гасел або національних координаційних структур, і були насильницькими за результатами лише у певних місцях, особливо коли організовані злочинні сили очолили протести в Алмати. Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв заявив, що бачить приховану руку неназваних акторів, зокрема ісламістів, і оголосив протестувальників «терористами». Потрібен час, щоб отримати повне уявлення про ці події та їх географію, а також про зв’язки між вуличними протестами та начебто палацовим переворотом. Але чи справді найбільше громадянське заворушення в історії незалежного Казахстану було непередбачуваним? Наше дослідження показує, що ні.

Ми організували одне з останніх особистих опитувань у Казахстані перед пандемією коронавірусу. Це національне репрезентативне вибіркове опитування за участю 1200 дорослих респондентів було проведено провідною національною соціологічною компанією в період з грудня 2019 року по січень 2020 року. Опитування було частиною більшого дослідницького проекту щодо геополітичних настроїв ^[7] [анг] у деяких сусідніх з Росією державах – у Вірменії, Білорусі, Молдові, Грузії та Україні, а також на деяких спірних територіях. Більшість запитань, які ми задавали, були однаковими у всіх місцях, тому можна порівняти ставлення в різних країнах. Під час глобальної пандемії майже всі наші опитування були завершені, і особисте опитування стало неможливим. Білорусь і тепер Казахстан пережили значні політичні потрясіння після завершення нашого опитування. Чи можна за підсумками нашого дослідження сказати, що в Білорусі, а згодом у Казахстані будуть проблеми? Не зовсім так: жодне опитування не є кришталевою кулею. Але наші дані свідчать про значне невдоволення казахів ще до того, як пандемія перевернула нормальне життя. Ось п’ять чітких індикаторів цих занепокоєнь.

1. Економічні проблеми найбільше згадувались

Наші соціологи попросили респондентів перелічити три найбільші проблеми Казахстану в порядку пріоритетності. Питання було відкритим, тому нам довелося згрупувати відповіді за категоріями. У підсумку ми використали чотири категорії: проблеми, пов’язані з економікою, з політичними правами та етнічними проблемами, з державними послугами та з корупцією. Ці питання дозволило нам визначити найбільш поширені проблеми, зокрема найголовнішу з них. Ми виявили, що найбільше посилалися на економічні проблеми (безробіття, інфляція, низька заробітна плата). З усієї вибірки 94 відсотки вказали, що ці проблеми потрапили в трійку лідерів; у вибірці міста Алмати ця частка досягла 99 відсотків.

2. Корупція була позаду і характерна лише для певних регіонів

Аналітики занадто часто розглядають Казахстан як єдиний великий об’єднаний простір, але ця велика країна має дуже характерні регіони, пов’язані з економічною спеціалізацією та національною концентрацією. На відміну від інших опитувань, які ми проводили в пострадянських країнах, демографічні відмінності в казахстанських даних не настільки очевидні. Білорусь, наприклад, продемонструвала різкі відмінності у політичному виборі у різних вікових групах. Ця регіональна модель має значення, оскільки нещодавні протести почалися в багатому на нафту і газ регіоні західного Казахстану, а згодом перекинулись до колишньої столиці й найбільшого міста Алмати та інших місць. Досліджуючи проблемне питання на регіональному рівні, ми виявили, що корупція була названа проблемою номер один у двох регіонах Казахстану — на півночі, включаючи столицю Нур-Султан, і на півдні — і пов’язана з економічними проблемами на заході. Загалом 49% опитаних вказали корупцію як одну з трьох найбільших проблем (див. графіку з регіональними особливостями).

3. Було поширене невдоволення державними послугами; не стільки політичними правами

Серйозне невдоволення було щодо якості державних послуг (охорона здоров’я, забезпечення, доступність та вартість освіти, низькі пенсії), причому 62 відсотки опитаних вказали це як проблему. Проте, для однієї третини опитаних політичні права та етнічні питання у різних їх формах не викликали особливої уваги. Політичні права та етнічні проблеми включають занепокоєння з приводу вільних виборів, претензій щодо власності, гендерної рівності та етнічної дискримінації. Це не означає, що ці питання не були важливими для людей, просто вони не були пріоритетними у їхніх повсякденних турботах. Респонденти в Алмати частіше висували політичні та етнічні проблеми, ніж інші в країні.

4. Лише третина опитаних вважають казахську політичну систему найкращою

На запитання, яка політична система була б найкращою для Казахстану, лише 36,9% обрали нинішню казахстанську систему, а 25% – радянську. Більш скромна кількість надала перевагу західним демократичним системам (близько 14 відсотків), а менше 6 відсотків — нинішній російській політичній системі. Демографічний аналіз засвідчив, що бідніші люди та менш освічені, як правило, віддавали перевагу радянській системі. Аналогічна ситуація і в Білорусі, але підтримка місцевої політичної системи у Казахстані значно більша, ніж у Білорусі (лише 15 відсотків), де західну демократичну систему вибрали 32 відсотки.

5. Довіра до президента була низькою

Опитування було проведено менш ніж через рік після того, як Назарбаєв пішов з посади президента, яку він обіймав з 1991 року, і передав формальний контроль нинішньому президенту Токаєву. Щоб протистояти упередженості щодо соціальної бажаності, ми використали метод опитування, який називають експериментом зі списками, аби перевірити довіру громадян до свого президента. Це непрямий спосіб поставити питання про довіру: за списком органів влади (без згадки їх назв), а респонденти вказують, наскільки їм довіряють. Випадково виключаючи президента зі списку установ, ми можемо оцінити загальну довіру до президента. Результати були особливо низькими: загалом президенту довіряли 24,3%, а у західних регіонах рівень був на рівні 0%. В інших регіонах відсоткове співвідношення: північ (включаючи Нур-Султан) – 17,7%, місто Алмати – 25,9%, схід-центр – 19,6% та південь – 52,4%. Подібний низький рівень довіри до політичного керівництва ми виявили в Білорусі ^[8] [анг], використовуючи той самий формат питань безпосередньо перед президентськими виборами та масовими протестами.

Політичні протести не схожі на наукові експерименти із передбачуваними результатами при змішуванні певних елементів. Конкретні події, місцеві умови, комунікація, організація та лідерство – все це має значення, щоб спалахнула іскра і пішов імпульс. Проте фонове ставлення, сформоване погіршенням економічних умов та повсякденним досвідом роботи з державними службами та корупцією, також мають велике значення. Зміна президента у 2019 році в Казахстані співпала зі значним сплеском політичних протестів, до того, як вибухнула пандемія коронавірусу. Як і в Білорусі, визріли умови для антиурядових протестів. Хоча в обох випадках наслідком стало відновлення контролю авторитарного центру, причина, яка буквально підживлювала протести, — нагадаємо, що стрибки цін на скраплений нафтовий газ (LPG) викликали початкову іскру — навряд чи зникла.

Джон О'Лафлін ^[9] [анг], почесний професор Університету Колорадо в Боулдері, політичний географ, який займається дослідженнями людських наслідків зміни клімату в країнах Африки на південь від Сахари та геополітичними орієнтаціями людей у пострадянських державах.

Марлен Ларюель ^[10] [анг], професор-дослідник міжнародних відносин та політичних наук, є директором Інституту європейських, російських та євразійських досліджень (IERES) Університету Джорджа Вашингтона в якості директора його програм з питань Центральної Азії.

Джерард Тоал ^[11] [анг], професор Школи громадських та міжнародних відносин ^[12] [анг] у кампусі Технологічного інституту Вірджинії в Арлінгтоні, політичний географ та автор книги «Близьке зарубіжжя: Путін, Захід та боротьба за Україну та Кавказ» ^[13] [анг] (Oxford University Press, 2019 р.).