Скріншот із YouTube-каналу гумориста Сергія Ларіна з написом «великий и могучий русский язык» — або «велика і могутня російська мова».

Ключовим поняттям в наративі Москви навколо війни в Україні [анг] є термін «русскоговорящие» або «русскоязычные», який стосується російськомовних людей. Що означає цей термін і чому він інструменталізований політично?

З лінгвістичної точки зору, російська, українська та білоруська мова утворюють те, що називають східною гілкою слов’янських мов [укр]. Усі вони походять із загальнослов’янської мови, яка була головною мовою спілкування в Київській Русі [укр], цивілізації 9-13 століть, що виникла на території нинішнього Києва і звідти поширилася на Україну, Білорусь та європейську частину Росії. Незважаючи на численні відмінності, всі три мови використовують кирилицю і мають певний ступінь взаємного розуміння без перекладу. Вони за своєю природою відрізняються та мають відмінну літературу й контекст.

До кінця Російської царської імперії у 1917 році, території, на яких розмовляли цими трьома мовами, були переважно під контролем Росії та Польщі. Царська Росія нав’язувала російську мову у владі, армії та освіті, тоді як українською та білоруською мовами розмовляли вдома, на вулиці, у церквах, а в певний час у школах. У більшості районів царської імперії еліти були двомовними, оскільки розмовляти російською мовою означало отримання соціальних та економічних привілеїв.

Радянське уявлення про «російськомовних»

Коли нова радянська держава виникла та зміцнила свої інституції у 1920-х роках, вона проводила різноманітну політику, але зрештою, у 1938 році, оголосила російську мову обов’язковою в усіх радянських школах.

Російська мова мала стати панівною [анг] серед всіх народів радянського блоку в утопічному комуністичному майбутньому — мовою науки, прогресу та миру. Російська мова в цьому дискурсі часто описувалась цитатою російського письменника ХІХ століття Івана Тургенєва [укр] як «великий, могучий русский язык» або «велика і могутня російська мова».

Таким чином, попередня царська політика була посилена і змусила багато неросійських еліт віддавати своїх дітей до російськомовних шкіл, а не до шкіл з навчальною програмою на домінантній мові однієї з 14 неросійських радянських республік. Російська мова зміцнила свої позиції вдома на побутовому рівні і стала основною мовою на телебаченні. У підсумку, велика кількість неетнічних росіян стали носіями російської мови з різним ступенем знання мови своєї історичної спадщини. Ці рідні мови часто розглядалися як непривабливі або даремні. Для окремих національностей також було неможливо вивчити свою рідну мову, оскільки не було шкіл, підручників і вчителів, які б полегшували процес її вивчення. Так було з корейцями, євреями (за радянськими визначеннями національностей, вони розглядалися як етнічна, а не релігійна спільнота) та німцями.

Поступово термін «російськомовний» став ознакою вишуканості, вищої освіти, кращої роботи та кар’єрних перспектив, вищого рівня життя та частиною радянського поняття «культурний человек» — або людини з хорошою освітою та прогресивним, інтелектуальним мисленням, які могли отримати доступ до знань завдяки перекладам російською мовою.

Падіння Імперії та розмитість ідентичностей

Коли Радянський Союз припинив своє існування наприкінці 1991 року, усі колишні радянські республіки стали на шлях повторного відкриття своїх історичної, культурної та мовної ідентичностей, які радянською ідеологією були цензуровані та викривлені, включаючи Росію.

Етнічні росіяни, які часто були привілейованими носіями «великої і могутньої» російської мови в усіх республіках за межами російської, змушені були зробити несподіваний вибір. Вони можуть або прийняти новий культурний дискурс своєї нової батьківщини, де російська мова у більшості регіонів втратила попередній статус офіційної мови, і побачити на власних вищих позиціях нові місцеві еліти — як правило, представників домінуючої етнічної групи або новоутвореного реанімованого населення. Або вони могли б переїхати до нової Росії, де вони гадали, що їм не доведеться переживати за втрату статусу.

На цьому етапі термін російськомовний став позначати дві різні групи, які можна виділити за етнічною ознакою. Перша група стосується етнічних росіян, а також етнічних слов'ян, але також включає євреїв, німців, греків, які становлять меншість у своїй новоспеченій країні проживання.

До другої групи належать люди домінуючого етносу, наприклад азербайджанці чи киргизи, які розмовляють російською як рідною, іноді лише цією мовою, часто відкидаючи згадки про релігійне відродження, яке переживають інші, і більшість розглядає їх як окрему групу.

Звичайно, кордони між усіма цими групами розмиті і можуть змінюватися протягом життя окремих людей.

Безлюдна Росія оголошує себе захисником усіх російськомовних

Для сучасної Росії, спільнота російськомовних, які живуть в Естонії, Латвії, Литві, Білорусі, Україні, Молдові, Азербайджані, Казахстані, Киргизії, Таджикистані та Узбекистані (Вірменія, Грузія і Туркменістан мають зараз досить невеликі громади, які вважають себе російськомовними), налічує від 12 до 16 мільйонів людей [рос].

Ця велика група є стратегічною для Росії з низки причин. По-перше, чисельність населення Росії [укр] постійно зменшується [укр] внаслідок поганих умов життя [анг], короткої тривалості життя [анг] та масового відтоку мізків [анг].

По-друге, Росія покладається на російськомовних, які зазвичай споживають медіа, вироблені Росією, щоб представляти свої інтереси в низці країн і створювати місцеві лобі [анг], які надають перевагу російському бізнесу та політичним інтересам.

По-третє, Москва інструменталізує ці спільноти, коли хоче протистояти місцевим чи іноземним урядам, розігруючи карту меншин, начебто позбавлених культурних чи мовних прав. Це часто робиться, щоб протистояти Європейському Союзу через російськомовні спільноти в країнах Балтії [анг]. Це слугує приводом надалі підтримувати Придністров’я і врешті-решт було використано для виправдання Москвою окупації Криму [анг], частини Луганської та Донецької областей, а останнім часом і всієї України.

Сьогодні Москва навмисно маніпулює різноманітним і складним поняттям російськомовних, щоб заперечувати свою власну особливу ідентичність: для багатьох людей, зокрема і в Україні, російська мова є рідною або вони є двомовними, але вони не ідентифікують себе як етнічні росіяни і, звичайно, не асоціюють себе з Росією. Проте Москва стверджує, що стає на їхній захист.

Реальність така, що коли Росія бомбить [рос] таке місто, як Харків на півночі України, вона бомбить як етнічних росіян, так і російськомовних.

Щоб дізнатися більше, перегляньте наші тематичні статті про російське вторгнення в Україну.