- Global Voices по-українськи - https://uk.globalvoices.org -

Українські депеші 2: Кордон

Категорії: Центральна та Східна Європа, Росія, Україна, біженці, війна і конфлікти, громадські медіа, гуманітарне реагування, права людини, The Bridge, Russia invades Ukraine

Коти в машині. Фото Абеля Полезе, використане з дозволу.

Це друга публікація Абеля Полеза про його втечу з Києва до Румунії з дітьми, двома котами, колишньою дружиною та її чоловіком після вторгнення Росії в Україну 24 лютого. Полезе — дослідник, тренер і розробник, який зараз керує кількома дослідницькими проектами з тіньової економіки в Україні. У ніч на 23 лютого він прилетів до Києва, а наступного дня на світанку йому довелося покинути місто.

Заміські дороги, багато заміських доріг. Усі гарячково дивляться у свої телефони, щоб дізнаватись новини з фронтів. Віра багатьох людей у те, що Західна Україна залишиться безпечним простором, руйнується. Вони атакують майже всюди. Навколо тиша. Обмаль машин, красиві краєвиди, зимові дерева, гори, замерзлі річки. Ф не може не похвалити, як все це чудово. Вона нічого не каже, але ви знаєте, що серце вашої колишньої дружини обливається кров’ю, оскільки змушена відмовитися від усієї цієї краси.

Тут так тихо, що дивуєшся, чи зможуть сюди коли-небудь приїхати росіяни. Але згодом бачиш бетонні блоки, які встановили для сповільнення транспортного руху, контрольно-пропускні пункти та солдатів навіть на другорядних дорогах. Ви дивуєтеся, як росіяни могли б дістатися сюди, але вважаєте за краще, щоб ваше запитання залишилося без відповіді. Адже навіть Івано-Франківська, одна з найвіддаленіших областей, потрапила під удар, тож єдине безпечне місце – за межами країни.

Міст, гідроелектростанція. Зупиняється рух. Вони перевіряють кожну машину. Ви настільки наївні, що думаєте: «Чому вони це роблять так далеко від фронту?» Довго очікуєте, зрештою приходить ваша черга, і ви перекладаєте усе на Ф, яка відкриває багажник на їхнє прохання.

- У вас є вибухівка?

- Ми втікаємо з Києва, взяли одяг, котів і вирушили в дорогу, звісно ні.

— Ну, просто питаю; Ви могли б мати свої особисті боєприпаси, просто запитую (можливо, він сподівався, що ми маємо і можемо поділитися з ними?)

— Ні, нічого не маємо; ми можемо уже їхати?

Дорога ще довга, але приятель дізнається, що ми проїжджаємо повз село якихось родичів. Трохи вагаючись, ви скасовуєте бронювання і змінюєте маршрут, попереджаючи пасажирів: готуйтеся їсти борщ!

Місце спокійне. Навіть не скажеш, що конфлікт відбувається за кілька кілометрів. У будь-якому випадку, у вас чудовий сон. Будинок величезний, і вашому клану навіть виділено дві кімнати, щоб ви могли розділити котів, які іноді плачуть один біля одного в машині. Келих місцевого вина, кілька теплих слів і ви лягаєте спати. Наступного ранку на кухні вас чекають свіжі й теплі сирники [1] [укр]. Це ваш перший прийом їжі за 24 години.

Тимчасовість ситуації вас лякає. Вам цікаво, чи не безпечніше залишитися тут на деякий час? У них є поля, на яких вирощують фрукти та овочі. У них є своя курка, свині та великий льох з усіма продуктами, від варення до тушонки [2][рос] та компоту [3] [укр]. Ваш автомобіль наповнюється яблуками, консервами (консервами) і надією. Ранок теплий і дає надію, тож ніхто не поспішає. Ви вибрали невеликий пункт перетину, тому людей немає так багато. Усі востаннє обіймаються, можливо, занадто довго. Коли ви вирушаєте в дорогу, це вже пізній ранок.

Далеко від Києва я відчував себе в іншому світі. Фото Абеля Полезе, використане з дозволу.

Дорога до кордону не така, як ви очікували. Насправді, прямої дороги туди немає, тому вам доведеться об’їжджати неасфальтованими дорогами. Але навіть на цих невеликих дорогах ви бачите, як вантажівки скидають землю, щоб уповільнити автомобілі. Ви запитаєте себе, де все це зупиниться, невже в країні немає безпечного місця? Найгірше те, що вибраний вами пункт перетину закритий. Ви хотіли уникнути головного пункту перетину, тому що саме туди піде більшість людей, але виявляється, що всі незначні кордони з Румунією закриті. Друзі телефонують, але слухавку ніхто не бере. Це не той час, коли ви готові ризикувати. Вам потрібно йти до головного кордону.

Ви починаєте телефонувати своїм румунським друзям і прагнете вирішити все до вечора або до ранку, але коли приїжджаєте на кордон, розумієте, що все може вийти не так, як ви сподівалися. Є черга машин, яка змушує зупинятися навіть перед освітлювальними стовпами, які знаходяться біля прикордонного посту. Вам цікаво, наскільки є довгою черга, і є лише один спосіб про це дізнатися. Ви починаєте йти до кордону.

Перетин кордону… можливо

Минуло 30 хвилин, але ви ще не дійшли до кордону. Спекотно, надмірно спекотно для лютого, але ви раді, що це не класична лютнева погода. Скільки людей загинуло б, у випадку хуртовини? Машини у черзі стають по двоє, потім по троє, потім знову по двоє. Поліція намагається навести лад, але кількість людей (зазвичай на позашляховиках чи дорогих автомобілях) обганяє всіх в надії швидше пройти через кордон. Там війна, і тут війна, щоб виїхати країни. Ти тремтиш, думаючи, що може статися, якщо дедалі більше людей почнуть штовхатися, щоб покинути країну, коли дізнаються, що прибувають росіяни. Це було б просто ненавмисне вбивство.

Підходячи до прикордонного посту, ви запитуєте людей, як довго вони чекали. Найдовше – 24 години. Ви шкодуєте, що так пізно виїхали. Але радієте і тому, що добре виспались, змогли прийняти душ і поїсти теплої їжі, чого, на вашу думку, не зможете зробити ще кілька днів.

Машини на кордоні. Фото Абеля Полезе, використане з дозволу.

Ви запитуєте охоронців, а вони відповідають: «Так, пропустимо, потрібно лише зачекати, тому ви розробляєте стратегію, щоб залишити машину в Україні і пройти через кордон, але вам потрібно в цьому переконати решту компанії. Проте, ви дізнаєтеся, що інша машина, з дідусем і бабусею, її мамою і собакою, вже в дорозі і приїде до вас до вечора. Вечір переходить у ніч через блокпост і те, що вони прибудуть лише наступного дня. Але є сенс почекати і допомогти їм перетнути кордон.

Коли ви повертаєтеся до автомобіля, на вашому телефоні з’являється напис: «Вітаємо, ви досягли своєї мети в 10 000 кроків на сьогодні». Звичайно, ви пройшли майже 14 км до кордону та від нього, тепер у вас пухирі на обох ногах і немає іншого взуття, крім того, що ви носите. Ви вперше відчуваєте голод. Португальське печиво з ковтком фруктового соку, які ви несли всю дорогу, стане найкращою їжею в історії.

Але ви не можете перестати хвилюватися. Полиці спорожніють, а термінал у точках продажу перестане працювати. Маючи в кишені мало готівки, ви дивуєтеся, як довго зможете протриматися, оскільки кількість людей, які ходять в кемпінг, збільшується, а вода та запаси, навпаки, зменшуються.

Наступає ніч, на вулиці стає прохолодно, і ви огортаєтесь одягом, щоб зігрітися. Черга просувається повільно, але нерегулярно. Іноді один автомобіль стоїть протягом години, іноді можна просунутися на кілька метрів. Ви починаєте боятися, що у вас закінчиться бензин, якщо ви рухатиметеся таким чином, і знаєте, що вам доведеться по черзі сідати за кермо, а якщо ви заснете, вас обженуть інші машини.

Корки на кордоні вночі. Фото Абеля Полезе.

Машина, що знаходиться перед вами не рухається, можливо, водій спить чи кудись пішов. Ф робить те, що обіцяла не робити, і обганяє. Одна, дві, багато машин, але коли вона намагається повернутись у чергу, вас зупиняють і благають повернутись. Що робити? Ти не можеш повернутись зараз, твого місця більше немає. Єдиний шлях уперед. Ви кажете їй, щоб їхала далі, оскільки стояти тут не має сенсу. Буде дві машини, потім три, і люди все одно будуть нервувати. Таким чином, автомобіль зупиняється за кілька метрів від вантажівки, від того, що здається лінією вантажівки, від якої ви повинні рухатися, оскільки вантажівці не дозволять перетнути дорогу.

Нові друзі

Деякі люди групуються якраз між машинами. Ви хочете спати, на вулиці холодно, але відчуваєте, що це ваш шанс повернутися у правий ряд. Це було вірно. За лічені секунди ви досягаєте двох цілей: законного та прийнятного способу з'їхати зі смуги руху вантажівки на правильну смугу і знайти нових друзів. Розмови нагадують про довгий час, проведений в українських потягах за розмовами з незнайомцями про все, як у тій пісні «Машини часу» «Розмова в потязі» [4] [рос]. Ви повертаєтеся в машину, тремтячи, але тепер ви в команді, в яку входять Дмитро, етнічний болгарин, IT-фахівець з Миколаєва [5] [укр], який надає послуги українському та болгарському урядам і розповідає вам про відмивання грошей у країні, та Андрій, молодий чоловік, який приїхав із Харкова [6] [укр], щоб супроводжувати дружину та дітей до кордону. Йому не дозволять покинути країну, оскільки в умовах воєнного стану, чоловікам 18-60 років не можна виїжджати за кордон.

За перші 16 годин ви просунулися приблизно на 800 метрів. Ви бачили евакуаційні автобуси з індійськими студентами та дивуєтеся, як швидко це було організовано. Приходить більше людей і ситуація стає напруженою. Деякі молоді люди намагаються організувати групу для зупинки автомобілів, які не дотримуються черги. Чоловік середніх років починає кричати та лаятися на жінку, яка скаржиться, що він намагається пройти. Ви погоджуєтесь зі своїми новими друзями піти та перевірити пункт пропуску ще раз. Цього разу приїде ваш молодший син. У нього дуже багато енергії, і йому потрібно щось робити, аби витрачати її, тому прогулянка — добрий варіант.

Ситуація виглядає набагато гіршою, ніж напередодні. Ви бачите, що деякі машини розвертаються та їдуть, їх пасажири, можливо, у відчаї, страхова компанія немає бланків (автомобілі з українськими номерами потребують міжнародної страховки для в'їзду до ЄС, і всі онлайн-сервіси заблоковані, тому приймають лише паперові копії страхового поліса). Черга до кордону стала ще більшою і це вже навіть не черга, а просто натовп людей, що розтягнувся навколо в'їзних воріт, а охоронці пропускають їх із швидкістю черепахи.

На зворотному шляху ваш приятель намагається десь випити кави. На першій дорозі надто багато людей, на другій також. На третій дорозі, ваш приятель каже: «Ми маємо каву, але немає чашок. Якщо ви маєте свою чашку, ми можемо зробити і вам». Дедалі більше хвилюючись, ви помічаєте, що полиці стають більш порожніми. Залишилась лише газована вода, оскільки звичайну воду уже розпродали.

Це друга частина серії. Перша частина була опублікована тут [7], а третя – тут [7].

Щоб дізнатися більше, перегляньте наші тематичні статті про російське вторгнення в Україну [7].