Невелика проукраїнська демонстрація в Єревані 27 лютого. Фото: Степан Григорян. Використовується з дозволу.
Цю статтю вперше опубліковано [1] [анг] на OC Media. Відредагована версія републікується відповідно до угоди про партнерство щодо обміну контентом.
Після російського вторгнення в Україну, світ, здається, як ніколи об’єднався проти російського імперіалізму [2] [анг]. Однак у Вірменії люди [3] [анг] опинилися на роздоріжжі [4] [анг] – між глибоко вкоріненими почуттями травми та апатією, і аналітики припускають, що країна страждає від Стокгольмського синдрому [5] [анг], коли полонений має позитивні почуття до викрадача.
Нещодавня війна за Нагірний Карабах [6] [анг] між Вірменією та Азербайджаном, присутність і вплив Росії у Вірменії, а також підтримка Україною Азербайджану під час війни, змусили вірмен здебільшого мовчати про події, які сталися після визнання [7] [рос] Москвою незалежності Донецька та Луганська [8] [укр].
Для багатьох це мовчання є виправданим.
Протягом першого тижня війни в Україні, у столиці Вірменії Єревані пройшли дві невеликі демонстрації на підтримку України. Перша, яка відбулась перед російським посольством у день вторгнення, була організована Європейською партією Вірменії, другорядною партією без депутатів. Другу, яка відбулась 27 лютого біля меморіалу українського поета та політичного діяча Тараса Шевченка [9] [укр], організувало [10] [укр] Посольство України.
Уряд Вірменії та його чиновники в основному мовчали щодо дій Росії. У єдиній заяві, яка була оприлюднена, стверджувалось, що Єреван не планує визнавати незалежність Донецька та Луганська, і сподівається, що Росія та Україна можуть знайти «мирне вирішення» конфлікту.
Прогулянка на межі прірви
На міжнародній арені Вірменія чи не єдина [11] [анг] підтримала свого стратегічного союзника і головного гаранта безпеки, проголосувавши проти призупинення представництва Росії в Раді Європи [12] [анг]. Але під час останніх двох голосувань — за відсторонення [13] [анг] Росії від Ради ООН з прав людини та засудження вторгнення [14] [анг] в Україну на Генеральній Асамблеї ООН — Вірменія утрималася.
За словами Даніеля Іоанісяна, сторожа демократії в Єревані, непомітне зміщення позиції Вірменії в цих двох випадках можна розглядати як «великий прогрес», але «лише в контексті залежності Вірменії від Росії». Він продовжив: «Вірменія перебуває в такій неприємній ситуації стосовно свого суверенітету та незалежності від Росії, що це мовчання – це вже добре».
Іоанісян має на увазі політичну залежність Вірменії від Росії, яка передбачає її членство в очолюваному Росією Євразійському економічному союзі та Організації Договору про колективну безпеку [15] [рос] – головних організаціях співробітництва між країнами у сфері економіки та безпеки. Дві країни також мають окрему угоду про стратегічне партнерство [16] [анг], яка регулює присутність російської військової бази та військ у Вірменії.
Ця залежність від Росії посилилася після Другої війни в Нагірному Карабаху, яка завершилася [17] [анг] за посередництва Росії та введенням в цей район понад 2000 російських миротворців. Таким чином, контрольовані Вірменією частини Нагірного Карабаху виявилися фактично під контролем Росії. Крім того, чисельність російських військ у Вірменії сягнула приблизно 10 000 осіб із постійною військовою базою в Гюмрі [18] [укр] та військовим аеропортом у Єревані, а також іншими другорядними стратегічними позиціями. Російські війська також контролюють кордон Вірменії й Туреччини [19] [рос].
«[Вірменія] намагалася підтримувати стратегічний «баланс» між своїм партнерством у сфері безпеки з Росією та зацікавленістю у поглибленні контактів з ЄС і Заходом протягом останніх 20 років», — зазначив Річард Гірагосян [20] [анг], директор Центру регіональних досліджень [21] [вірм] у Єревані.
Проте Гірагосян вважає, що Росія, швидше за все, почне вимагати більшої підтримки та відкритої лояльності, і в цьому випадку «будь-яке відчуття дипломатичної рівноваги може бути втрачено, що загрожує виштовхнути Вірменію у вразливу та ізольовану позицію на неправильній стороні історії». Він також пояснив: «Хоча позиція Вірменії, як єдиної країни, окрім Росії, яка виступає проти цього кроку [мовчання щодо санкцій], небезпечно ізолює її, жодного іншого вибору та альтернативи не було».
Враховуючи балансуючу позицію Вірменії між підтримкою та засудженням дій Москви, є побоювання, що санкції, запроваджені проти Росії [22] [рос], можуть стосуватись (або принаймні вплинути) і на Вірменію, хоча Іоансіян вважає, що на Вірменію вплинуть не самі санкції, а швидше за все, очікувані спроби Росії використати Вірменію та інші країни для їх обходу.
«У цьому випадку, — припустив він, — можуть бути погані наслідки для Вірменії». За гіпотетичним сценарієм, коли Росія вийде переможцем у війні, за словами Іоансіяна, Вірменію силоміць залучать до так званого «Радянського Союзу 2.0».
Люди, зброя і пропаганда
Реакція вірменського народу майже не відрізнялася від реакції уряду цієї країни. Журналіст і активіст за мир Арам Амірбекян припустив, що реакція вірмен була «логічною».
«На жаль, багато людей були задоволені тим, що відбувається», – сказав Амірбекян, пояснивши, що люди виправдовують свою апатію тим, що Україна підтримала Азербайджан під час війни у 2020 році. «Я не можу розділяти такі погляди, — каже він, — оскільки [вторгнення Росії] — це агресія, яку варто засудити, але пропаганда «ворожого союзника» була настільки потужною у Вірменії, що була створена реальність, де люди підтримують Росію. Україна в цьому контексті сприймалася як ворог, який продає зброю та білий фосфор Азербайджану, але Росія аналогічно діє. Усі продають зброю».
Одне із звинувачень, пов’язаних з підтримкою Азербайджану зі сторони України, полягало в тому, що Київ забезпечував Баку білим фосфором [23] [анг], який використовувався Азербайджаном під час Другої війни в Нагірному Карабаху. Кінорежисер Сарик Андреасян, колишній друг президента України Володимира Зеленського, був одним із тих, хто висував [24] [вірм] такі звинувачення, які Зеленський категорично заперечував [25] [анг].
За даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру [26] [анг], Росія продала понад 60 відсотків зброї Азербайджану в період з 2011 по 2020 роки, тоді як Україна за цей же час продала лише понад 1 відсоток (хоча до 2010 року ця кількість була значно вищою).
Посилаючись на опитування Спілки поінформованих громадян [27] [анг], Іоансіян зазначив, що російська пропаганда також відіграла значну роль у формуванні вірменської громадської думки, оскільки понад 11 відсотків вірмен вважають російські державні ЗМІ надійними джерелами інформації. «Це, серед іншого, впливає на громадську думку, і, на жаль, на підтримку Вірменією політики Путіна. І Вірменія повинна інтенсивно працювати проти кампаній дезінформації», – додав він.
Після російського вторгнення в Україну, однією з таких «кампаній» було встановлення 50-метрового банера на одному з найбільших єреванських мостів, Київському, з написом «Російська армія». Хоча відео про це миттєво стали вірусними із сотнями тисяч переглядів, місцеві журналісти з'ясували, що вивіску повісили лише на дев’ять хвилин, щоб її демонтувати, перед тим, як її знімуть [28] [вірм] на відео.
Революція 2018 року [29] [анг] та Друга війна в Нагірному Карабаху також змінили уявлення про Вірменію, вважає Амірбекян. Ці нещодавні події зробили вірмен більш «політизованими», каже він, «і […] події в Україні сприймаються як частина цих геополітичних уявлень». Саме тому Амірбекян назвав реакцію Вірменії «логічною»: «Важко очікувати від Вірменії […] відвертої підтримки України, оскільки російські війська знаходяться в Карабаху, як прямий гарант безпеки тамтешнього народу».
За його словами, він хотів би «бачити Вірменію в такій геополітичній ситуації, коли буде можливість відверто засудити цю агресію та колоніально-імперську політику». Але Амірбекян уже «щасливий, що Вірменії вдалося зберегти хоча б такий нейтралітет». Він також зазначив: «В той же час, […] ми повинні зауважити, що у Вірменії є співчуття до народу в Україні. Адже в Україні багато вірмен, відносини між країнами та людьми були досить теплими. Обстріли Києва чи Львова є болючими і для вірмен».
Готовність до прийому біженців
За підрахунками, в Україні налічується майже 400 тисяч [30] [анг] вірмен та людей з вірменським корінням. Офіційно вірмен в Україні налічується близько 130 тисяч. З іншого боку, в Росії найбільша вірменська діаспора — 1,2 мільйона.
І Міністерство закордонних справ [31] [анг] Вірменії, і голова вірменської громади в Україні Норік Григорян заявили, що немає точної інформації [32] [вірм] про те, скільки з цих вірмен, які проживають за межами країни, втекли від війни, а хто повернувся до Вірменії. Проте міністерство висловило готовність [33] [анг] не лише приймати етнічних вірмен та громадян Вірменії, але й приймати іноземних біженців.
Тим часом, Мінекономіки створило групу [34] [анг] допомоги вірменам, росіянам, білорусам та українцям, які мають намір переїхати до Вірменії. Це включає спрощену процедуру переміщення компаній, зареєстрованих у цих країнах, до Вірменії. Міністр Ваган Керобаян [35] [анг] підтвердив, що близько десятка російських компаній вже переїхали [36] [вірм] до Вірменії. За його словами, уряд намагається зробити країну «сприятливим середовищем» для іноземців, які вирішили переїхати.
Щоб дізнатися більше, перегляньте наші тематичні статті про російське вторгнення в Україну [37].