[1]Житловий будинок у Маріуполі на південному сході України постраждав від російської артилерії. Скріншот із відео SkyNews, 11 березня 2022 р [2].
Ця стаття [3] [анг] Валерії Коста-Кострицької з’явилася на OpenDemocracy 11 березня 2022 року. Вона републікується в рамках партнерства щодо обміну контентом і була відредагована відповідно до стилю GV.
У портовому місті України Маріуполь проживає 500 тисяч людей. У 2014 році його ненадовго захопили підтримувані Росією сепаратисти. Того ж року місто було визволено українськими військами, але воно залишалось дуже близьким до лінії фронту між українськими та сепаратистськими силами.
Тепер Маріуполь знову потрапив під удар після російського вторгнення в Україну, яке почалося 24 лютого 2022 року. Отримання контролю над Маріуполем дозволить Росії створити сухопутний коридор між районами, контрольованими проросійськими сепаратистами на сході України, та анексованим Кримом, забезпечуючи доступ до Азовського моря. Зараз місто перебуває в оточенні, а його жителі – в пастці. Вважається, що уже загинули понад 1200 людей [4] [укр].
«На вулиці та в хаті пекельний холод, – написала 10 березня на своїй сторінці у Facebook психолог Анжела Тимченко з Маріуполя. – У нас залишилося трохи їжі. Дорослі відмовляються їсти. Вчора один із нас стояв у черзі 6 годин перед останнім магазином, який працює, щоб придбати масло на хліб (якого у нас немає) і цукерки».
Наступного дня вона додала:
У мене є питання, і це не сарказм. Який [сенс] захищати Маріуполь… якщо місто переповнене трупами, якщо люди гинуть або від вибухів, або від голоду, або під уламками? Шматок зруйнованої землі важливіший за життя людей та майбутнє наших дітей?
Депутат Маріупольської міської ради Петро Андрющенко написав, що громадяни пережили «сім днів блокади міста та руйнування його інфраструктури. Це означає, що місто живе без електрики, тепла, питної води та газу. Протягом дев’яти днів, місто постійно обстрілювали з артилерії та мінометів, а також бомбардували з повітря».
Академік Ольга Ятчук живе у невеликому селі Бердянське на східній околиці Маріуполя. 1 березня вона та її родина спробували втекти на автомобілі, після того як їхнє село зруйнували, і зуміли доїхати до Маріуполя, який швидко залишили, прямуючи на північ.
«На вулиці не було людей», – сказала вона. «Ми розуміли, що місто оточене з усіх боків і буде обстріляно. Українські солдати сказали нам, що виїжджати – небезпечно. Ми все одно це зробили, але, можливо, ми були останніми, хто виїхав. Були обстріли, вибухи. Коли ми виходили, то побачили, що навколо міста зібралися війська з важким озброєнням».
Пошкодження інфраструктури означає, що більшість мешканців залишились без телефонного зв'язку та Інтернету, а отже, не мають можливості повідомити своїм родичам, що вони живі. Їхні родичі стежать за телеграм-каналом, де публікують фотографії будинків, які постраждали та імена живих людей. Полк «Азов» — воєнізована група, яка інтегрована в Національну гвардію України, також регулярно публікує новини про ситуацію в місті.
Кінорежисер Сашко Протя, який родом із Маріуполя, але зараз перебуває у Запоріжжі, 10 березня встиг поговорити зі своїм другом у місті.
«Є лише один район, де є сигнал», – сказав він openDemocracy.
Туди треба йти по болоті — транспорту, ясна річ, немає, — містом, яке постійно бомбардують. Це неподалік площі Свободи. Поки ми розмовляли, я чув вибухи. Люди в Маріуполі такі виснажені. Він сказав, що знає кілька житлових будинків, де людям доводилося ховати жертв у дворі.
Спочатку було зруйновано західну частину міста. Вчора [9 березня] розбомбили [5] [анг] пологовий будинок, а також центральний ринок. Вони безладно обстрілюють житлові квартали міста. За останні дні я бачив кілька фотографій і не можу впізнати місто, в якому жив.
Відсутність контактів стосується обидвох сторін. Родичі кажуть, що люди в місті нічого не знають про події на вулицях. Уляна Токарєва, директриса громадської організації, родичі та колеги якої перебувають у місті, розповіла мені: «Вони нічого не знають — чи буде евакуація, як їх проінформують, куди збиратися, чи безпечно, що відбувається, за містом, і чи існує ще Україна».
Кілька днів поспіль стверджували про гуманітарний коридор в місто та з нього, щоб могла надходити допомога, а мешканці могли виїжджати.
Але, як заявив [6] [анг] президент України Володимир Зеленський 10 березня CNN:
Окупанти розпочали танкову атаку саме в районі, де мав бути цей коридор. […]
Сьогодні вони зруйнували будівлю головного управління ДСНС у Донецькій області. Безпосередньо біля цієї будівлі було місце, де мали зібратися маріупольці для евакуації.
Під час особистої зустрічі зі своїм українським колегою 10 березня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров намагався виправдати [7] [анг] напад на маріупольський пологовий будинок і дитячий шпиталь [5] [анг]. За його словами, Росія попереджала в ООН кілька днів тому, що шпиталь «давно окупований батальйоном «Азов» та іншими радикалами. Вони вигнали робітників, медсестер та інший персонал. Він додав: «Це не перший раз, коли ми бачимо жалюгідний протест щодо так званих звірств, вчинених російськими військовими».
Але український журналіст Іван Сінепалов сказав мені: «Полк «Азов» є опудалом для російської пропаганди. Їх цільова аудиторія в Росії вважає, що Маріуполь окупований «Азовом».
Він додав: «Лавров сказав, що Росія надалі бомбардуватиме Маріуполь, якщо Україна не виконає вимоги [Росії]. По суті, вони тримають все місто в заручниках. На їхню думку, Маріуполь є проросійським містом. Громадяни повинні були зустрічати російських військових з квітами. Це помста».
