Журналіст, який працює у Західному Папуа перед прапором Ранкової зірки — міжнародним знаком Руху Вільного Папуа. Використовується за ліцензію Wikipedia Commons [1] (CC BY-SA 3.0 [2])
.jpg){kind=link}
Вже приблизно 60 років, регіон на найсхіднішій частині індонезійського архіпелагу Західне Папуа веде найбільш тривалу боротьбу за незалежність [3] серед усіх регіонів світу проти захоплення з боку Індонезії. Попри довголітню кампанію незалежності, це часто оминало увагу міжнародної преси та західної аудиторії. Частково через достатньо успішні заходи, вжиті урядом Джакарти — намагання піддавати цензурі і контролювати наративи із Західного Папуа.
Зображення Global Voices
Острів Нова Гвінея поділений на незалежну Папуа Нову Гвінею, що на сході, та Папуа підконтрольну Індонезії на заході. Остання згодом була поділена урядом Індонезії на Папуа та Західне Папуа. Ці провінції останні 60 років боролися за незалежність. Не дивлячись на бажання [4] вчених і жителів, які вважають, що така дія знизить прозорість і підвищить корупцію в регіоні, Джакарта розглядає поділ регіону на менші провінції.
З 1962 року Папуа була окупована Індонезією, після того, як її війська вторглися та анексували провінцію, попри гарантії [5] суверенітету для нації Папуа від колишнього колоніального уряду Нідерландів. Відтоді папуаси зіштовхувалися з десятилітніми жорстокими утисками, що супроводжувалися масовими вбивствами [6], тортурами, цензурою [7] та конфліктом між армією Індонезії й армією національного визволення Західного Папуа [8], що залишила цивільних як заставу. За деякими підрахунками, приблизно понад 500 000 папуасів [9] було вбито збройними силами Індонезії, хоча це дещо застарілі оцінки й реальна кількість імовірно набагато вища [10].
Крім цих заявлених порушень прав людини, Індонезія має антирекорд зі свободи ЗМІ в Папуа. Активісти та працівники сфери медіа в регіоні постійно мовчать через цензуру, регулювання інтернету, фізичні напади, тортури, і навіть смерть [11]. Згідно з деякими міжнародними звітами [12], з того часу, як нинішній президент Джоко Відодо прийшов на цю посаду у 2014 році, такі переслідування стали жорсткішими.
Утиски, насилля та погрози
Місцеві журналісти особливо стикаються зі сильними переслідуваннями й контролем з боку Індонезійського уряду. Через висвітлення величезних порушень прав людини у Західному Папуа, журналістів ув'язнюють та б'ють. Згідно з інформацією AJI (Альянс незалежних журналістів Індонезії), за останні 20 років було виявлено 114 випадків насилля [13] проти папуаських журналістів.
HRW [14] описав ці випадки у своєму звіті 2015 року під назвою «Щось приховуєте?». В документі зазначається, що журналісти постійно отримували анонімні погрози через текстові та голосові повідомлення, котрі, як вони вважають, були від сил безпеки Індонезії. Один місцевий журналіст сказав HRW:
Я не можу порахувати скільки sms-повідомлень, або погроз в соціальних мережах я отримав. Звинувачення завжди в тому, що я – іноагент. Вони погрожують мене вбити або напасти на мій офіс та спалити його. Через це я часто змінюю номер телефону. Я вже й не порахую скільки разів. Можливо, 300? Я завжди думав, що вони хочуть психологічно тиснути на мене. Я видаляв їхні погрози, не хочу, щоб вони на мене впливали.
Інші журналісти, така як Дума Тато Сандо, головна редакторка щоденної газети Чая Папуа в Манокварі, розповіла, що на них часто тиснуть сили безпеки, аби вони не публікували історії, де зазначається про порушення прав людини. Він сказав:
Для мене висвітлення порушень прав людини в Папуа – не легке завдання. У Манокварі, зазвичай зателефонує розвідник і просить, щоб новину було «відкладено». Здебільшого вони кажуть: «будь ласка, не публікуйте це». Інколи навіть просять у мене довідкову інформацію, таку як місце, імена та час (випадків порушення прав людини), оскільки вони не знають, що їхніх чоловіків побили або застрелили. У мене занадто багато подібних випадків, щоб згадувати кожний.
В іншому випадку тільки рік тому, у квітні 2021 року, машину журналіста Західного Папуа Віктора Мамбора було понівечено [15] і це явний акт цілеспрямованого залякування. На той час AJI сказали: «ці акти терору та залякування є чіткими формами насилля проти журналістів і загрожують свободі ЗМІ в Папуа та загалом в Індонезії». Мамбор є засновником видання Tabloid Jubi [16]. Він та його працівники роками стикалися із численними випадками переслідування [17], включно з фізичними, психологічними та цифровими атаками.
Ситуація ще жахливіша для жінок [18], які вирішили займатися журналістикою в Папуа, як і у випадку з Елфірою у лютому, яку погрожували зґвалтувати під час репортажу із судового процесу.
Більшості іноземним медіа, громадським і гуманітарним організаціям було відмовлено в доступі до Західного Папуа, що створило труднощі з притягненням до відповідальності уряду та сил безпеки Індонезії. Уряд Джакарти ретельно контролює потік інформації з регіону.
І навіть, коли іноземні контролери або медіа мають можливість потрапити до регіону, вони рідко можуть зробити це без супроводу уряду. Якщо вони роздратують владу, то їх депортують [19].
Деяким міжнародним журналістам вдається нанести неофіційний візит, який не був схвалений урядом Індонезії. Голландський журналіст-фрілансер Рохан Радхея, у якого взяли інтерв'ю HRW розповів, що протягом його неофіційних візитів до Папуа, він бачив випадки щоденних «погроз та залякування» в бік папуаських журналістів та додав: «Вони були гарними журналістами з гарною мережею. Деякі з тих, кого я зустрічав, мали отвори від куль, їх поранили сили безпеки Індонезії. Вони і далі вранці прокидалися та йшли займатися своєю роботою».
Цензура Західного Папуа
Інформаційне блокування в Західному Папуа спричинило міжнародне засудження [21] та заплямувало репутацію Індонезії на міжнародній арені.
У цьому художньому виконанні протестувальники марширують із прапором «Ранкова зірка» — символом руху за незалежність Західного Папуа. За ліцензію Flickr [22] (CC BY-SA 2.0 [23])
Цензура стає особливо грубою під час конфлікту або боротьби. Учасникам руху на незалежність Західного Папуа іноді вдавалося привернути увагу до їхньої кампанії, яка часто складається з актів громадської непокори та протесту. У 2019 році ситуація загострилася після випадку расизму проти папуаських студентів [24] в Сурабаї з боку збройних сил Індонезії. У відповідь спалахнули протести, які поліція жорстоко придушила, внаслідок чого було вбито [25] 10 жителів Папуа. Цей акт насильства спричинив масові протести по всій країні архіпелагу. Впродовж цього періоду, уряд Індонезії гальмував мережеві підключення в Західному Папуа з метою зупинення витоку інформації назовні. Як сказав Джокові, це було для «загального блага» [26].
У той час, як папуаські медіа намагалися поділися історіями в той період, з'явилися повідомлення про порушення прав людини, утиски, військове насилля проти цивільних та багато іншого.
Ландшафт вільної індонезійської преси
Навіть, не враховуючи насилля проти преси в Папуа, ЗМІ Індонезії стикаються зі складним ландшафтом. Тоді, як Джокові під час президентської кампанії пообіцяв підтримати вільну пресу, він не виконав своїх обіцянок відтоді як був обраний у 2014 році.
У 2020 році, Джакарта ухвалила закон, який дозволяє уряду гальмувати інтернет-сервіси та арештовувати журналістів [27] за порушення миру та публікації «забороненого контенту» (ITE). Суперечливий закон зазнав критики від активістів та правозахисних організацій. Дехто назвав це великим кроком назад для найбільшої демократії в регіоні.
Спостерігач за дотриманням прав людини Protection International сказав: «Закон ITE активно використовується для замовчування критики та перешкоджання роботі правозахисникам, зазначаючи, що у 2019 і 2020 роках різко зросли атаки проти них» [28].
Ситуація тільки погіршилася, оскільки вся публічна увага зосередилася на пандемії коронавірусу.
Згідно зі звітом RSF, журналістам заборонили публікувати не лише «неправдиву інформацію пов'язану з коронавірусом, але й будь-яку інформацію ворожу до президента або уряду, навіть якщо це не стосується пандемії».
Відповідно до Всесвітнього індексу свободи преси [29] Reporter Without Borders 2022, Індонезія посідає 117-е місце серед 180 країн світу.
Для того, щоб допомогти у боротьбі з утисками, в грудні 2021 року відділення AJI запустило правову допомогу Папуа [20], зазначаючи: «Кількість випадків насилля проти журналістів в Папуа вплинуло на результати оцінювання Індексу незалежності преси, проведеного Радою з преси. За останні 4 роки, Папуа була визначена, як регіон з найгіршими умовами для свободи преси в Індонезії». Метою групи є надання правової допомоги журналістам в Папуа, які є жертвами насилля та переслідування.