«Прагнення вільно себе виражати»: розмова з іранською художницею Аргаван Хосраві

«Крихкість миру», 2019, Аргаван Хосраві. Перенесення акрилу та фото на знайдений брус; друкована тканина та бавовняне полотно на дерев’яній панелі, 40 x 57 дюймів (101 x 145 см). Фото надано художником.

Перекладач: Олександр Колодюк

У художньому музеї Куррієра в Манчестері штату Нью-Гемпшир проводиться виставка створених за останні кілька років робіт іранської художниці Аргаван Хосраві, після цього роботи показуватимуть на Венеційській бієнале 2022. Це перша персональна музейна виставка її процвітаючої творчої кар’єри.

Хосраві народилася в Ірані у місті Шахре-Корд 1984-го року й переїхала до Сполучених Штатів у 2015 році. Завдяки своїм багатоликим та сповненим сліпучої краси роботам, що делікатно поєднують стилі європейського відродження й традиції класичного перського мініатюрного живопису, вона швидко посіла місце у перших рядах мистецького життя США.

Будучи естетично вишуканими, використані нею візуальні метафори, історичні посилання та рефлексії на нинішні суспільні наративи створюють заплутаний світ, які полишають глядача з матеріалом для насолоди та розгадування.

Для того, щоб зрозуміти почуття непевності й придушення, вплетені у її картини, не потрібно бути іранцем. Хосраві пояснює, що приховуючи особистість зображених нею жіночих образів, глядач може уявити себе у кожній ситуації, незважаючи на особливості їх культурного походження.

Аргаван Хосраві здобула ступінь магістерки художніх мистецтв у школі дизайну Род-Айленду у 2018 році. Вона закінчила студійну мистецьку програму в Брандейському університеті у 2016 році, володіє ступенем магістерки художніх мистецтв Тегеранського університету (2008) та ступенем бакалавра ґрафічного дизайну Тегеранського університету Азад (2005).

В інтерв’ю з Global Voices, Хосраві пояснює, як опосередкована природа ведення оповіді в класичному перському мініатюрному живописі вплинула на її творіння, та як вона мала змогу використати метафору для опису досвіду іранського життя у патріархальному суспільстві, що постійно знаходиться на порозі війни.

Аргаван Хосраві працює у своїй студії. Фото Жозефіни Сіттенфельд, надано художницею.

Далі уривки з інтерв’ю:

Омід Мемарян (ОМ): Ваші тривимірні праці будуть представлені наприкінці цього року в Рокфеллерському центрі Нью-Йорка як частина програми 2022 Art in Focus від організації Art Production Fund. Чому ви вирішили додавати тривимірність у ваші картини?

Аргаван Хосраві (АХ): Експерименти з тривимірними роботами почалася для мене із серії картин, при створенні яких я використала фасонні панелі. Думка про використання фасонних панелей з’явилась від споглядання картин класичного перського живопису. Такого типу картини майже завжди малювалась як супровід до тексту й були частиною книги. Отож це був один прямокутник – аркуш паперу, й художник зображував інший малюнок всередині цього обрамлення. У деяких з цих робіт, художник вирішував певними елементами виходити за рамки цього малюнку, була то частина архітектурного простору, пейзаж, чи навіть силуети.

Мене зацікавило те, як би я могла взяти цю ідею та використати її по-своєму. Отож, я вирішила використати певні архітектурні простори з цих мініатюр та зробити на їх базі дерев’яні фасадні панелі, щоб підкреслити геометричність архітектурних елементів та надати ілюзорної глибини цим самим по собі пласким просторам (в основному через їхню складену перспективу).

Коли я використала фасадну панель, замість звичайного прямокутника, картини перетворилися наче на 3D об'єкт. Це наштовхнуло мене на іншу серію робіт, у якій я використала велику кількість панелей для створення картини. Це дало мені змогу пограти з різною глибиною для кожної панелі, що надало роботі скульптурності. Після цього я подумала додати до цих робіт дерев’яні вирізки й різні знайдені предмети (такі як мотузки, гумки чи шкіряні шнури, замки, ланцюги тощо). Мені також була цікавою ідея намалювання двовимірної поверхні таким чином, щоб вона мала вигляд тривимірної, а потім протиставити її реальному тривимірному простору чи предмету. Мені сподобалось як таке протиставлення запрошувало глядача подивитися ближче на кожен елемент й приділити більше часу на з’ясування того, яка частина насправді тривимірна, а яка ні.

«Чорний дощ», 2021, Аргаван Хосраві. Акрил і цемент на бавовняному полотні, обмотаному на фасонну дерев’яну панель, дерев’яний виріз, еластичний шнур, 91 5/8 x 105 1/4 x 11 дюймів (232,7 x 267,3 x 27,9 см). Фото надано художником.

ОМ: Як і у більшості ваших робіт, жінки мають домінуючу присутність у вашій виставці 2021 року «In Between Places». Що різнить ці скульптурні картини від ваших попередніх робіт?

АХ: Майже у кожній своїй картині я зображаю жінок. Можливо тому, що у всіх картинах я рефлексую над своїми спогадами й досвідом життя в Ірані. У цих спогадах, дуже важливе місце займають інституційні й культурні бар’єри, що обмежують участь жінок у публічних сферах життя. У серії «In Between Places» мене цікавило використання візуального елементу, який присутній у майже кожній роботі. Цим візуальним елементом були вертикальні прямокутні панелі з обрізаним зображенням жіночого портрету чи силуету. Обрізані портрети приховують особистість цих жінок й вони стають радше прикладом представлення більшої групи людей, аніж якоїсь окремої особи. Таким чином, глядач може визначити кожну з цих жінок у своїй уяві, або ж поставити себе у кожну з цих ситуацій.

«Обов’язковий ореол», 2019 р. від Аргаван Хосраві, акрил на знайденій дерев’яній друкованій тканині (яка є килимком для молитви) і бавовняному полотні, наклеєному на дерев’яну панель, 47,7 × 45 × 2 дюйма (121 × 114 × 5 см). Фото надано художником.

ОМ: Ви вивчали графічний дизайн та ілюстрацію в Ірані. Як іранська мистецька освіта сформувала вашу теперішню роботу?

АХ: В Ірані, ми дуже рано – на другому році вищої школи – мали обрати спеціальність,  що в майбутньому обмежувало вибір спеціальності у ВНЗ. Тоді, хоч я сильно захоплювалась мистецтвом й мала до того хист, у 15 років я вирішила, що мистецтво для мене буде на другому плані, й обрала математику, щоб врешті стати інженеркою чи кимось у цій сфері. Пізніше, на останньому році у вищій школі, я зрозуміла, що хотіла б займатись мистецтвом, але все ж думала, що з мистецтвом я не зможу вибудувати собі кар’єру й мати постійний прибуток. Отож, я вирішила вивчати графічний дизайн, який включає в собі обидва аспекти – образотворче та прикладне мистецтво.

Завдяки графічному дизайну я вивчила поняття композиції, кольору та візуальної комунікації загалом, які нині корисні для моєї художньої практики. Мені здається, що навички й досвід у графічному дизайні призвели до того, що я маю дещо відмінний підхід до малювання, ніж якби я вивчала художнє ремесло у більш традиційний спосіб. Тож, до певної міри, це допомогло мені розвинути власний художній та творчий процес. Те ж саме стосується й ілюстрації. Завдяки їй, я отримала такі вміння, що й досі присутні у моїх картинах, наприклад, домінантність наративу та візуальна оповідь. Тому зараз, хоч я й взялася за малювання пізніше в житті, я не шкодую про свій вибір, і, якби я могла повернутися в часі, то напевно ухвалила б аналогічні рішення.

«Історія — це стан душі», 2018 Аргаван Хосраві. Лист акрилу та срібла на знайденому тканому візерунковому текстилі та льоні на дерев'яній панелі, 24 x 20 дюймів (60 x 50 см) Фото надано художником.

ОМ: У вашій картині «Про те, що значить бути жінкою» присутній лабіринт нерозгаданого символізму. Яка історія за цією роботою? Чи бачите ви себе у цій роботі?

АХ: При створенні цієї картини, я думала про те, як зростала й жила у патріархальному суспільстві. За таких умов до жінок було ставлення наче вони постійно роблять щось не так й тому їх потрібно обмежити патріархальними (або релігійними) перешкодами, як злочинців. Я пригадую, як, наприклад, одного разу мене заарештували на вулицях Тегерану за те, що хіджаб, який я була вимушена носити, недостатньо прикривав моє тіло. Я певна, що тисячі жінок мали подібний досвід. Чорний прямокутник, розміщений перед очима силуету на картині, якраз відображає ці концепти. Це відомий візуальний елемент, який асоціюється із публікацією у засобах інформації облич злочинців.

Іншою метафорою, використаною у цій картині, є кольоровий пейзаж. Я часто використовую такі зелені й барвисті пейзажі як символ надії, ідеального місця, утопії (цю метафору також можна часто знайти у перській літературі). У цих роботах, коли я думаю про питання прав жінок та патріархальних суспільств, стає зрозумілим, про яке ідеальне місце йдеться. Проте, саме у цій картині, життєрадісний пейзаж відділений від глядача завісою, що майже упала чи була зірвана. Позаду завіси можна побачити тінь та руку силуету, з натяком на те, що позаду завіси хтось стоїть та дивиться на нас, хоч у неї немає обличчя. Ставлячи символізм позаду пейзажу, можна розгадати більше таких візуальних метафор у поданому контексті.

ОМ: На картині «Підвішення» ми бачимо скерований на обличчя жінки снаряд. Інша жінка лежить колінами на тілі, обидва силуети розташовані у напрямку вниз на крутому спуску. Ця картина вказує на ситуацію «поміж двох вогнів» іранського народу, де зброя – що позиціонується як така, що допомагає безпеці країни – має прямо протилежний ефект і завдає шкоди, зокрема жінкам.

АХ: Це дуже цікаве та обдумане трактування. У цій роботі, я думала про почуття непевності. Я створила цю картину після місяців домашнього карантину під час пандемії. Тому, початковий задум зародився від того, проте тут також відображається теперішня ситуація в Ірані. Протягом останніх кількох років, навіть десятиліть, більшість часу іранці почуваються наче вони на порозі війни. Для мене, це почуття нагадувало скерований безпосередньо на тебе снаряд, який невідомо коли приведуть у дію.

«Призупинення», 2021, Аргаван Хосраві. Акрил і цемент на бавовняному полотні, обмотаному фасонною дерев’яною панеллю, дерев’яний виріз, 57 1/4 x 46 3/4 x 2 дюйма (145,4 x 118,7 x 5,1 см). Фото надано художником.

ОМ: Яким чином імміґрація до США вплинула на ваше мистецтво, як з боку форми й техніки, так і тематики, на якій ви зосереджуєтесь?

АХ: Я прибула до США, щоб вивчати малювання на аспірантурі. До цього, малювання ніколи не було моїм основним заняттям, це було тим, чим я займалася у вільний час після роботи. По прибутті сюди, малювання стало для мене центральним фокусом й моє професійне життя повністю змінилось. Щодня я усвідомлюю наскільки правильним було моє рішення імміґрувати сюди, де я маю змогу вільно себе виражати без турбот про будь-яку цензуру, а також стати художницею. Раніше, як у графічному дизайні, так і в ілюстрації, мені завжди доводилося слухати клієнта чи видавця, й врешті, моя робота передавала ті посили й ідеї, які хотіли сказати вони.

Більше того, існувала накладена урядом цензура, що не залишала мені свободи для самовираження. Для мене то було занадто, оскільки моїм прагненням було виражати себе вільно й казати в картинах усе, що мені заманеться. Саме це приносило мені найбільше задоволення, коли я прибула до США й перейшла до малювання. За ці роки, протягом аспірантури, я могла проєктувати власний творчий процес і техніку малювання, що від того часу й надалі розвиваються.

«Лімбо», 2018, Аргаван Хосраві. Акрилова та металева аерозольна фарба на панелі з необробленого басового дерева, 24 x 36 дюймів (60 x 90 см). Фото надано художником.

ОМ: Споглядаючи ваші численні роботи, стає зрозуміло, що ви, окрім витонченої мисткині, є ще й оповідачкою історій. У цьому сенсі, ваша робота нагадує класичний перський живопис, де глядач мусить дослідити смислові рівні та взаємопов’язані елементи у картинах, аби зрозуміти вкладені циклічні історії. Що є джерелом такого оповідного стилю?

АХ: Ваше спостереження дуже влучне й мені дуже приємно це чути. Мініатюрний живопис, а особливо класичний перський мініатюрний живопис, для мене є головним джерелом натхнення: чи це те, як на таких картинах зображено архітектуру, спосіб зображення мови, запаморочливі кольори, чи те, наскільки видимими є форми силуетів у їх мові тіла та позах, а не на їхніх обличчях.

Як ви й вказали, однією з інших захопливих особливостей таких робіт є те, що зазвичай вони були створені, як супровід до якоїсь історії. Мені подобається, що мої роботи мають схожий підхід. Я би хотіла завантажувати картини символами, візуальними метафорами й кодами, які закладені так, щоб запрошувати глядача придивитися ближче й провести більше часу з картиною. Це також робить картини доступними для різних типів глядачів, що мають різні стилі життя й культурне походження.

Самоцензура Серія 1, 2018, Аргаван Хосраві. Акрил і оргскло на лляному полотні на дерев'яній панелі. 12 x 12 дюймів (30 x 30 см) Фото надано художником.

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.