Іван Гонзик (Автор Іван Гонзик / Instagram). Використовується з дозволу.

Ця стаття журналістки Марини Бакієвої вперше була опублікована в Geneva Solutions. Відредагована версія републікується тут як частина угоди про обмін контентом з Global Voices.

«Ми тут були»

Близько 330 000 українців взяли участь у військовій операції уряду України проти бойовиків, очолюваних Росією на сході країни з 2014 року, але немає публічної інформації про те, скільки з них є членами спільноти ЛГБТК+.

Це мотивувало We Were Here, київський фотопроект, у якому беруть участь представники українських збройних сил різної статі та сексуальної орієнтації. Світлини зроблені Антоном Щебетком, українським художником та фотографом, який проживає в Амстердамі.

«Проект «Ми тут були» покликаний пролити світло на людей, які, з одного боку, є сучасними героями українського суспільства, а з іншого – ігноруються більшістю співгромадян», – сказав Щебетко.

Більшість людей на фотографіях зображені із закритим обличчям. Один із солдатів, Віктор Пилипенко, зробив камінгаут під час виставки, ставши першим відкритим геєм в Україні, який взяв участь у російсько-українській війні.

Цей момент також започаткував створення ЛГБТ-Military, оскільки надихнув Пилипенко на створення асоціації. Профспілка поширювала історії про солдатів ЛГБТК+ на своїй сторінці в Instagram, щоб підвищити поінформованість спільноти та профілі лесбіянок, геїв, бісексуалів, трансгендерів, інтерсексуалів, гомосексуалістів та представників інших різних ідентичностей у збройних силах. Це історія двох людей, про яких йдеться на цій на сторінці.

Від натурника до офіцера зв'язку

24-річний Ілля Леонтьєв служить у військах територіальної оборони Києва. Він хотів піти до армії ще до тотальної війни. 24 лютого Леонтьєв планував працювати натурником в університеті, поки о 4-й ранку його не розбудив звук сирени.

«Я не міг повірити, що це дійсно відбувається», – сказав він.

Його першою реакцією було зв'язатися із сім'єю та перевірити, чи все з ними гаразд.

«Тоді я зібрав сумку і почав думати, що робити далі», – згадував він.

У підсумку, Леонтьєв став офіцером зв'язку у військах територіальної оборони. Його роль — лагодити мережі, встановлювати антени та програмувати рації.

«Сили територіальної оборони суттєво відрізняються від армії та від того, що я очікував. Я думав, що багато займатимуся фізичним вихованням і збалансовано харчуватимусь, але це не так. Було дуже страшно, коли був артилерійський обстріл і за 150 метрів впала ракета», — сказав Леонтьєв.

До війни Леонтьєв часто відвідував нічний клуб на вулиці Кирилівській у Києві. Відомо, що клуб був дуже доброзичливим до спільноти ЛГБТК+ і зазнавав нападів з боку вкрай правих організацій, які часто мали жорстокий та агресивний характер.

Леонтьєв каже, що не любить конфронтації та ретельно вибирає співрозмовників та теми для розмови.

«Я сам ніколи не стикався з агресією: ані в територіальній обороні, ані в побуті. Але я знаю, що деякі люди у територіальній обороні не приятелюють із ЛГБТК+», — сказав він.

Незважаючи на деякий негативний досвід, з яким зіткнулася його спільнота, Леонтьєв вважає, що Україна стає толерантнішою до сексуальних меншин і дискримінації меншає.

«Важливо визнати, що представники ЛГБТК+ теж беруть участь у війні. Ми захищаємо свою державу так само, як це роблять інші. Багато людей підтримували мене, особливо після того, як я зробив камінгаут. Таким чином, LGBTQ+ Military відіграє дуже важливу роль», – зазначає він.

Заступник начальника медчастини: «Повністю сприймати себе почав лише згодом»

26-річний Іван Гонзик каже, що українцям варто зробити рішучий крок до сприйняття спільноти ЛГБТК+.

«Ми близькі до того, щоб нас прийняли до Євросоюзу. Ми не в Росії. Тут, в Україні, ми не є гомофобною країною. У цей скрутний час всі стоять разом: незалежно від того, гомосексуалісти вони чи натурали. Разом вони добровольцями йдуть до лав збройних сил України. Це має нас об'єднати і покласти край усім непорозумінням».

Ось так він став військовим лікарем у зоні АТО – районі, де український уряд проводив військову операцію проти проросійських бойовиків – у Бахмуті Донецької області.

Тепер Ґонзик приєднався до його сил територіальної оборони.

«У мої обов'язки входить скеровувати солдатів у шпиталь, навчати тактичній медицині, постачати солдатам медикаменти та координувати роботу інших військових медиків», – сказав він.

Гонзик не відразу розкрив свою сексуальну орієнтацію.

«Я не говорив про це. Я почав сприймати себе повністю лише трохи пізніше. Коли я повністю сприйняв себе, я зрозумів, що мені комфортно та вирішив презентувати себе суспільству. Моє життя в цьому світі стало набагато кращим».

Одностатеві пари стикаються з багатьма юридичними проблемами в Україні. Їм заборонено одружуватися, мати та усиновлювати дітей, ділити майно, відвідувати медичні установи, брати участь у похороні своїх партнерів, а також вони не можуть бути спадкоємцями у заповіті свого партнера.

Життя спільноти ЛГБТК+ у Росії не краще. У країні діє закон про «гей-пропаганду», який «спрямований на захист дітей від інформації, що пропагує заперечення традиційних сімейних цінностей» і фактично позбавляє їх права на інформацію про гендерну чи сексуальну різноманітність. ЛГБТК+ людей у Чечні переслідують і вбивають, але Гонзик каже, що йому не шкода росіян.

«Після того, що вони зробили з нашою землею, і навіть після того, як я побачив представника ЛГБТК+ у своїй армії, я не відчуваю до них жодного співчуття, навіть щодо їхніх анти-ЛГБТК+ законів. Вони обрали свій уряд та продовжують танцювати під його дудку. Наша головна роль – прибрати це барахло з наших українських територій та не дати їм створювати свої закони на нашій землі. Коли вони на своїй землі, то можуть робити все, що хочуть», — додав Гонзик.

Спільнота ЛГБТК+ в українському суспільстві досі є маргіналізованою

Хоча сексуальна різноманітність в Україні не заборонена законом (це легально з моменту здобуття незалежності у 1991 році), ЛГБТК+-спільнота вже давно стикається зі стигмою та маргіналізацією. Лише за останній місяць українці стали свідками ненависницьких висловлювань на адресу спільноти ЛГБТК+ зі сторони, як мінімум, двох громадських діячів.

Зокрема, співачка та український член журі «Євробачення» Ірина Федишин заявила, що серед учасників «Євробачення» було багато представників спільноти ЛГБТК+, тому їй було складно дивитися шоу, назвавши представників ЛГБТК+ «грішниками».

Інший випадок стався раніше із мером українського міста Івано-Франківська. Виступаючи на Марші життя та сімейних цінностей на початку травня, Руслан Марцинків сказав, що «гей не може бути патріотом, патріотом може бути лише християнин». Обидва діячі зазнали публічної критики за свої слова.

Зі Фаамелу, транс-музикант, який був змушений переїхати з України до Німеччини, написав у своєму посту на Instagram:

«Хоча моя історія відома в усьому світі, від Італії до Японії, від Туреччини до Бразилії, я не хочу згадувати, як став жертвою злочину на ґрунті ненависті. Я Зі Фаамел, людина, донька, художниця, і я готова до наступного розділу своєї подорожі. Я вибираю радість», – написала вона в Instagram.