Іван Гонзик (Автор Іван Гонзик / Instagram). Використовується з дозволу.
Ця стаття журналістки Марини Бакієвої [1] вперше була опублікована [2] в Geneva Solutions. Відредагована версія републікується тут як частина угоди про обмін контентом з Global Voices.
Представники ЛГБТК+ в українській армії рідко зображуються. 2018 року Віктор Пилипенко, відкритий гей-ветеран Добровольчого батальйону «Донбас», вирішив змінити це, створивши ЛГБТ-Military— союз військових, ветеранів та волонтерів, які борються за рівноправність. У цьому матеріалі розповідається, як виникла його ідея, а також розповідаються історії двох інших солдатів із спільноти ЛГБТК+, яких профспілка допомогла підтримати.
«Ми тут були»
Близько 330 000 українців взяли участь у військовій операції уряду України проти бойовиків, очолюваних Росією на сході країни з 2014 року, але немає публічної інформації про те, скільки з них є членами спільноти ЛГБТК+.
Це мотивувало We Were Here [3], київський фотопроект, у якому беруть участь представники українських збройних сил різної статі та сексуальної орієнтації. Світлини зроблені Антоном Щебетком, українським художником та фотографом, який проживає в Амстердамі.
«Проект «Ми тут були» покликаний пролити світло на людей, які, з одного боку, є сучасними героями українського суспільства, а з іншого – ігноруються більшістю співгромадян», – сказав [4] Щебетко.
Більшість людей на фотографіях зображені із закритим обличчям. Один із солдатів, Віктор Пилипенко, зробив камінгаут під час виставки, ставши першим відкритим геєм в Україні, який взяв участь [5] у російсько-українській війні.
Цей момент також започаткував створення ЛГБТ-Military [6], оскільки надихнув Пилипенко на створення асоціації. Профспілка поширювала історії про солдатів ЛГБТК+ на своїй сторінці в Instagram [7], щоб підвищити поінформованість спільноти та профілі лесбіянок, геїв, бісексуалів, трансгендерів, інтерсексуалів, гомосексуалістів та представників інших різних ідентичностей у збройних силах. Це історія двох людей, про яких йдеться на цій на сторінці.
Від натурника до офіцера зв'язку
24-річний Ілля Леонтьєв [8] служить у військах територіальної оборони Києва. Він хотів піти до армії ще до тотальної війни. 24 лютого Леонтьєв планував працювати натурником в університеті, поки о 4-й ранку його не розбудив звук сирени.
«Я не міг повірити, що це дійсно відбувається», – сказав він.
Його першою реакцією було зв'язатися із сім'єю та перевірити, чи все з ними гаразд.
«Тоді я зібрав сумку і почав думати, що робити далі», – згадував він.
У підсумку, Леонтьєв став офіцером зв'язку у військах територіальної оборони. Його роль — лагодити мережі, встановлювати антени та програмувати рації.
«Сили територіальної оборони суттєво відрізняються від армії та від того, що я очікував. Я думав, що багато займатимуся фізичним вихованням і збалансовано харчуватимусь, але це не так. Було дуже страшно, коли був артилерійський обстріл і за 150 метрів впала ракета», — сказав Леонтьєв.
До війни Леонтьєв часто відвідував нічний клуб на вулиці Кирилівській у Києві. Відомо, що клуб був дуже доброзичливим до спільноти ЛГБТК+ і зазнавав нападів з боку вкрай правих організацій, які часто мали жорстокий та агресивний характер.
Леонтьєв каже, що не любить конфронтації та ретельно вибирає співрозмовників та теми для розмови.
«Я сам ніколи не стикався з агресією: ані в територіальній обороні, ані в побуті. Але я знаю, що деякі люди у територіальній обороні не приятелюють із ЛГБТК+», — сказав він.
Незважаючи на деякий негативний досвід, з яким зіткнулася його спільнота, Леонтьєв вважає, що Україна стає толерантнішою до сексуальних меншин і дискримінації меншає.
«Важливо визнати, що представники ЛГБТК+ теж беруть участь у війні. Ми захищаємо свою державу так само, як це роблять інші. Багато людей підтримували мене, особливо після того, як я зробив камінгаут. Таким чином, LGBTQ+ Military відіграє дуже важливу роль», – зазначає він.
Заступник начальника медчастини: «Повністю сприймати себе почав лише згодом»
26-річний Іван Гонзик [9] каже, що українцям варто зробити рішучий крок до сприйняття спільноти ЛГБТК+.
«Ми близькі до того, щоб нас прийняли до Євросоюзу. Ми не в Росії. Тут, в Україні, ми не є гомофобною країною. У цей скрутний час всі стоять разом: незалежно від того, гомосексуалісти вони чи натурали. Разом вони добровольцями йдуть до лав збройних сил України. Це має нас об'єднати і покласти край усім непорозумінням».
Ось так він став військовим лікарем у зоні АТО – районі, де український уряд проводив військову операцію проти проросійських бойовиків – у Бахмуті Донецької області.
Тепер Ґонзик приєднався до його сил територіальної оборони.
«У мої обов'язки входить скеровувати солдатів у шпиталь, навчати тактичній медицині, постачати солдатам медикаменти та координувати роботу інших військових медиків», – сказав він.
Гонзик не відразу розкрив свою сексуальну орієнтацію.
«Я не говорив про це. Я почав сприймати себе повністю лише трохи пізніше. Коли я повністю сприйняв себе, я зрозумів, що мені комфортно та вирішив презентувати себе суспільству. Моє життя в цьому світі стало набагато кращим».
Одностатеві пари стикаються з багатьма юридичними проблемами в Україні. Їм заборонено одружуватися, мати та усиновлювати дітей, ділити майно, відвідувати медичні установи, брати участь у похороні своїх партнерів, а також вони не можуть бути спадкоємцями у заповіті свого партнера.
Життя спільноти ЛГБТК+ у Росії не краще. У країні діє закон про «гей-пропаганду», який «спрямований на захист дітей від інформації, що пропагує заперечення традиційних сімейних цінностей» і фактично позбавляє їх права на інформацію про гендерну чи сексуальну різноманітність. ЛГБТК+ людей у Чечні переслідують і вбивають, але Гонзик каже, що йому не шкода росіян.
«Після того, що вони зробили з нашою землею, і навіть після того, як я побачив представника ЛГБТК+ у своїй армії, я не відчуваю до них жодного співчуття, навіть щодо їхніх анти-ЛГБТК+ законів. Вони обрали свій уряд та продовжують танцювати під його дудку. Наша головна роль – прибрати це барахло з наших українських територій та не дати їм створювати свої закони на нашій землі. Коли вони на своїй землі, то можуть робити все, що хочуть», — додав Гонзик.
Спільнота ЛГБТК+ в українському суспільстві досі є маргіналізованою
Хоча сексуальна різноманітність в Україні не заборонена законом (це легально [10] з моменту здобуття незалежності у 1991 році), ЛГБТК+-спільнота вже давно стикається зі стигмою та маргіналізацією. Лише за останній місяць українці стали свідками ненависницьких висловлювань на адресу спільноти ЛГБТК+ зі сторони, як мінімум, двох громадських діячів.
Зокрема, співачка та український член журі «Євробачення» Ірина Федишин заявила [11], що серед учасників «Євробачення» було багато представників спільноти ЛГБТК+, тому їй було складно дивитися шоу, назвавши представників ЛГБТК+ «грішниками».
Інший випадок стався раніше із мером українського міста Івано-Франківська. Виступаючи на Марші життя та сімейних цінностей на початку травня, Руслан Марцинків сказав [12], що «гей не може бути патріотом, патріотом може бути лише християнин». Обидва діячі зазнали публічної критики за свої слова.
Зі Фаамелу, транс-музикант, який був змушений переїхати з України до Німеччини, написав у своєму посту на Instagram:
«Хоча моя історія відома в усьому світі, від Італії до Японії, від Туреччини до Бразилії, я не хочу згадувати, як став жертвою злочину на ґрунті ненависті. Я Зі Фаамел, людина, донька, художниця, і я готова до наступного розділу своєї подорожі. Я вибираю радість», – написала [13] вона в Instagram.