Газети, що видаються в Мозамбіку | знято Дерсіо Цандзаною та використано з дозволу автора – 23.08.2018

З жовтня 2017 року в Мозамбіку спостерігається збільшення терористичних атак на півночі країни, особливо у провінції Кабо-Делгадо, що спричинило тривалий конфлікт в регіоні. Незрозуміло, що  саме стоїть за актами насильства, хоча деякі пов’язують це з загостренням проблем бідності та зростанням релігійного радикалізму.

Згідно з новинами «Cabo Ligado», атаки в Кабо-Дельгадо вже спричинили загибель понад 2000 осіб і витіснення понад 2 мільйонів людей. Оскільки страждає дедалі більше людей, виникають суперечки щодо доступу до інформації під час конфлікту. Наразі важко знайти достовірну інформацію про те, що відбувається там, а безпека журналістів дедалі більше знаходиться під загрозою.

Одним із символічних випадків є Ібрагімо Мбаруко, журналіст, який зник у 2020 році, працюючи неподалік від зони конфлікту. Мбаруко зник 7 квітня після того, як його оточили військові, про що він повідомив своїй родині. Однак, уже два роки влада мовчить про його зникнення.

Уряд вже намагався контролювати спосіб поширення інформації про тероризм в країні. Наприклад, у листопаді 2020 року президент Мозамбіка Філіпе Н’юсі закликав Збройні сили Мозамбіка (FADM) забезпечити спокій у регіонах країни, які постраждали через конфлікт. Він активно взявся за використання соціальних мереж, щоб поширювати дезінформацію стосовно Кабо – Дельгадо.

Більше ніж через три роки після початку терористичних кампаній, Мозамбік готується до запровадження Закону про придушення, боротьбу з тероризмом і пов’язаними з ним діями; закон спрямований на боротьбу з поширенням неправдивої інформації про тероризм в країні. Хоча ці закони вважаються своєчасними, ЗМІ занепокоєні. «MISA-Mozambique», регіональна організація із захисту свободи преси, поставила під сумнів наміри уряду щодо законодавства:

Apesar de um instrumento oportuno e cuja aprovação ampliará a salvaguarda da soberania nacional, esta proposta emendada da lei contempla disposições que colidem com a Constituição da República e demais legislação, especialmente no capítulo das Liberdades de Expressão e de Imprensa.

O número 1 do artigo 19 do instrumento legal refere que “aquele que por qualquer meio, divulgar informação classificada no âmbito da presente Lei, é punido com a pena de prisão de 12 a 16 anos.” Esta disposição reveste-se, em si, de injustiça, ao penalizar o jornalismo assim como os cidadãos em geral, e não a quem tem o dever de salvaguardar o “Segredo de Estado”, no caso, o servidor ou funcionário público detentor de tal informação classificada.

O número 2 do mesmo artigo refere que aquele que intencionalmente difundir informação segundo a qual um acto terrorista foi ou é susceptível de ser cometido, sabendo que a informação é falsa é punido com a pena de prisão de 8 a 12 anos. Esta disposição apresenta-se bastante subjectiva e passível de diversas interpretações quanto à noção de “falsidade” da informação veiculada sobre uma presumível acção terrorista. De facto e objectivamente, a veracidade de informações de um presumível acto terrorista é verificável.

Apesar de um instrumento oportuno e cuja aprovação ampliará a salvaguarda da soberania nacional, esta proposta emendada da lei contempla disposições que colidem com a Constituição da República e demais legislação, especialmente no capítulo das Liberdades de Expressão e de Imprensa.

O número 1 do artigo 19 do instrumento legal refere que “aquele que por qualquer meio, divulgar informação classificada no âmbito da presente Lei, é punido com a pena de prisão de 12 a 16 anos.” Esta disposição reveste-se, em si, de injustiça, ao penalizar o jornalismo assim como os cidadãos em geral, e não a quem tem o dever de salvaguardar o “Segredo de Estado”, no caso, o servidor ou funcionário público detentor de tal informação classificada.

O número 2 do mesmo artigo refere que aquele que intencionalmente difundir informação segundo a qual um acto terrorista foi ou é susceptível de ser cometido, sabendo que a informação é falsa é punido com a pena de prisão de 8 a 12 anos. Esta disposição apresenta-se bastante subjectiva e passível de diversas interpretações quanto à noção de “falsidade” da informação veiculada sobre uma presumível acção terrorista. De facto e objectivamente, a veracidade de informações de um presumível acto terrorista é verificável.

Хоча цей законопроект є своєчасним документом, затвердження якого захистить наш національний суверенітет, цей законопроект із змінами містить положення, які суперечать Конституції Республіки та іншим законодавчим актам, особливо в розділі про свободу слова та преси.

У частині 1 статті 19 правового акта зазначено, що «якщо хтось будь-яким способом розголошуватиме інформацію, яка є секретною відповідно до цього Закону, каратиметься позбавленням волі на термін від 12 до 16 років». Це положення саме по собі є несправедливим, оскільки воно карає журналістів, а також громадян загалом, а не тих, хто зобов’язаний у цьому випадку охороняти «державну таємницю»: державних службовців чи посадових осіб, які володіють такою секретною інформацією.

У пункті 2 цієї ж статті зазначено, що той, хто навмисно розповсюджуватиме інформацію про теракт, чи якусь іншу подію, усвідомлюючи, що ця інформація  не є достовірною, буде каратися позбавленням волі на термін від 8 до 12 років. Це положення є досить суб’єктивним і підлягає інтерпретаціям щодо поняття «неправдивої» інформації про імовірний терористичний акт. Насправді, достовірність інформації про терористичний акт підлягає перевірці.

Після цієї критики парламент дещо змінив формулювання однієї зі статей:

Aquele que, por dever legal, tiver custódia ou sendo funcionário ou agente do Estado aceder à informação classificada por qualquer meio a divulgar, no âmbito da presente Lei, é punido com a pena de prisão de 12 a 16 anos.

Той, хто за обов’язками закону перебуває під опікою або є службовцем чи агентом держави і має якимось чином доступ до секретної інформації, що підлягає розголошенню в межах дії цього Закону, карається позбавленням волі на термін від 12 до 16 років.

Однак, незважаючи на те, що «MISA- Mozambique» схвалює зміни, деякі закони і досі викликають обурення. В обласній організації повідомили:

Embora a redacção desta norma tenha evoluído, a mesma ainda manifesta sinais de alguma ambiguidade que podem resvalar na violação dos direitos e liberdades dos funcionários públicos, na medida em que não só criminaliza aquele que tem o dever legal de custódia ou de guardar a informação classificada, o que é compreensível, mas também qualquer funcionário ou agente do Estado.

Tal norma não é razoável, uma vez que este funcionário ou agente pode não estar sujeito a obrigação legal de custódia de informação classificada ou sequer saber que a informação que acedeu, por qualquer, meio é classificada. Esse rigor de custódia não deve ser generalizado a todos os funcionários ou agentes do Estado.

Незважаючи на те, що формулювання цього закону змінилося, він досі має певну невизначеність, що може спричинити порушення прав і свобод посадових осіб, оскільки кримінально-правовий акт стосується не лише особи, яка зобов’язана зберігати секретну інформацію, що є цілком зрозуміло, але також будь-якої посадової особи чи державного агента.

Така стаття не є розумною, оскільки цей співробітник або агент може не підпадати під юридичне зобов’язання щодо зберігання секретної інформації або навіть не знати, що інформація, до якої він або вона отримали доступ, є секретною. Така суворість арешту не повинна поширюватися на всіх службовців чи державних агентів.

Свобода преси в Мозамбіку

«Репортери без кордонів», організація, яка стежить за свободою преси в усьому світі, заявила, що значна кількість ЗМІ в Мозамбіку безпосередньо чи опосередковано контролюється владою або членами правлячої партії Фрелімо, що значно перешкоджає їх незалежності. Хоча свобода та незалежність журналістів нібито гарантуються Конституцією, законом про пресу та правом на інформацію, реальність кардинально відрізняється. Вищезгадане законодавство майже не дотримується, оскільки держава дедалі більше рухається шляхом авторитаризму та спонсорування пропаганди.

У загальному індексі свободи преси у 2022 році, Мозамбік отримав 116-е місце зі 180. «Репортери без кордонів» повідомляють, що ворожа риторика та напади на журналістів зросли за останні роки, адже у 2021 році було 12 нападів. Вони зазначають, що журналістам майже неможливо проникнути на північ країни, без ризику бути заарештованим.