Обкладинка книги «Ак буре. Кримськотатарська сага», видавництво Бліц. Автор Ренат Беккін
У рамках останнього протистояння між Росією та Україною, кримські татари [1] часто залишаються поза увагою в міжнародних ЗМІ — нібито події 8-річної давнини [2] абсолютно не пов’язані з реаліями сьогодення.
Водночас кримські татари живуть не лише на території Кримського півострова, але й розселені по всій Україні.
Національна ідентичність кримських татар в Україні стає сильнішою, особливо в кіноіндустрії, оскільки такі режисери та актори, як Ахтем Сейтаблаєв [3] чи Наріман Алієв [4], стають відомими за межами України. Цю національну ідентичність і національний рух дедалі більше помічають дослідники в усьому світі. Global Voices взяли інтерв’ю у Рената Беккіна [5], сходознавця [6], письменника [7] та дослідника [8], автора художніх та документальних творів, татарина за національністю, і не в останню чергу, автора «Хава-ля» [9] та «Ак Буре. Кримськотатарська сага» [10]. Сама книга була видана у 2021 році [11] до 100-річчя Кримської АРСР [12].
Ренат Беккін розповів про національний рух кримських татар, який у своїй книзі відобразив крізь призму стосунків між казанськими та кримськими татарами. Ренат справедливо уточнює, що «татари» [13] і «кримські татари» — це два різні народи зі своєю історією, долею та культурою.
Беккін пояснює, що оскільки навколо цієї історії багато суперечностей, він спирався не лише на історичні джерела, такі як архіви та мемуари, але й на представників кримськотатарського народу, таких як ветерани Національного руху кримських татар: Руслан Емінов, Гамер Баєв, Айдер Еміров та ін. Беккін навіть записав відеоінтерв'ю з деякими представниками кримськотатарського народу про їхній національний рух [14].
Роман «Ак буре. Кримськотатарська сага» досліджує історію трьох поколінь кримськотатарської родини. Головному герою роману Іскандеру (кримському татарину) доведеться з'ясувати, чи його батько, у минулому активний учасник національного руху кримських татар, романтичний герой або зрадник і боягуз. Розповідь пов'язана з важливими подіями в історії Росії та Криму.
Дослідити цю історію Беккіна запросили після того, як він виявив, що в різних географічних регіонах люди по-різному розуміють або сприймають історію кримських татар та історію Національного руху кримських татар. [15] Якщо в Західному регіоні дехто знає про політичного та історичного діяча Мустафу Джемілєва [16] та Меджліс [17], то на схід від українських кордонів з Юрієм Османовим [18] та НРКТ (Національний Рух Кримських Татар) [19] знайомі більше.
Так, у «Ак Буре» автор розмірковує над тим, яким шляхом варто піти кримським татарам під час Перебудови (1980-ті роки) — ліберальнішим шляхом НРКТ, довшим і стриманішим, чи обрати більш радикальний рішучий шлях, як Захід робив через Меджліс [17]. Автор підкреслює, що тільки самі кримські татари знають, що корисно для народу.
Ренат пояснює, що оскільки він не кримський татарин, то вибрати головним героєм кримського татарина було досить сміливим рішенням.
Ренат Беккін (РА): Зазвичай, письменники вибачаються за те, що взяли за головного героя, наприклад, індійця, який не є індійцем, або чорношкірого, не будучи представником того чи іншого народу. Я не хотів вибачатися, але все ж переживав, як врешті-решт відреагують представники нації, яких я поставив у центрі сюжету. Але попри всі мої побоювання, кримські татари сприйняли мою книгу дуже тепло. Раділи, що цю тему висвітлює людина зі сторони, але шкодували, що ніхто з них [кримських татар] не взявся за це.
Беккін зазначає, що багато кримських татар часто не бажають копатися у своїх ще свіжих ранах. А втім, існує зовсім інше розуміння між тими, хто в Україні чи з України на Заході, і тими, хто на Сході, в країнах колишнього СРСР.
«Також дивно, що сприйняття Меджлісу в Криму зовсім інше, ніж на Заході», – сказав Беккін. У багатьох людей склалося негативне сприйняття Меджлісу, особливо серед старших поколінь.
Щоб зрозуміти ці нюанси, варто зазначити, що історично національна політика України не враховувала власну автономію кримських татар. Старші покоління пам'ятають, що керівництво тодішньої радянської України не дозволило кримським татарам повернутися на батьківщину. Однак до 2014 року сприйняття ситуації знову змінилося, і багато кримських татар демонстрували двояке ставлення до тодішніх держав, незважаючи на кризу [2]. Багато молодих кримчан також негативно сприймають Росію.
Це поставило кримських татар між молотом і ковадлом. А в самій Україні настрої кримських татар були неоднозначними, немає моноліту, немає єдиного фронту «повернення на Батьківщину», який був характерний для СРСР, натомість є розкол. Але кримські татари в Україні і кримські татари в Росії мають абсолютно різні позиції.
Р.А.: У головного героя книжки Іскандера свій шлях, він не українізувався до 2014 року, для нього основна мова російська — адже він з дитинства жив у Ташкенті, потім у 1990-х навчався в міжнародному середовищі Києва. Треба розуміти атмосферу Києва 1990-х років, де, окрім українців, жили росіяни, євреї та кримські татари. Дійсно, родина Іскандерів деякий час жила в Криму, але тоді головним питанням було виживання, або боротьба за виживання, питання самосвідомості, ідентичності не було пріоритетним.
Е.Л.: Я помітила цікаву паралель між фільмом Нарімана Алієва «Евге (Додому)» (2019) [20] і вашим романом «Ак Буре» (2019), описом, який не часто згадується, а саме проголошення Криму — як «Землі обітованої» [21], своєрідного Ізраїлю для кримських татар. У фільмі це була головна ідея, але у вашій книзі вона навіть не була запропонована головним героєм.
Р.А.: У моїй розповіді це порівняння швидше вживає казанський татарин, антагоніст Іскандера — Динар-Хазрат [почесне ісламське ім'я]. Він пропонує альтернативу своєму ідеологічному тюркському проекту «Крим – земля для турків, як Ізраїль для євреїв». У цьому ключі він лише сперечається. Але треба розрізняти сіоністський проект і національний рух. Тим не менш, сіоністський проект був насаджений силою, шляхом купівлі землі та збройних захоплень, до того ж тисячу років тому, коли стільки народів перестали існувати, а інші утворилися з деяких етнічних груп. Якщо національний рух кримських татар (через НРКТ) бачив мирний шлях, то це все той же національний, народний рух, але не через розкуркулення.
У своїй книзі Ренат розкриває проблеми, які характерні для кримських татар (або татар і Татарстану [22]), які, зазвичай, невидимі для людей за межами цих спільнот. Він знайомить із татарськими філософами, письменниками, вождями, тюркською літературою, духовними ісламськими обрядами і водночас висміює особливості деяких вождів, знайомі найкраще «обізнаним» з цим. Водночас Ренат засипає історію чарівними персонажами, які представляють тих, хто має владу, наприклад, силовиків і духовних лідерів.
Е.Л.: Іскандер («Іскендер» – це також ім'я Олександра Македонського в тюркських мовах) водить нас вулицями Казані, її затишними куточками і зав'язує стосунки з людьми різних віросповідань і навіть рас. Він також проводить читача крізь історію своєї родини, через різні століття та різні місця, де судилося побувати багатьом кримськотатарським родинам, у багатьох випадках мимоволі. Ви можете розповісти про це?
Я писав для тих, кого цікавить шлях цього представника кримських татар, який опинився в Казані, його спілкування з казанськими татарами. Я не можу оминути такі теми, як муфтіяти і престолонаслідування, про інше майбутнє Росії, яке характеризується лідерством [23]. Водночас через історію цього кримського татарина я представив альтернативний шлях розвитку майбутнього, коли можуть бути дива і життя без сильних лідерів. Окремі лідери досі не можуть зрушити блок під назвою Росія. Для тих, кого цікавить перспектива народного руху в контексті національної меншини.
Зображення надано Джованою Флек.
Щоб дізнатися більше, перегляньте наші тематичні статті про російське вторгнення в Україну [24].