Знак про закриття, Саут-Молтон-стріт, Лондон, Великобританія. Фотографія, 16 листопада 2020 р., використано за ліцензією Unsplash.

Велика частина дискусій про відновлення після COVID-19 не має по-справжньому глобального характеру. Це залежить, як це дуже часто буває, від поглядів Заходу на Захід і від того, що може або не може статися з економікою США. Здається, що, врешті-решт, ми не дуже багато чому навчилися з 2008 року й того фінансового спаду. Таким чином, в центрі уваги залишаються такі елементи, як внутрішня економічна політика Заходу (в основному США, Великобританії, Німеччини та Франції), пов'язана з безробіттям і соціальним забезпеченням, продуктивністю, темпами економічного зростання і розмірами державного боргу.

Більшість припущень беруть початок в Атлантичному, а не в Індійсько-Тихому океанах, і це явно помилково навіть у вузькому сенсі, оскільки велика частина економіки США фактично знаходиться в сфері комерційних інтересів Тихого океану, які з'єднують Далекий Схід Азії і Далекий Захід Америки. Все змінюється, коли ми приймаємо світогляд, який підкреслює ймовірність швидкого зростання в Східній Азії та дуже проблемне зростання в Америці та Європі і, ймовірно, стагфляції, а також можливість того, що більша частина решти Азії піде шляхом, який не залежить від магістралей та уповільнень американської економіки.

Ця перспектива викриває короткозорість нещодавньої поїздки Байдена в Азію і спроби залучити Японію на свій бік проти Китаю, а Індію – на бік економічного розвитку США, як, можливо, зайві або навіть шкідливі з глобальної точки зору. Зараз саме час послабити нові прояви напруженості між Сходом і Заходом й визнати можливість нової холодної війни як такої, що серйозно підриває всі шанси як на відновлення світової економіки, так і на підвищення доходів бідніших країн, особливо в Азії.

Згасаючий потенціал Заходу

До середини 2021 року стало ясно, що найбільші із західних країн, які відіграють ключову роль в успішності майбутнього відновлення на основі Атлантики, показали дуже погані результати як з точки зору COVID-19, так і з точки зору загального економічного зростання.

З чотирьох основних країн, перерахованих вище і в таблиці 1 нижче, смертність від COVID (смертей на мільйон) варіювалася від 2515 до 1129 на тлі дуже низького зростання ВВП, річний діапазон в 2013-2018 роках становив від 1,4% до 2,4%.

*Джерело: Pocket World in Figures 2022 Edition, The Economist, Profile Books; Worldometers

Що здається абсолютно очевидним, так це те, що найбільш потужними із західних економік є також ті, які до пандемії росли темпами, значно нижчими від середньосвітових. Найпотужніші військові та комерційні системи США і Великобританії росли майже вдвічі повільніше, ніж за середніми світовими показниками, починаючи з 2013 року. Вони не були основним джерелом відновлення світової економіки після кризи 2008 року. По-друге, незважаючи на їхнє величезне багатство, яке вимірюється в доларах США, ВВП на душу населення з поправкою на паритет купівельної спроможності (і, таким чином, досить точно відображає порівняльний добробут між країнами), всі вони показали погані результати з точки зору смертності від COVID-19, вимірюваної в кількості смертей з початку пандемії в кожній країні й понині. Незважаючи на величезний вплив вакцинації в таких багатих країнах, загальна смертність у цих країнах коливалася від 1129 смертей на мільйон людей у Німеччині до 2615 у Великобританії до 8 грудня 2021 року.

Ми можемо зробити з цього висновок, що найбагатші західні країни, можливо, не будуть у центрі постпандемічного економічного відновлення. Значна частина їхніх збільшених державних витрат та державного боргу протягом 2020 та 2021 років виникла внаслідок соціально-економічних рятувальних операцій у сфері витрат на охорону здоров'я (значно перевищують витрати, необхідні безпосередньо для COVID-19, оскільки останній витіснив необхідне медичне лікування від усіх інших захворювань), постачання продовольства біднішим верстам населення, різні види допомоги по безробіттю, дотримання правил боротьби з COVID серед окремих осіб та основних закладів охорони здоров'я, освіти та зайнятості. Постпандемічна політика в таких країнах буде зосереджена на загальних короткострокових зусиллях щодо соціального забезпечення та контролю за витратами в державному секторі, оскільки їхні уряди прагнуть зберегти певну міру суспільної довіри та життєздатності.

І навпаки, всі країни, що швидко розвиваються, регіону Індійського та Тихого океанів досягли набагато кращих результатів щодо смертності від COVID-19 з моменту початку пандемії.

«Під час епідемії в Китаї на кожній вулиці є співробітник, який перевіряє температуру». Фотографія Cheng Feng у Сичауні, використана за ліцензією Unsplash.

Якщо ми розглянемо як групу для порівняння 7 “нерозвинених” азіатських (плюс Кенія як найближчого за схожістю африканського суб'єкта) економік з високим зростанням ВВП протягом 2008-2018 років (Китай, Індія, М'янма, Бангладеш, Філіппіни, В'єтнам, Індонезія), то їх діапазон щорічного зростання ВВП протягом 2008-18 років склав від 7,9% (Китай) до 5,4% (Індонезія), а їх діапазон смертності від COVID-19 до жовтня 2021 року становив від 514 (Індонезія) до 3 (Китай) на мільйон. Вони являють собою величезну демографію швидкозростаючих, торговельних країн з відносно низьким рівнем захворюваності. Це група, яка представляє стійке великомасштабне зростання, яке відбулося з 2008 року у великих, бідніших країнах, але поза межами Заходу та Японії. Отже, тепер ми розробили аргументований механізм глобального порівняння.

У таблиці 2 перераховані країни в порядку збільшення валового внутрішнього продукту (ВВП), і в неї включені тільки країни з річними темпами зростання ВВП не менше 5% після фінансової кризи 2007-2008 років, в кожній з яких проживає більше 50 мільйонів людей з річним доходом менше 20 000 доларів США на душу населення. Це в основному охоплює економіки із швидким ростом, але низьким доходом за межами Європи і США, але виключає невеликі системи із швидким зростанням, такі як Катар (населення 2,8 мільйона осіб) або системи, зростання яких було засноване на катастрофічно низьких рівнях абсолютного доходу (наприклад, Ефіопія з доходом паритету купівельної спроможності 2018 року (PPP$) на душу населення, що становить лише 2022 долари США). Таким чином, це відображає стійке великомасштабне зростання, яке відбулося з 2008 року у великих, бідних країнах поза межами Заходу та Японії.

*Джерело: Pocket World in Figures 2022 Edition, The Economist, Profile Books; Worldometers

Аргумент на користь Індо-Тихоокеанського регіону для нашого найбільш ймовірного економічного сценарію після пандемії стає ще більш переконливим, якщо ми розглянемо потенційну роль Східної Азії на чолі з Японією та Китаєм. Відмінності, які так легко виявляються всередині цієї групи на політичній арені (Тайвань проти Китаю, Японія проти Китаю і так далі), які використовують значну частину ресурсів наших основних інформаційних агентств і соціальних мереж, насправді є меншими, ніж взаємодоповнюваність між ними та сімома виділеними вище країнами. Всі вони швидко зростали протягом значного періоду часу, всі були значно залежні від розширення торгівлі та інвестицій, всім пішла на користь збільшена активність у своїх державних секторах, і всі уникли найгірших руйнівних наслідків пандемії. Чи є ця остання спільність сама по собі результатом більш ефективних режимів вірусної політики в таких країнах порівняно з нашими 4 західними лідерами, наведеними вище, не є нашим основним фокусом. Однак немає ніяких сумнівів в тому, що це має стати важливим питанням для майбутнього аналізу глобальної політики. Це відображає нову версію старої (2004 року) тези Фукуями про “неспроможні” або слабкі держави.

Це було безпідставним як будь-яке врівноважене положення задовго до того, як COVID-19 вразив глобальну систему. Як ми ще раз нагадаємо тут, значне зростання після 2008 року припало на Азію, а не на Європу чи США.

Процвітаючі східноазіатські країни (Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг, а також Китай з більш низькими доходами) вже деякий час є найбільшим активом для зростання світової системи. Це не доводить, що вони є ідеальними місцями, і не показує, що диспропорції в зростанні збережуться ще надовго в майбутньому. Але розходження в час пандемії, безумовно, свідчать про існування потужного регіону Індійського і Тихого океанів, який нині знаходиться в центрі зростання, і який складається в основному з країн з низьким рівнем захворюваності COVID, зазначених вище у таблиці 2, і ще 5 країн Східної Азії. Взаємодоповнюваність торгівлі між ними, стабільність управління та загальне зростання економічної/політичної свободи, які охоплюють такі різні історичні досвіди, як Кенія та Китай, хоча всі вони суперечливі або проблематичні в їх вимірі, не виглядають погано в порівнянні з уповільненням, плутаниною та провалом політики стосовно COVID-19 в чотирьох основних демократіях.

Американська дилема: агресивна зовнішня політика як політичне окозамилювання

Це справжній – хоча і дещо складний – контекст наших аргументів на користь нового курсу, зосередженого в США. Останнім часом більша частина зовнішньої політики США була реакцією на внутрішні соціальні та економічні проблеми, пов'язані з низькими темпами зростання, зниженням продуктивності та структурними проблемами зовнішньої торгівлі. Це стало очевидним з Дональдом Трампом, але це також можна побачити в діях, спрямованих на відволікання уваги та уникнення, притаманним усім режимам після Клінтона. Президенти та їхні радники можуть добре знати основні проблеми та необхідність більш корінної, більш радикальної внутрішньої політики, але вони, як правило, прагнули уникати будь-яких кроків у напрямку до нового курсу через серйозні відволікання, найбільш ефективні з яких, як правило, пов'язані зі змінами або розширенням зовнішньої політики. Цинік міг би припустити, що криза навколо України, є знахідкою для Білого дому до тих пір, поки вона не сягає рівня широкомасштабної війни за участю американських військ.

Звичайно, дещо з цього не є нічим новим. У “Колгоспі тварин” (1945) Джордж Орвелл представив міфічну руйнівну силу відкинутого, колишнього демократичного лідера свині Сніжка, як іноземного ворога, використовуваного фашистською свинею Наполеоном, щоб відвернути увагу або виправдати його зростаючу тоталітарну владу над невдалою фермерською економікою. Але загалом нинішній зовнішньополітичний дискурс передбачає, що це якийсь складний результат міжнародних ігор і стратегій, можливо, перш за все у демократичних системах. Оскільки ігри й стратегії часто носять відкритий характер, а також можливий обман, це призводить до цілого світу зовнішньополітичних знань та заяв, значна частина яких не враховує реальні події в тому вигляді, в якому вони відбуваються – ніхто не передбачив час і характер нинішніх заворушень в Україні.

Звичайно, головна проблема для США в управлінні реальними інноваціями з Білого дому полягає в тому, що політична вага Президента ніколи не йде в ногу з усім Конгресом, Сенатом і Верховним судом. Ніколи цілком не можна гарантувати схвалення будь-якого важливого законопроекту, контроль на що-небудь “радикальне” набагато більший, ніж дотримання рівноваги. Таким чином, зовнішня політика стала простішою риторикою, якщо не найнебезпечнішою політичною ареною. Високі фінансові показники, підсилюванні інвестиціями в нерухомість і плутаниною в регулюванні, досить добре поєднуються з мілітаризмом, що призводить до серйозних дискусій про недоліки в основі політичної економії.

Таким чином, неможливість усунення президентським законодавством таких очевидних негативних елементів в США, як лобіювання права на володіння зброєю, сільськогосподарських інтересів та нафтових гігантів, які по суті гарантують, що американська демократія має серйозні недоліки, як сама по собі, так і в якості політичного засобу забезпечення економічної рівності та підвищення соціального добробуту. Якою б не була його ліберальна програма, Обама зазнав невдачі у своїх попередніх кроках з подолання “моменту Мінські” — коли необережні та досі обтяжені боргами інвестори швидко скидають акції, щоб погасити кредити, що призводить до краху ринків — характерної особливості нинішньої фінансизації.

Політика США як стримуючий фактор глобальної динаміки

Але на цьому етапі стає очевидною глобальна потреба в новому курсі, орієнтованому на Америку. Наведена вище інтерпретація моделей ймовірного глобального відновлення вимагає розробки надійних моделей торгівлі та інвестицій. Помилковий у своїй основі характер орієнтованого на ЗМІ дуалізму Сходу проти Заходу очевидний (а саме реалії глобальної торгівлі та інвестицій) і несумісний з довгостроковим глобальним добробутом. Американський режим, який відмовиться від агресивних і шовіністичних іноземних інтервенцій або провокацій на користь радикальних соціально-економічних реформ, відразу ж буде діяти на благо свого власного громадянського суспільства і для набагато більш стабільного глобального економічного зростання. Однак включення такої перспективи в політику і нове законодавство є більш чисто політичним питанням. Якщо студентам-економістам коли-небудь були потрібні докази складності істинної політичної економії, то вони отримали їх зараз, прямо посеред усіх проблем глобального громадянського суспільства.