Зображення Амеї Нагараджан
Перекладачка: Христина Бедрійчук
Дезінформація – це модне слово і джерело соціального безладу й конфліктів в усьому світі. Від початку президентства Трампа – і його звинувачень журналістів у публікації фейкових новин – зірвані вибори та неправдиві коментарі, які заполонили обговорення соціальних медіа, стали звичною, хоча й дуже дратівливою частиною віртуальної реальності. Мимовільне поширення дезінформації під час пандемії Covid-19 [1] суттєво ускладнило роботу служб охорони здоров’я, оскільки конспіративні теорії явно здобули популярність не тільки в представників антивакцинаторського руху, а й за його межами. Уряди, активісти та вчені інвестують суттєві людські та фінансові ресурси на вивчення феномену дезінформації та пошук шляхів його вирішення.
Сила дезінформації
Зараз поширюються різні думки стосовно того, що таке дезінформація та як вона працює. Перший набір поглядів пов’язує дезінформацію з тим, яким чином працюють соціальні медіа та ІТ-платформи. Загалом, як стверджують, соціальні мережі використовують алгоритми, що сприяють поширенню екстремістського, суперечливого, емоційно забарвленого контенту, що часто призводить до радикальних настроїв і підживлює неправдиву інформацію. Крім цього, специфіка управління даними створює [2] можливості для цільових інформаційних кампаній. Вони ґрунтуються на доступі до великих акумульованих масивів персональних даних, які використовують для аналізу людської поведінки та щоб достукатися до різних релігійних, етнічних та расових груп. Така інформація знаходиться у широкому доступі та виставлена на продаж на відкритому та чорному ринках. Спонсоровані пости та платна реклама – це засоби цільової комунікації, які доступні на різних ІТ-платформах, включно з пошуковими системами [3], та які мають значний вплив, особливо при застосуванні у політичній сфері.
Інший набір думок менш обговорюваний, але, ймовірно, важливіший. Глобальний крах публічної сфери в інформаційному суспільстві підвищує рівень недовіри до урядів та установ, які зараз не в змозі надати вичерпну й неупереджену інформацію про соціальні процеси. Те, що Лея Лівроу, професорка кафедри інформаційних досліджень в Каліфорнійському університеті, в Лос-Анджелесі зауважила у звіті для Дослідницького центру П’ю про майбутнє правди й дезінформації [4] в мережі ще у 2017 році, залишається актуальним й досі:
Так багато гравців та зацікавлених осіб вбачають у віртуальній інформації унікальний і потужний фактор керування діями окремої людини та громадською думкою у спосіб, який слугуватиме економічним чи політичним інтересам (маркетингу, політиці, освіті, науковим розбіжностям, колективній ідентичності та солідарності, впливу на поведінку тощо). Ці дуже різнопланові гравці будуть, ймовірно, протистояти (або намагатися підірвати) технологічним чи політичним заходи або іншим спробам забезпечити якість, та особливо об’єктивність інформації.
Водночас спостерігачі, такі як журналісти та неприбутковий сектор, можуть підтримувати комерціалізацію інформації в інформаційній економіці замість того, щоб служити інтересам громадськості. Відсутність інституціалізованих дискусійних форумів штовхає людей в соціальні мережі, які стали практично ексклюзивною платформою для участі в соціальному та політичному житті, а також місцем, яке заохочує соціальну поляризацію, ксенофобію і поширення неправдивих новин.
Втім, не лише проблеми громадянського контексту можуть посилювати поширення дезінформації, а й громадяни також відіграють певну роль, споживаючи й поширюючи інформацію. Дослідження з психології дезінформації демонструє, що, з одного боку, люди, в основному, не здатні розрізняти неправдиву інформацію й справжню, а з іншого боку, вони не бажають свідомо поширювати [5] оманливу інформацію. Одним з факторів, які впливають на розповсюдження дезінформації, є те, що вчені називають феноменом “лінивого мислення” [6] – модель мислення, яка потребує менше розумових зусиль. Люди – вони так влаштовані – схильні керуватися своїми емоціями й інтуїцією під час споживання чи поширення контенту, і ухвалюють рішення, спираючись не лише на зміст, але й на метадані мультимедійного об’єкта, такі як вірогідна автентичність автора публікації чи кількість взаємодій.
Апокаліпсис дезінформації в наш час обумовлений сумішшю таких факторів, як принизливий політичний контекст, недостатні зусилля ІТ-платформ та простий факт людської природи. Існує сильне занепокоєння, що навіть комплексна кампанія з дезінформації, яка є успішною в усіх трьох напрямках, може сприяти негативним змінам у ставленні людей. Це відбувається, попри той факт, що ІТ-фахівці, які мають справу із кампаніями онлайн-впливу чи з маркетингом, повідомляють [7], що в загальному, ефективність цільової реклами у сфері політичної й маркетингової комунікації незначно впливає на цільові групи. Інакше кажучи, цільова рекламна кампанія може переконати людину з уже сформованим ставленням, але цього недостатньо, щоб радикально змінити світогляд людини.У своїй книжці “Пропаганда в мережі” [8], Бенклер, Фаріс і Робертс зазначають, що при спостереженні за маніпуляцією даними й поширенням дезінформації, важливо пам’ятати, який ефект вони мають, і що спроби російської дезінформації мали невеликий вплив, але вони використали конфлікти, які уже існували всередині американського суспільства.
Чому російська дезінформація працює на тлі війни в Україні?
Нещодавній сплеск дезінформації навколо війни в Україні висвітлює цікаву закономірність. Коли українська інформаційна кампанія схоже успішно реалізує сильну і впливову повістку в країнах Заходу, російська дезінформація спрямована на решту світу, включаючи країни БРІКС [9], Азії та Африки. На противагу наративам української сторони, які спрямовані на підвищення обізнаності про воєнні злочини, які відбуваються в Україні, або демонструють силу українського спротиву, російська дезінформаційна кампанія працює розпорошено, розповсюджуючи повідомлення, які беззаперечно спрямовані на те, щоб знайти відгук в наявному ставленні в цільовій популяції.
Як стверджує Карл Міллер, директор Центру аналізу соціальних мереж аналітичного центру “Демос”у своїй колонці для The Atlantic [10]:
Кампанії з дезінформації набагато ефективніші, коли їхнім ядром є потужна правда, яку вони використовують, щоб вести дискусію. Справжня реальність полягає в тому, що у багатьох частинах світу існує глибока антипатія до Заходу і справжня симпатія до Росії. Це ті контексти, де я очікую спрямованих інформаційних операцій і де вони працюватимуть.
Нещодавнє дослідження його команди, аналізуючи сукупність постів, які поширюються з хештегами #istandwithputin та #istandwithrussia, висвітлює [11] поширення наративів про західне лицемірство, експансіонізм НАТО та солідарність БРІКС в окремих регіонах.
People have asked for some more examples of the messaging. Whilst i don't like to amplify, it is important to show the rhetorical positioning that's being used here. pic.twitter.com/SL2UZjc6KA [12]
— Carl Miller (@carljackmiller) March 19, 2022 [13]
Люди просили надати декілька прикладів таких повідомлень. Хоча, я не хочу перебільшувати, важливо демонструвати риторичну позицію, яка у них використовується. pic.twitter.com/SL2UZjc6KA [12]
— Carl Miller (@carljackmiller) March 19, 2022 [13]
Незважаючи на те, що російська стратегія цифрової дезінформації керується і реалізується за допомогою сучасних ІТ-інструментів, вона по суті, схожа з техніками пропаганди. Її мета – легітимізувати певні наративи, вводячи їх у медійну екосистему, а потім повторюючи, допоки вони не стають новим здоровим глуздом населення. Усе це посилюється завдяки Інтернет-технологіям, які дозволяють виробництво фейкового контенту, який недосвідчені чи неуважні люди вважають правдоподібним, оскільки він імітує реальність.
Повернення пропаганди
Всупереч очевидній ефективності пропаганди, аудиторія повинна бути готовою [14] до змін у світогляді. Це може відбуватися як результат явища, яке Жак Еллюль визначив [15] ще в 1960-х роках як пре-пропаганду – обумовлення людської свідомості великою кількістю непослідовної інформації, призначенням якої є досягнення прихованих цілей, та яку позиціюють як “факти” та “освіту”, яка “без відкритої або помітної агресії обмежується створенням неясності, зменшенням упередження, та розповсюдженням зображень без очевидної мети. “Пре-пропаганда фактично стає базою для геополітичних інформаційних кампаній Кремля, оскільки російські тролі переймають [16] методи холодної війни: від дестабілізації виборів у США у 2016 році до виправдання нападу на Україну.
Роз’яснювальна сила терміну “пре-пропаганда” стає більш очевидною у порівнянні занадто вживаним терміном “дезінформація”. Багато кампаній з інформаційної маніпуляції стають витонченішими та більш розпорошеними, задля отримання психологічного ефекту над аудиторією, внаслідок створення альтернативної картини реальності. Дезінформація є лише одним з елементів, які створюють інформаційний вплив на уяву громадськості, побудовану навколо домінантних наративів та ідей.
Повертаючись до випадку з Росією, не можна нехтувати реакцією широкого загалу, який щиро підтримує вторгнення, попри різке, негативне ставлення до війни загалом. Це переконливий доказ внутрішньої пропаганди, яка використовує велику кількість дезінформації, щоб згодом сформувати певне ставлення громадськості. У цих випадках та в інших, які можуть виникнути у майбутньому, боротьби лише з дезінформацією та з фейковими новинами може бути недостатньо, щоб запобігти політичній дестабілізації та конфлікту.
Перекладачка: Христина Бедрійчук
Відвідайте сторінку проекту, щоб дізнатися більше про Unfreedom Monitor [17].