Ця історія є частиною Undertones, інформаційного бюлетеня Civic Media Observatory від Global Voices. Дізнайтеся більше про нашу місію [1], методологію [2] та загальнодоступні дані [3]. Підпишіться на Undertones [4].
Після вторгнення [5] Росії в Україну у лютому, численні російські продемократичні лідери громадської думки підкреслили роль Європи у цій війні. Вони стверджують, що багато європейських країн сприяли російському режиму, купуючи російську нафту і газ, товаришуючи з Путіним і його союзниками та продаючи зброю Росії – навіть після міжнародних санкцій, накладених на Росію у 2014 році за анексію Криму.
Вони звинувачують Захід – який у цьому випадку включає Європейський Союз, європейські політичні партії та національні уряди таких країн як Велика Британія, Угорщина, Німеччина та Італія, серед іншого – в явному або удаваному неусвідомленні загрози режиму Путіна. Сполучені Штати та НАТО не є центром уваги цих наративів.
Чому це має значення?
Ці наративи вносять нюанси в Маніхейські оповіді про одновимірних монстрів і героїв. Вони допомагають розкрити складну реальність, де зло взаємопов’язане і де Росія не єдина країна, яка винна у жахіттях війни в Україні.
Люди, які засуджують Захід у пособництві режиму Путіна та російському вторгненні в Україну, не знімають з Росії відповідальності за війну. Такі думки висувають відомі російські активісти, журналісти та науковці, які присвятили своє життя розбудові стабільних інституцій, поширенню знань і протистоянню режиму Путіна. Дискусія про участь Заходу акцентує глибину погляду на розуміння причин війни.
Найважливіші наративи
1. «Країни ЄС сприяли режиму Путіна в Росії» [6]
Ключові аспекти цього наративу:
- Цей аргумент ґрунтується на переконанні, що різні країни Європейського Союзу спонсорували та підтримували російський режим і самого Путіна.
- У середині березня 2022 року незалежне видання «Investigate EU», що проводить журналістські розслідування, опублікувало матеріали [7], які підтверджують, що третина країн-членів ЄС продавали зброю Росії ще щонайменше за рік до вторгнення в Україну, незважаючи на ембарго на поставки зброї, запроваджене у 2014 році [8]. Також з'явилися інші дані [9], які підтверджують факт непрямої військової участі Європи у війні шляхом продажу зброї Росії задовго до того, як остання вторглася в Україну.
- Російські олігархи активно спонсорували [10] політиків та багато ультраправих партій ЄС, зокрема політикиню Марін Ле Пен у Франції та партію Торі [11] у Великій Британії. Між Путіним і адміністрацією Трампа також були суперечливі [12] зв’язки. Таким чином, співпраця з режимом Путіна, висловлення йому довіри та користування російськими енергоносіями по суті і стали приводами до інакомислення в Росії.
Приклади, що ілюструють цей наратив
Така лінія простежується в дописах [13] у соцмережах, де висловлюється невдоволення рішеннями європейських країн щодо війни в Україні. З одного боку, деякі користувачі вважають, що уряди деяких європейських країн сприяли режиму Путіна, заробляючи мільйони євро [14] брудних російських грошей задля досягнення власних політичних цілей, а деякі європейські уряди збільшивши залежність [15] від російського газу. З іншого боку, прямої підтримки української армії було недостатньо [16], що обурило як українців, так і росіян, що виступають проти війни з Україною.
Російський регіональний політик і критик Путіна Лев Шлосберг [17] у червневому інтерв'ю [18] підняв питання про пособництво Заходу путінському режиму. На думку політика, потреба у російській нафті та газі змусила західних лідерів не звертати уваги на експансіоністські плани Володимира Путіна протягом багатьох років. «Захід несе свою частку відповідальності за те, що сталося з нашою країною», – сказав Шлосберг.
[18]
На початку липня Ольга Бакушинська, російська журналістка, яка отримала громадянство Ізраїлю, у своєму особистому профілі у Facebook [19] поміркувала про російське вторгнення в Україну. У її дописі йдеться [20] про статтю російського соціолога Григорія Юдіна про співучасть Заходу у війні.
У статті Юдін пише: «Путін вийшов раптово із сибірських лісів; він роками корумпував світові фінансові та політичні еліти. Його олігархи так довго насолоджувалися нестримною розкішшю та лестощами по всьому світу, що недаремно вирішили, що вони господарі світу».
Бакушинська пише: «Тому пересічний біженець із Росії, звичайно, набагато менше винен, ніж пересічний німецький політик. Єдина відмінність полягає в тому, що зазнав кенселінгу і не має можливості відкрити банківський рахунок. А у політиків він уже відкритий і напханий російськими грошима».
Павло Чіков, провідний російський юрист-правозахисник, що вів багато політично вмотивованих справ, на своїй сторінці у Facebook [21]висловив занепокоєння щодо Європейського суду з прав людини, який, як відомо, повільно виносив рішення щодо російських справ, коли Росія ще виконувала рішення суду. Коли Росія вийшла з Ради Європи в ході війни, Суд прискорив розгляд справ, пов’язаних з Росією. Павло задається питанням в чому ж була проблема: «За 5 років з березня 2017 року до ЄСПЛ було подано щонайменше 5 тисяч скарг протестувальників. Ви знаєте, скільки резолюцій? Може, п’ять», – написав він.
[22]
2. «Західні країни ніколи відчутно не підтримували продемократичний рух в Росії» [23]
Ключові аспекти цього наративу:
- Ідея про те, що антипутінські та продемократичні рухи у Росії не змогли досягти успіху, тому що їх ніколи не підтримувала жодна країна чи політичний рух за межами Росії. Масові протести проти режиму Путіна почалися у 2011-2012 роках.
- Твердження про те, що Європа політично та економічно спонсорувала режим Путіна і не прислухалася до російських правозахисників та лідерів опозиції.
- Масові протести проти режиму Путіна почалися у 2011-2012 роках. У той час, згідно з цим наративом, жодна країна чи рух солідарності не були суттєво зацікавлені у підтримці частки населення, яка виступає проти режиму Путіна. Російський опозиціонер Олексій Навальний [24] багато років закликав Захід запровадити санкції проти російських олігархів та еліт, але це сталося лише після вторгнення Росії в Україну.
Про санкції:
За допомогою статей, що публікуються як у друкованих виданнях, так і у телевізійних шоу, російська державна пропаганда намагається переконати росіян, що міжнародні санкції не працюють [25]. Є два основні пункти, які відіграють роль у дискурсі пропагандистів:
- «Санкції шкодять простим людям більше, ніж уряду»:
Існує твердження, що звичайні люди в Росії, а не уряд, страждають від дефіциту товарів і послуг, спричиненого санкціями, запровадженими у відповідь на вторгнення в Україну, і це відчутно впливає на їх життя.
- «Санкції та дефіцит – це добре для російської економіки»:
Ідея про те, що санкції Заходу, запровадженні після російського вторгнення в Україну, та спричинений унаслідок цього дефіцит споживчих і промислових товарів принесуть лише користь російській економіці та російському виробництву, зробивши їх сильнішими та стійкішими. Цей пункт також свідчить на користь того, що санкції та дефіцит корисні для російського народу з різних ідеологічних та психологічних причин (це корисніше для здоров'я і потребує повернення до свого коріння», викликає почуття ностальгії за Радянським Союзом тощо.)
Приклади, що ілюструють цей наратив
У статті [20], опублікованій інтернет-ЗМІ «Meduza» Григорій Юдін, вищезгаданий російський соціолог, підкреслює [26], що європейські політики брали у Путіна багато грошей, дружили з ним і завжди закривали очі на звірства режиму заради фінансової вигоди. Те ж саме стосується керівників корпорацій, яким, за його словами, байдуже до війни, і їх хвилює лише втрачена можливість заробітку грошей. Заголовок його нещодавньої статті має назву «На жаль, справа не в росіянах» не знімає з Росії відповідальності за війну, але заперечує наратив про те, що винна лише Росія.
Для Юдіна, широко розголошене переконання західних лідерів — що Росія ніколи не зміниться, а її майбутнє — тоталітаризм – те, що перешкоджає змінам у Росії. «Надія з'явиться тут не раніше, ніж світ визнає, що Володимир Путін та його війна – це неминучий результат усього глобального розвитку останніх десятиліть. Не раніше, ніж глобальний бізнес, відчує відповідальність за життя українців, а не лише за дивіденди своїх акціонерів», – підсумовує він.
Російська письменниця Наталія Громова прокоментувала [27] статтю Юдіна: «Те, що світові був вигідний путінський режим, це давно всім відомо, що жодні форми протесту, загибель журналістів, правозахисників, арешти, побиття на вулицях – особливо нікого за кордонами не хвилювали – це теж факт. Самоспалюйтесь на площах, нехай вас цькують і вбивають відкрито на очах усього світу, – газ і нафта надходитиме в належні терміни.»
[28]