На табличці написано: «Ми повинні ЗУПИНИТИСЬ!» Фото: Архів/Використано з дозволу
Це інтерв’ю є частиною інформаційного бюлетеня Обсерваторії громадянських медіа Global Voices під назвою Undertones. Дізнайтеся більше про нашу місію [1], методологію [2] та загальнодоступні дані [3]. Підпишіться на Undertones [4].
Дослідники Обсерваторії громадянських медіа* прочісують Інтернет у пошуках медіаматеріалів, які вони можуть виділити, записати та проаналізувати. Це стимулюючий процес документування всеосяжних наративів про те, що кажуть люди. Тим не менш, майже через шість місяців після російського вторгнення в Україну, російська медіа-екосистема, схоже, застаріла. Предмети та наративи повторюються, як у каруселі. Антивоєнні голоси, що колись голосно лунали, тепер стали тихими.
Щоб обговорити цей феномен, один із наших аналітиків, який є росіянином, погодився поспілкуватись з Мелісою Відою про їхні останні знахідки у сфері антивоєнної діяльності, як онлайн, так і офлайн. Ми зберегли анонімність дослідника задля його безпеки та відредагували інтерв’ю, щоб воно було довгим та чітким.
Мелісса Віда (MВ): Як зараз виглядає антивоєнний рух?
Дослідник (Д): Ну, по-перше, немає жодного руху. Я б не сказав, що є рух, аналогічний до революційного руху в Україні [5] на Майдані. Є децентралізовані види діяльності, які виникають то тут, то там, усередині та за межами Росії. Іноді вони пов'язані один з одним, але найчастіше їх немає. Небагато спроб централізувати ці дії, тому що це неможливо. Лідери або у в'язниці, або у вигнанні, усі довоєнні рухи були знищені державою відразу після вторгнення.
Наприклад, є феміністський антивоєнний опір [6], децентралізована організація жінок, які діють незалежно. Артисти [наприклад, режисер Катерина Селенкіна] влаштовували перформанси [7], наприклад коли вона несла закривавлену ляльку, щоб нагадати людям про війну на станції московського метро. Є й інші, які створюють арт-інсталяції, що зображують жертви вибухів. Також спостерігаються непов'язані ініціативи, на кшталт партизанських дій [8] тих, хто зруйнував залізниці, якими в Україну доставляється зброя. Проте, багато людей діють таємно.
MВ: Якими є антивоєнні наративи в онлайн-просторах сьогодні?
Д: В Інтернеті дедалі менше нових наративів. Є кілька старих наративів, наприклад, про те, що «війна — це погано», які розповідають жахливі історії. Розповіді, які критикують роль Заходу у війні [9], також досі живі. Російські знаменитості, які залишилися в Росії, продовжують взагалі ігнорувати війну та публікувати фотографії з подорожей та вечірок [10]. Ми не можемо вловити багато нових наративів.
Можливо, інформації менше, тому що зараз літо, але переважно люди… [зітхає]. Я частина цього загального виснаження. Людська психіка не може вбирати так багато і при цьому залишатися стабільною і емоційно залученою. Я думаю, це те, що відбувається з людьми, які налякані та відчувають огиду; вони виснажені.
Крім того, люди в Росії менше висловлюються, оскільки деякі з них сидять у в'язниці або постають перед судом, тому, очевидно, що вони не можуть щось робити. Хоча, насправді, дехто із заарештованих пише антивоєнні висловлювання [11] на плакатах безпосередньо у суді, навіть незважаючи на те, що їх засудили до багатьох років позбавлення волі.
Люди в Росії також бояться висловлюватися про війну, адже голосів поменшало, аніж раніше. Збільшився ризик потрапити до в'язниці.
МВ: Які наслідки очікують антивоєнних демонстрантів?
Д: Декого штрафують, інших одразу саджають до в'язниці, це досить випадково. Але справа не лише у висловлюваннях. Був професор філософії, якого нещодавно оштрафували [12] на суму, еквівалентну його місячній зарплаті, за публікацію «сумного смайлика» на антивоєнному посту. Це типовий приклад того, що відбувається. Є групи провладних активістів, які відстежують «смайли» та «лайки» та повідомляють про це владу.
В іншому випадку шкільна вчителька намагалсь зняти зі стіни слово з літерою «Z» [13]. Учні та батьки заявили на неї в поліцію, і її оштрафували. Виступи проти війни можуть бути покарані вашими колегами чи сім'єю.
Багато людей, яких посадили у в'язницю, були активістами; деякі були менеджерами з маркетингу, інші були власниками бізнесу. Це випадково. Я думаю, що безпечніше бути відомою персоною, коли виступаєш проти війни, бо тоді є більше шансів отримати підтримку. Але часто мішенню стають ті, хто дуже незахищений; до них не так багато уваги засобів масової інформації.
МВ: Чи можна дізнатися, які антивоєнні дії відбуваються?
Д: Окрім публічної роботи партизанів та жінок-феміністок чи антивоєнних заяв людей у суді, важко знати все, що робиться, бо журналістика у РФ майже мертва [14], хоча досі багато чого відбувається, незважаючи на обставини». Масштаби антивоєнних акцій зрозуміти складно. Прикривати їх немає кому, бо навіть за це можуть покарати.
Проте, є деякі новини тут і там. Є деякі ініціативи [15], в межах яких намагаються скласти список активістських рухів. І є деякі дії та невеликі повстання, такі як зняття символів «Z» зі стін та установ чи розміщення антивоєнних заяв у вигляді графіті [16]. Це триває. Наприклад, було написано вірш про те, що у Росії все антивоєнне – заборонено, але його зафарбували протягом дня. Ще є дії, це не мертва земля.
МВ: Які зараз надії та очікування?
Д: [Зітхає]. У жодної людини немає надій та очікувань, люди просто виживають та справляються. Вони роблять те, що можуть собі дозволити. Усі – реалісти. Ми не можемо зупинити війну антивоєнними акціями, за винятком хіба цих партизанів, що руйнують залізниці. Це швидше те, що люди відчувають, що мають робити, бо вони не підтримують війни. У моєму розумінні вони роблять це з міркувань морального обов'язку. Деякі люди можуть мати якусь надію, що вони можуть щось змінити, але публічно це не обговорюється.
Багато людей у Росії підтримують війну [17]. Феміністичний антивоєнний опір докладає багато зусиль, щоб відкрити очі таким агресивним людям на те, що відбувається. Вони сподіваються поступово змінити загальне ставлення всередині Росії.